Домашня сторінка » Панорамний огляд Румунії » Сторінки історії » 100-річчя Тріанонського договору

100-річчя Тріанонського договору

Steliu Lambru, 24.08.2020, 06:26

4 червня
1920 року у Великому Тріанонському палаці у Версалі було підписано мирний
договір між переможною Антантою у Першій світовій війні та Угорщиною. В результаті домовленостей, на карті Європи з’явилися нові країни, такі як Югославія, Чехословаччина
та Угорщина та країни, які подвоїли свою територію та кількість жителів, як наприклад Румунія. До
складу нового Королівства Великої Румунії тепер входили
Банат, Буковина, Крішана, Марамуреші Трансільванія, що були до тоді провінціями Австро-Угорщини, з
переважно румунським населенням. У березні 1918 року Бессарабія, румунська провінція в Росії, приєдналася
до нової пан-румунської будови, на базі принципу національного самовизначення. Тріанонський договір був підписаний для встановлення кордонів нової Угорщини з її
сусідами: Австрією, Чехословаччиною, майбутньою Югославією та з Румунією.

Кінець
Першої світової війни відбувся ще у листопаді 1918 року, коли Німеччина здалася
франко-англо-американським військам. Але угорське населення та його еліта не
змирилися із закінченням війни, а вдалися до революційної форми повалення
існуючого порядку за зразком більшовицької революції під керівництвом Леніна в
Росії в 1917 року. Таким чином, заснована в 1919 році Радянська республіка
Угорщина розпочала війну проти Чехословаччини та Румунії для повернення
територій, що належали її до тоді. Перемоги чехословацької та румунської армій
призвели до окупації Будапешта румунською армією та розпуску радянської Угорщини.
На початку 1920 року нарешті міг бути підписаний настільки бажаний мир з Угорщиною.

Історик Іоан Скурту описав клімат початку 1920-х років у
східній половині колишньої Австро-Угорщини, який передував підписанню мирного
договору: «Тріанонський договір був підписаний після бурхливих дебатів за
участю угорської делегації, починаючи з січня 1920 року, яка прагнула отримати збереження цілісності Угорщини, заперечуючи вимоги та рішення румунів, словаків, хорватів і словенців, які об’єдналися і створили нові
держави. Договір був підписаний із запізненням і тому що, угорська делегація на чолі з Альбертом Оппоні бачила, що на мирній конференції вона не скористалася успіхом, оскільки рішення там
ґрунтувалися на принципі національного самовизначення, тобто на волі народів.
Президент конференції, прем’єр-міністр Франції Александр Міллеран, оцінив, що народи ще восени 1918 року
вільно вирішили свою долю. Таким
чином, аргументи делегації
щодо збереження тисячолітньої Угорщини не змогли бути задоволені».

Румунія виграла внаслідок підписання Тріанонського
договору не лише тому, що вона була у таборі переможців, але й тому, що мала
певні аргументи. Іоан Скурту пояснює: «Основним аргументом було рішення
Національної асамблеї в Алба-Юлії, яка була представницькою нарадою. Ті 1.228 делегатів,
обраних у всіх дільницях Трансільванії, мали повноваження, тобто обов’язкові мандати, голосувати за об’єднання Трансільванії
з Румунією. По-друге, відбулася
конвенція у серпні 1916 році, на базі якої Румунія вступила у війну на запит Антанти, де
детально були передбачені кордони Румунії, у тому числі з Угорщиною. Третім
аргументом був внесок румунської армії у перемогу Антанти, оскільки вступом Румунії у війну, влітку 1916 року,було звільнено
західний фронт, французький, що призвело до переміщення австрійських та
німецьких військ на румунський фронт. У Румунії велися великі битви, такі, як
влітку 1917 року в Мерешть, Мерешешть та Ойтузі, де військові сили Центральних держав зазнали значних втрат, що
сприяло перемозі Антанти в 1918 році»

Стосовно об’єднання від 1918 р., закріпленого Тріанонським договором 1920 року, історик Ніколає Йорга писав: Нашу шану слід
віддати всім румунам, від найвищого військового та політика до останнього селянина,
одягненого у військовий одяг. Усі румуни внесли свій внесок у цю перемогу, але
Румунія мала виняткове покоління еліт, яке зробило це можливим. Король Фердинанд і королева Марія,
безумовно, повинні посідати перші місця у списку покоління з 1918 року. За ними йдуть політики Іон І.К. Бретяну, Юліу Маніу, Васіле Голдіш, Штефан Чічо-Поп, Джордже Поп де Бисешть, Іон Інкулец, Пантелімон Халіпа,
Іон Ністор,військові, такі як лейтенант Екатеріна Теодорою, капітан Грігоре Ігнат, генерали Константин Презан, Александру Авереску, Єремія Грігореску та багато
інших. Але Румунія поплатилася
за ту чудову перемогу 1918-1920 років, і Іон Скурту розповідає про це: «Маленька Румунія поплатилася багато,
насамперед поплатилася кров’ю. Статистики свідчать про те, що приблизно 800.000
румунів загинули під час боїв через хвороби, нестачу та жертви, яким вони
піддалися за ці два роки участі у війні. Румунія також мала дуже важливі
матеріальні та духовні витрати через те, що німецькі, австро-угорські,
болгарські, турецькі окупанти пограбували протягом часу окуповану територію.
Також не забудьмо про те, що уряд Румунії з міста Яс надіслав до Росії скарб
Румунії, два транспорти, один у грудні 1916 р., та ще один у липні 1917 р.,
скарб, який не був повернутий ніколи. У підписаному офіційному документі чітко
зазначено, що російська сторона бере на себе відповідальність за його
транспортування та доставку до Румунії».