Учениця Бринкуша Міліца Петрашку
Міліцу Петрашку вважають найбільш обдарованою жінкою-скульптором ХХ століття. Вона була учасницею румунського авангардного руху міжвоєнних років та однією з найуспішніших учениць К.Бринкуша.
Corina Sabău, 12.07.2014, 04:49
Міліцу Петрашку вважають найбільш обдарованою жінкою-скульптором ХХ століття. Вона була учасницею румунського авангардного руху міжвоєнних років, діючи особливо в групі, створеній довкола журналу “Сучасник”. Неперевершена майстриня в мистецтві портрета, вона до кінця свого життя згадувала в листах та дискусіях важливість її зустрічі зі скульптором Константаном Бринкушем.
«Скульптура Міліци Петрашку є, в першу чергу, актом опору перед руйнуванням зображення. Її клопотання зберігають амбітність миттєвості та строгість класичної композиції, які зустрічаються в мистецтві початку століття. Це допомогло їй в той тривалий період, коли вона працювала з Бринкушем, захиститися від спокуси імітувати свого великого майстра і не спробувати простий жест абстракції», — писав Дан Брудашку про скульпторку Міліцу Петрашку.
Константін Зернеску, який зібрав і видав афоризми Бринкуша, розповів про зустріч Міліци Петрашку та великим скульптором, яка вплинула на життя кожного з них. «Це сталося у 1919 році, за декілька років до того як Бринкуш був запрошений на дві групові виставки європейського авангарду в Нью-Йорку. Там він виставив варіант “Поцілунку”, “Мадемуазель Погані”, “Сплячої музи”, “Голови дитини”. Міліца відзначила в його творах геометричну чистоту, суттєвість людської істоти. Вона почала вивчати скульптуру поруч з Бринкушем, який називав її “Петріке”. Їй та іншим молодим жінкам, прибулим з Румунії, Бринкуш дав долото в руки і нагадав, що вони обрали для себе чоловічу професію. Він навчив їх важливості блоку мармуру, який, як він казав, не треба знищити. Скульптура означає, в першу чергу, мислення, і не призначена для молодих, — сказав артист Міліці в присутності американського поета Езри Паунда.»
Міліца Петрашку стала людиною, яка переконала Бринкуша відмовитися від важливих проектів у Франції та повернутися в рідну країну і створити в м. Тиргу Жіу відомий скульптурний комплекс, який кульмінував «Нескінченною колоною». Це період, коли Бринкуш, перебуваючи в Румунії, позує Міліці Петрашку й вона створила перший портрет скульптора, вилитий у бронзі, який зараз знаходиться на площі Доробанць в столиці країни. Легкість, з якою Міліца Петрашку створювала скульптуру в дусі класичного й сучасного мистецтва, викликала у Бринкуша захоплення, і він сказав: «Ти вмієш працювати, як хочеш, як тобі краще – символічно чи абстрактно!»
Письменник Константін Зернеску розповідає: «У 1927 році після Конгресу латинської преси в Бухаресті Міліцу Петрашку почали звеличувати на міжнародному рівні. Дуже цікавим є те, що Арефія Тетереску, голова Товариства жінок м. Горж, пропонує Міліці звести в м. Тиргу Жіу пам’ятник на честь героїв, загиблих під час Першої світової війни. На той час Міліца вже створила пам’ятник Катерині Теодорою і була в м. Горж відомою особистістю. Міліца відхилила пропозицію Арефії Тетереску, кажучи, що найкращим для зведення такого пам’ятника, присвяченого загиблим на фронті солдатам, є Бринкуш. І в цей момент почалося інтенсивне листування між Міліцею та К.Бринкушем, а в 1937 році Бринкуш приїхав до Тиргу Жіу з наміром створити лише одну роботу.»
Завдяки Віктору Кречуну ми можемо прослідкувати за листуванням цих двох митців, яких, як каже він, «повязує як мистецтво, так і велика дружба. Дружба, яка тривала з 1919 року до смерті Бринкуша, з якої Міліца Петрашку отримала приписи сучасного мистецтва, а Румунія таким чином збагатила артистичну спадщину «комплексом» у м. Тиргу Жіу, тому що вона була людиною, яка переконала Бринкуша створити ті архітектурні скульптури, унікальні в цілому світі». Письменник Константін Зернеску розповідає: «У 1946 році Міліца пише Бринкушу: «Разом з друзями я готуюся надіслати тобі провізію». Це був момент, коли криза охопила більшу частину Європи. У той же період Міліца інформує Бринкуша щоразу, коли про нього з’являється якась стаття. Вона повідомила його, що написав про нього Петру Комарнеску, повідомила, що Йонел Жіану написав у журналі «Світло й колір», що його теорії, пов’язані з мистецтвом, були опубліковані в пресі. І що не може забути, як 20 років тому він розповів їй так багато про нову сучасну скульптуру, речі й думки, які зараз вже можна було перевірити.»
З нагоди вернісажу виставки, організованої разом з Марчелом Янку у 1934 році, критик Петру Комарнеску заявив: «Головною якістю Міліци Петрашку залишається основна якість самої скульптури: культ повної форми, пов’язаної з простором та світлом». Міліца Петрашку не шукала в образі зображеного виразну домінантність, а відтворювала в ансамблі деталей атрибути особистості. Портрет актриси Ельвіри Годяну, оголеної до пояса, є природним і злегка еротичним в той же час, переймаючи сміливо й нетрадиційно класичну типологію торса без рук. Портрет у мармурі відомої актриси Агепсіни Макрі, дружини Віктора Ефтіміу, виставленого в Офіційному салоні в 1934 році, порушує звичаї часу, в якому не було дозволено, щоб портрет конкретної особи, добре відомої в Бухаресті, навіть якщо це була актриса, був представлений з голими персами. Проте в цій надзвичайній скульптурі немає нічого легковажного, монументальність і етатизм цього портрета посилають до класичної античності, в ім’я якої з наготою можна було погодитися.»
