140 років з часу заснування румунської монархії
У 1881 році з'явилося на політичній карті Європи Королівство Румунії, нова політична структура із спільним щонайменше півтисячолітнім минулим у суспільній свідомості...
Steliu Lambru, 07.06.2021, 05:37
У 1881 р. з’явилося
на політичній карті Європи Королівство
Румунії, нова
політична структура
із спільним щонайменше
півтисячолітнім минулим у
суспільній свідомості. Але спільне
політичне минуле було далеко не довгим.
Ідею позакарпатської
держави нерегулярно
висували на перший план у
попередні століття у декількох більш-менш
досяжних формах. Наприкінці 18 століття
ідея Дакії, яка позначила два румунські
князівства, була неясно згадувана в
листуванні російської
імператриці Катерини Великої та
імператора Австрії Йосифа
II. Але до середини XIX століття ця ідея
румунської держави набере
форми.
Завдяки наполегливим зусиллям
еліт з двох румунських князівств, які
залучили масу селян та городян до
державного проєкту,
сформованого з Молдови
та Волощени, ідея Королівства
Румунія стала дедалі чіткішою. Інша
сильна ідея підтримала цей
демарш, а саме ідея загальноєвропейського
Дунаю, шляху вільного судноплавства на
всьому континенті. До речі,
румунські князівства були названі до
1859 року, що був роком їх
об’єднання, Дунайськими князівствами
з урахуванням сили виразності, яку
чинила велика ріка Дунай. А присутність
на престолі нової держави Кароля
Гогенцоллерна-Зігмарінгена
забезпечила послідовність румунської
держави, кульмінацією
якої став 1881 рік, коли честолюбний і
сміливий принц Кароль
став королем Каролем І,
а його країна Королівством Румунія. 10
травня, день прибуття Кароля
у 1866 р. до Румунії, є
символом нового початку для
румунського суспільства, хорошого
старту після тривалого і напруженого
періоду пошуків, невизначеності та
розчарування.
Період
правління Кароля I
було довгим і плідним, між 1866 і 1914 роками.
Але це не було природним фактом, ця
нова хороша соціальна
та інституційна ситуація
була отримана з
великими труднощами. Історик Алін Чупале
з Бухарестського університету
охарактеризував перші роки правління
нового принца, між 1866 і 1871 роками, як
перехідний період, коли прибуття самого
Кароля було сприйнято із
застереженням: Окрім румунського
політичного класу, румуни
сприймають Кароля зі
своєрідною байдужістю,
бо вони його не знають, він німець,
католицький принц, тому для більшості
з них він іноземець.
Натомість політична еліта приймає його
з великими сподіваннями.
Після розчарування правлінням Александра
Іоана Кузи, на майбутнього короля Кароля
I вони покладали великі надії. З іншого
боку, треба сказати, що правлячий принц
відчуває справжній шок, коли прибуває
до Бухареста. Пізніше королева Елісабета
з гумором розповідає про
епізод прибуття Кароля
до Бухареста, після довгої стомлюючої
та ризикованої подорожі, в кінці якої
в Бухаресті був Кароль
досить розчарований реаліями,
з якими стикається. Це було місто, яке
в порівнянні з німецькими містами було
провінційним. Він з подивом виявляє, що
його резиденція, будинки Голеску в
Бухаресті, не схожа на
князівську резиденцію.
Поза цими розчаруваннями,
Кароль адаптується і
зможе пережити цей важкий період
початку.
Конституція
1866 року, одна з найсучасніших на той
час, була скопійована за
бельгійським зразком,
тому Румунію називають «Бельгією Сходу».
Ключовий елемент нової держави -
конституція була готова
ще з початку нового
правління. Більше про це
розповість Алін Чупале:
Після прибуття в країну Конституцію
майже було доопрацьовано. Румунські
політики доклали чималих зусиль і кинули
набік свої розбіжності. Конституція
буде проголосована Установчими зборами
і набере чинності. Швидкість розроблення
цієї Конституції можна
пояснити двома причинами. Перш
за все, румунські політики хотіли
дати з самого
початку майбутньому королеві
інституційну та політичну реальність,
вони хотіли уникнути ситуації, яка
склалася за правління Кузи. Вони хотіли
створити систему конституційної монархії
з самого початку, систему, яка з великою
точністю окреслювала
повноваження монархії. По-друге, на
румунських політиків тисне міжнародна
ситуація і дипломатичні ускладнення,
що виникли після скинення з
престолу Кузи. Великі держави
остаточно визнали об’єднання
двох румунських князівств, Волощини
та Молдови лише під час правління
Кузи. Після 11 лютого 1866 р. Туреччина
та Австрія вимагали відокремлення
Князівств і повернення
до ситуації до 1859 року. Румунським
політикам довелося швидко вирішити цю
внутрішню кризу із зовнішніми
ускладненнями.
Кульмінацією
труднощів перехідного періоду
стала династична криза 1871 р., коли
принц Кароль збирався
підписати своє зрікнення від
престолу. Але прихід до
керма уряду консерваторів на чолі з
Ласкером Катарджіу
призведе до того, що Румунія
нарешті рішуче рухатиметься
до досягнення запропонованих цілей.
Деякі історики кажуть, що насправді
подолання моменту 1871 року стало
вирішальним переломним моментом у долі
сучасної Румунії. Румуни скористалися
Кримською війною 1853-1856 рр., щоб
представити європейським державам
надійний державний
варіант, що врешті-решт
призведе до об’єднання
від 1859 року. На чолі
з Каролем I вони не втратять
ані другої можливості, а
саме російсько-турецької війни
1877-1878 рр., де рішуче
боротимуться і в кінці
якої здобудуть незалежність.
10 травня 1881 року, 140 років тому, було
зроблено останній крок – Королівство
Румунія стало реальністю де-юре не
лише де-факто.
