110 років від селянського повстання 1907 року в Румунії
У лютому 1907 року, вибухнуло масштабне селянське повстання, яке мало значні відгуки в Румунії та стало відомим і закордоном.
Steliu Lambru, 20.02.2017, 11:58
На початку XX століття Румунія знаходилася на шляху модернізації та європеїзації. На протязі XIX століття еліти, суспільство обрали шлях політичної, економічної, соціальної й культурної емансипації застарілих звичаїв. На цьому тріумфальному тлі, в лютому 1907 року, вибухнуло масштабне селянське повстання, яке мало значні відгуки в Румунії та стало відомим і закордоном.
Історик Алін Чупале, професор сучасної історії румунів Бухарестського історичного факультету, відмічає відгуки, викликані цим повстанням, які були розбіжні з амбіціями Румунії стати сучасною європейською державою: Повстання спричинило великий шок у епосі, внаслідок його безпрецедентного масштабу. Рік до повстання, у 1906 році, в Румунії була організована ювілейна виставка, що мала відгуки й закордоном. Виставка мала бути своєрідним висновком, оцінкою розвитку румунського суспільства після 1866 року, коли майбутній король Кароль I Гогенцоллерн-Зігмарінген прибув до Румунії, а також момент прийняття Конституції, яка поставила основи політичної системи конституційної монархії. Отже, йдеться у відносно короткий період, як про досягнення, позитивні речі здійсненні в Румунії протягом сорока років панування Кароля I, так і про недоліки його правління.
Сільськогосподарська праця недооцінювалася в країні, продуктивність була низькою. До цього додавалося відсутність етики праці, неписьменність та п’янство, в той час як орендарі використовували вищезгадані хиби селян в своїх інтересах. 8 лютого 1907 року у селі Флеминзь у сільськогосподарському регіоні Північної Молдови, спалахнуло повстання. 9 Березня повстали й селяни Волощини, а наприкінці березня це постання було придушене за допомогою війська. Розлючені селяни напали на маєтки орендарів, у деяких зонах атакували навіть маєтки бояр, вбивали людей, підпалювали будівлі та маєтки. Були висловлені думки, що селяни вийшли за межі допустимого у своїх домаганнях. Письменник Йон Лука Караджале відмічав, що селянське повстання сягнуло справжньої терористичної революції, майже жорсткої громадянської війни. Існували також сутички між селянами повстанцями та селянами, які заперечували насильство.
Алін Чупале вважає, що аграрна проблема була хронічною, однак не вона була головною причиною вибуху повстання: Румунська історіографія вважає головною причиною повстання нестачу землі в сільському середовищі. На мою думку причини повстання пов’язані з більш складним явищем, а саме з тим, що система не діяла на цьому рівні. Місцева адміністрація, яка повинна була захищати селян від будь-яких правопорушень, була корумпована. Селяни були змушені самі дати собі ради, в умовах бюрократичної системи, якої вони не розуміли, тому вони не могли справитися з труднощами. Повстання було вираженням незадоволення та відчаю селян. Цим насильним способом вони прагнули привернути увагу до проблем відсутності землі, яка була відома еліті суспільства, однак еліта була неспроможна розв’язати цю проблему. Саме це є парадоксом румунського суспільства: проблема- відома, однак не існує здатність втілити в життя розв’язання проблем, які теоретично були знайдені.
Алін Чупале коментував окремі тлумачення повстання, як наприклад: антисемітський характер і зовнішнє втручання: У пошуках вияснення причин цього повстання багато говорилося про роль євреїв. Повстання 1907 року як і справа Дрейфуса у Франції, є моментом, який висвітлює румунський антисемітизм, таємний антисемітизм, який не набрав брутальної форми. Євреїв вважали винуватцями повстання, внаслідок зловживань, заподіяних ніби євреями-орендарями в Молдові. Ніхто вже не думав на те, що більшість орендарів не становили євреї, а румуни. Мали місце також дивовижні тлумачення: ніби-то австро-угорські або російські секретні служби організували повстання з метою створення незадоволення в Румунії. Це – фальшивий сценарій. Повстання виявляє проблему румунського суспільства, досить важку проблему, яка не знайшла розв’язки а ні у міжвоєнний період.
Преса
повідомила, що число жертв повстання сягнуло 11 тисяч. Алін Чупале відмічає
джерело цієї цифри та подає власні роздуми стосовно цього: Про 11 тисяч
жертв було написано у газетах Адеверул та Діміняца, очолені соціалістом Константіном Міле. Ця цифра не
відповідає дійсності. Комуністичний режим привласнив цю цифру без того щоб перевірити. У 1977
році Ніколає Чаушеску організував Селянський конгрес, на який було запрошено 11
тисяч делегатів, щоб відмітити кількість жертв Повстання від 1907 року. Дуже важко
точно визначити скільки людей загинуло під час повстання, імовірно ми
не знатимемо цього ніколи. Досьє, які містили дані стосовно результатів досліджень, здійснених тодішньою
владою, з поміж-яких одна була досить серйозною, потрапили до рук міністра
внутрішніх справ Іона Бретяну. Пізніше коли Національно-ліберальна партія
втратила владу Бретяну передав ці досьє королю. Бретяну припускав, що його суперники,
консерватори намагатимуться використовувати ці досьє з метою завдати йому шкоди.
На жаль, ці досьє були втрачені. Досліджуючи реєстри громадянського
стану в яких існують списки померлих у 1907 році, я дійшов висновку, що 2000
загиблих може бути орієнтативною цифрою жертв цього селянського повстання.
Важливими є не стільки цифри, скільки той факт, що в суспільстві, яке рішуче
прямує на шляху модернізації, гинуть люди оскільки бюрократичний апарат
неспроможний розв’язати досить важку проблему.
Повстання 1907
року довело, що незважаючи на те, що держава сягнула значних успіхів, необхідно
було докладати ще чимало зусиль на шляху її модернізації.
