Автомобіль в соціалістичній Румунії
Сьогодні нам майже неможливо уявити світ без автомобіля. Як і будь-який винахід, автомобіль спочатку був присутнім в житті заможніх людей. Популярність зробила його доступним для всіх і зараз він більше не є ознакою соціальної приналежності...
Steliu Lambru, 17.01.2022, 00:41
Сьогодні
нам майже неможливо уявити
світ без автомобіля. Як і будь-який
винахід, автомобіль спочатку був
присутнім в житті заможних
людей. Популярність
зробила його доступним для всіх і зараз
він більше не є ознакою соціальної
приналежності. У Румунії в період
з 1945-го по 1989-ий рр. автомобіль пройшов
кілька етапів. Від обмежувального, коли
ним користувалися виключно державні
чиновники і номенклатура комуністичної
партії, до етапу, коли ним
хотіли володіти звичайні люди.
Це
був процес під назвою «демократизація»
автомобіля, починаючи з 1960-х років, як
описав Шербан Корначу, заступник
голови Клубу Retromobil.
Процес демократизації
автомобіля розпочали ті люди,
які могли дозволити собі придбати
його: «Якщо говорити про демократизацію,
то можна говорити про імпорт автомобілів
із Заходу. Ці люди були привілейованими,
тому що це були люди, які мали сміливість
записатися на списки очікування
і якимось чином мали більш вільні
професії, наприклад, вони
були юристами, лікарями,
митцями. Вони записалися
на списки очікування, щоб замовити
автомобілі типу Fiat 850 або Renault 16,
моделі, доступні до початку виробництва
автомобілів на заводі
Дачія. Були й
дуже дорогі моделі Fiat, наприклад
Fiat 1800. Не мало було тих,
хто записався на списки
для придбання автомобіля
моделі Fiat 1800, і співробітники
колишньої політичної поліції Секурітатя
стукали їм у двері і
запитували, звідки походять
гроші на придбання такого
автомобіля в 1960-х роках».
Економіку
Румунії, як і економіки
країн Центральної та Східної Європи,
після війни було важко відновити. До
наслідків війни додалася її реорганізація
за модель
централізованої радянської
системи. Крім того, їй не
дозволили скористатися планом Маршалла,
і відновлення відбувалося повільно.
Лише наприкінці 1960-х років у місті
Пітешть був побудований автомобільний
завод, який виробляв дві моделі Renault, 8
і 12, під назвами Dacia 1100 і Dacia 1300. Це був
період, коли торгівля автомобілями
розвивалася за рахунок власного
виробництва та за рахунок імпорту
автомобілів з інших соціалістичних
країн. Шербан Корначу:
«Коли почався період виробництва в
Дачія Пітешть, люди
могли записатися на
список очікування, взяти
позику, і автомобіль мав
надійде в прийнятні терміни. Люди
мали кілька варіантів. Починаючи з
1974 року було 3 версії комплектації для
Dacia 1300, не дуже відмінні одна
від іншої. Вони могли
обрати з широкого
асортименту кольорів.
Також був імпорт автомобілів зі
східноєвропейського блоку, ті з
капіталістичного блоку були повністю
заборонені, коли почалося
виробництво в Дачія Пітешть.
З 1971-72 років більше не імпортувалися
моделі із Заходу, румуни
могли забути про моделі Fiat і Renault.
Можна було замовити лише
автомобілі Лада 1200,
Москвич, можна було
замовити Трабант, якого
спочатку постачали досить швидко,
але після 1988 року
почав надходити після
3-річного періоду очікування».
Але системна
криза комуністичного режиму кінця
1970-х років неминуче
призвела до кризи автомобілів.
Шербан Корначу: «У 1980-х роках моделі,
вироблені в Дачія Пітешть,
змінилися, імпорт ставав важкуватим.
Записатися на списки очікування
більше не можна було в
магазинах. Варіанти для
населення почали зменшуватися
з 1981-1982 років. На заводі
Дачія почали виникати
проблеми з доставкою на внутрішньому
ринку, через
вимушений експорт. У 1980-х роках на
автомобіль чекали 5 років і людям
не було відомо, коли він
буде доставлений.».
Обмеження
з’являлися одно за одним
для водіїв. У 1978 році комуністичний
лідер Ніколає Чаушеску
наказав високопоставленим особам та
установам використовувати в якості
службових автомобілів лише румунський
автомобіль Дачія. У
середині 1980-х років криза поглиблювалася,
найсильнішими ударами
будучи раціоналізація
бензину, заборона
користуватися автомобілем
під час зимового періоду та обмеження
руху по неділях. Таким чином, мобільність,
за яку люди дорого заплатили, була
серйозно обмежена. Ми
запитали Шербана Корначу,
як працював ринок вживаних
автомобілів. «Автомобілі
продавалися від одного власника до
іншого, ринок вживаних автомобілів
значно подорожчав у 1980-х роках. Ціни
ставали все вищими і вищими, але чомусь
обмеження руху не так сильно тиснуло
на ціну. Люди купували автомобілі, а
коли випадав сніг, видавали президентський
указ про заборону пересування автомобілем.
Люди могли користувалися лише тими
автомобілями, які мали жовті реєстраційні
номери, короткі номери, ті, які належали
спеціальному дипломатичному корпусу,
номери для іноземців, які проживають в
Румунії. Наприклад, режисер Серджіу
Ніколаєску, щоб зняти свої фільми у
1980-х роках, їздив на автомобілях, із
реєстраційними номерами типу 12 B, щоб
його не зупиняла міліція».
Після 1989 року
послідує справжня демократизація
автомобіля в Румунії. Зміна політичного
режиму, логічно, означатиме також
кардинальну зміну відносин між автомобілем
і власником.
