Європейський театральний фестиваль Євроталія
У листопаді 2014 року вже вчетверте відбувся Європейський театральний фестиваль Євроталія, організований Тімішоарським Німецьким державним театром, який продовжив робити те, що почав 5 років тому.
România Internațional, 29.11.2014, 02:09
У листопаді 2014 року вже вчетверте відбувся Європейський театральний фестиваль Євроталія, організований Тімішоарським Німецьким державним театром, який продовжив робити те, що почав 5 років тому.
Директор Німецького державного театру Лучіан Вершендан розповідає: «Тоді ми вирішили долучити цей театр та взагалі театр нашої країни до тенденцій європейського театру. Фестиваль хотів із самого початку стати з часом якісною платформою для європейського театру різних культурних просторів. У 2009 році, коли цей фестиваль було засновано, не існувало жодної подібної ініціативи, принаймні в цьому регіоні, якщо не в цілій країні, і це заохотило нас йти далі. З одного боку, ми хочемо залучити до Тімішоари найбільш новаторські театральні пропозиції з різних європейських країн, а з іншого боку — ми намагаємося встановити зв’язок між цією стороною фестивалю і тією, що збирає в Тімішоарі представницькі постановки останніх сезонів Румунії. Цю румунську складову фестивалю можна розуміти і як складову вітрини (showcase), яку ми ввели минулого року і продовжили й цього року з тим, щоб зробити більш видимим усе, що діється в театрах Румунії. Я особисто вважаю важливим те, що може сказати кожна вистава тутешнім глядачам.»
Однією з найбільш цікавих вистав 2014 року фестивалю Євроталія, зокрема з точки зору месіджу і режисури, була вистава «Розповіді про перешкоди життя» /Crash Course Chit Chat/, поставлена амстердамською компанією Санжі Мітровіч. Концепція, постановка та хореографія належать тій же Санжі Мітровіч, яка зібрала 5 акторів з п’яти європейських країн: Німеччини, Франції, Англії, Голландії та Бельгії. В основі вистави є, з одного боку, історії акторів про дитинство, сім’ю, особисте життя, а з іншого — історичні факти, кліше та упередження, пов’язані з цими п’ятьма націями. Санжі Мітровіч користується документальними стратегіями для вивчення зв’язку між власною та європейською ідентичністю.
Француженка Серван Дюкор, одна із п’яти акторів вистави «Розповіді про перешкоди життя» розповіла про питання, на які намагалися дати відповідь у цій виставі: «Чи можемо ми бути європейцями? Що означає бути європейцем? Що ми розділяємо між собою? Що не розділяємо? Гадаю, що тут йшлося про опитування самих себе у зв’язку з цими питаннями. Вистава починається взаємною зацікавленістю один до одного, і чим далі вона розгортається, тим більше ми починаємо нищити один одного. Можливо, остання релігійна сцена означає нашу останню спробу бути разом. Але і ця спроба не мала успіху. Думаю, що було важливо мати релігійний момент, поговорити по те, що означає бути разом.»
Однією з найцікавіших румунських вистав, запрошених на Європейський театральний фестиваль Євроталія, була вистава Роджена Вітрака «Віктор чи діти при владі», поставлена на сцені Сільвіу Пуркерете в Клузькому Угорському державному театрі. Постановка була нагороджена цього року премією УНІТЕР за найкращу виставу. Номінована на премію УНІТЕР в категорії «Найкраща актриса в другорядній ролі», Чілло Альберт розповідає про досвід роботи з цим сюрреалістичним текстом: «Текст дуже важкий. Цей текст був написаний, думаю, скоріше для того, щоб бути прочитаним, а не зіграним, хоча це й драматичний текст. Коли я працювала над ним, у мене склалося враження, що він – немов арія Моцарта, яка була написана, щоб не бути зіграною. Це була боротьба, справжня пригода з приручення тексту. Гадаю, що це виклик не забувати, чому ми займаємося театром, дійти до рівня, коли героїв не грають, представляють, а відчувають, втілюють їх в життя із глибини клітин. Для мене є найважливішим видати дитину з мене, не показуючи її такою, якою бачу її я, а вважаючи, що мені не 35, і що впродовж двох годин я можу мати 6 років і це буде чесним до глибини душі. Гадаю, що це заслуга й Сільвіу Пуркерете, тому що він може зробити так, щоб ти закохався в речення, у сцену, у палаючу свічку… Він тебе викрадає, змушує тебе робити будь-що, тому що має дар переконання, що воно того вартує. Вартує робити театр, і цей світ вартує того, що називається театром.»
Тімішоарський Німецький державний театр представив на фестивалі три власні постановки. Однією з них є вистава Чехова «Чайка». Це дуже емоційна вистава, у постановці режисера Юрія Кордонського, в якій актриса Йоана Якоб грає роль Ірини Миколаївни Аркадіної: «Робота з Юрієм Кордонським видалася мені надзвичайною! Для актора мені здається, що ця співпраця повинна була статися. Йому вдається тебе мотивувати й поставити в дуже сильні емоційні ситуації. Це мені здалося чарівним в роботі з ним. Це вистава з дуже сильним емоційним зарядом. Це дуже добрий текст. Якою є Ірина? Часто вона ризикує бути сприйнятою як Фурія і часто саме так її і грають. Не знаю, чи мені вдалося показати її людську сторону. На репетиціях я намагалася довести, наскільки доброю вона є. Це жінка, яка мала нелегке життя і зі всіх сил старалася зробити щось зі своїм життям, кар’єрою, своїм мистецтвом. Вона дуже присвячена своєму мистецтву й іноді втрачає через це голову. Але, на мою думку, вона має велику душу. Як, між іншим, і всі герої Чехова. Вона дійсно є такою й такою була й для мене.»
Задуманий з метою зближення між театром як мистецтвом та постановою й публікою, Європейський театральний фестиваль Євроталія зумів впродовж чотирьох випусків досягнути своєї мети, як заявив Лучіан Вершендан, директор Тімішоарського Німецького державного театру й організатор фестивалю: «Гадаю, що будь-який фестиваль адресується громаді, де він проводиться. Цей фестиваль, гадаю я, знайшов свою дорогу до публіки. Ми констатуємо це з того, як на нього очікують, з того, як про нього шкодували в роки, коли він не проводився. В одному з минулих випусків по закінченню фестивалю ми видали брошуру, яка містила реакції деяких глядачів. І, не востаннє, відгуки про нього видно із зайнятості зал, яка є дуже доброю. Гадаю, що мешканці Тімішоари і не тільки вони стали все більше зацікавленими цим фестивалем, який вони мають, знають і чекають.»
