100 років від кривавої демонстрації 13 грудня 1918 року

Після Першої світової війни і в Румунії радикальні групи комуністів і соціалістів об'єднали свої зусилля і намагалися захопити владу. Одна з таких спроб сталася 13 грудня 1918 року на одному з центральних бульварів столиці...

Steliu Lambru, 24.12.2018, 07:12

Кінець Першої світової
війни не приніс і бажаного миру. Європа поклала
край війні, але вступила у бурхливий період, коли революції та
продовження збройних конфліктів принесли невизначеність. Більшовицька
революція 1917 року, яка принесла в Росії перемогу
комунізму, була лише початком анархії.

По всій Європі комуністична агітація
намагалася скористатися ранами та наслідками війни, щоб створити
суспільство за теоріями Маркса та Енгельса, згідно
з якими ліквідація приватної власності та зникнення експлуатації людини
людиною принесли б загальносуспільне щастя. Але європейські
суспільства хотіли миру і відреагували в
напрямку ліквідації небезпеки радянського режиму.

І
в Румунії радикальні групи комуністів і соціалістів об’єднали свої зусилля і
намагалися захопити владу, а одна з таких спроб сталася 13 грудня 1918 року на
одному з центральних бульварів столиці, по Каля Вікторієй, поруч із
Королівським палацом. Реакція уряду була жорсткою та призвела до людських жертв. Подіям 13 грудня передував страйк друкарів
6 грудня, які вимагали підвищення зарплатні та 8-годинного робочого дня, наприкінці
якого було оголошено проведення повторного протесту 13-го грудня. Новий страйк
перетворився на демонстрацію протесту, до якої приєдналися соціалісти і на якій
вигукували гасла проти румунської армії, за повалення короля та проголошення
республіки.

Генерал
Еміліан Йонеску був у 1918 році лейтенантом, а з його розповіді, записаної Центром
усної історії Румунського радіо в 1979 році, ми дізнався про тодішні події. «Пригадую, що 13 грудня була похмура погода, з пронизливим холодом. У певний
момент генералу Штефенеску, який знаходився в своєму кабінеті в Перфектурі Поліції
на Каля Вікторієй доповіли, що групи робітників збираються на площі Національного
театру. Потім я пішов з ним пішки і, дійсно, групи робітників зібралися перед
Поштовим палацом і прямували по Каля Вікторієй. Інша група зібралася в Будинку
профспілок, де зараз знаходиться Зал палацу. До Бухареста було доставлено три
полки: 9-й гірсько-стрілецький полк під командуванням полковника Раковічану, 4-й
полк Рошіорь під командуванням полковника Морузі та 1-й прикордонний полк під
командуванням полковника Стенеску. Ці три полки, які проявили себе на фронті,
були доставлені в Бухарест з огляду на їх «надійність. Пізніше був доставлений
ще один гірсько-стрілецький полк, який був підпорядкований наслідному принцу Каролю.»

На
Каля Вікторієй, у районі перехрестя з вулицею Йон Кимпіняну, була написана
історія того дня. Еміліан Йонеску розповідає. «Перед Національним театром, де
зустрілися дві колони, які йшли від Пошти та з вулиці Кимпіняну, делегація тих
робітників прийшла до генерала Штефенеску з проханням дати дозвіл на проведення
демонстрації. Тобто пройти перед королівським палацом і нагадати королю Фердинанду,
що в березні 1917 року напередодні битв за Молдову він видав наказ, згідно з
яким після війни військові отримають землю, хліб і свободу. І вони попросили
генерала дозволити пройти перед палацом, щоб нагадати Його Величності королю
про ті обіцянки перед битвами при Мерешть, Мерешешть, Ойтуз.»

Радикалізація
протестувальників і відмова представників влади від діалогу призвели до
кривавої розв’язки. Еміліан Йонеску. «Генерал Штефенеску пішов до Міністерства
внутрішніх справ по вулиці Академієй, переговорив з генералом Мерджіняну, який
був там на командному пункті, але міністерство не задовольнило прохання
робітників. Військові 9-го гірсько-стрілецького полку і прикордонники створили так
звані «смуги безпеки». Усі були дуже нервовими. І тоді сталася тиснява, ті, хто
прийшов з вулиці Кимпіняну почали кричати вимагаючи пропустити їх. Тоді генерал
Мерджіняну, розгніваний, розуміючи, що можуть статися сутички, віддав наказ
терміново привести кулеметний взвод гірсько-стрілецького полку принца Кароля. Чотири
кулеметних розрахунки цього взводу були розміщені на перехресті вулиць Каля
Вікторієй та Кимпіняну.»

Дії
сил правопорядку призвели до загибелі 16 осіб і десятків поранених серед
робітників, однак після приходу до влади в 1945-1947 роках комуністичний режим порахував
102 вбитих і сотні поранених. Під час розслідування помер соціаліст Йон Костакє Фріму, який був заарештований на демонстрації. Еміліан Йонеску відзначив порушення тодішньої
влади. «Положення про внутрішню охорону передбачало, що в таких випадках на
місці мав бути присутній військовий прокурор і трубачі, які мали зробили
відповідні попередження. Там, однак, не було ні прокурора, ні представника сил
правопорядку, ні трубача для попереджень. Більше того, у таких випадках не дозволено відкривати вогонь
на ураження, мали бути зроблені попереджувальні постріли вверх для залякування. Однак
військові відкрили вогонь на ураження. Після першої кулеметної черги на вулиці
Кимпіняну перед Національним театром впало 87 людей, серед яких багато дітей та
жінок.»

Хоча
суперечки довкола кількості жертви тривають досі, обставини, за яких ці люди загинули,
були цілком винятковими. Хаос кінця руйнівної війни та нові кровопролитні
тоталітарні утопії показали, що насправді лише демократія мала рішення для повернення
до нормального життя.