Розмова з письменником Богданом Сучаве про втрачені рукописи
Премія CopyRo, у 2002 році, Премія за літературу Спілки письменників та перша премія з боку Літературної мережі за роман Ніч, коли хтось за тебе загинув - це лише кілька нагород, що увінчують літературну діяльність Богдана Сучави.
Corina Sabău, 14.07.2018, 03:25
«Від Аристотеля до Хемінгуея є ціла історія остаточно зниклих рукописів, про які вважається, що вони могли революціонізувати літературу, філософію, математику чи фізику. Наскільки трагічною є остаточна втрата рукопису? Але якщо автор втраченого рукопису написав інші безцінні твори? Є лише деякі запитання, які письменник і математик Богдан Сучаве ставить у своїй новій книзі, опублікованій в Румунії у видавництві Поліром – Історія прогалин. Про втрачені рукописи.
Увечері 22 грудня 1989 року, у момент початку Революції, Богдан Сучаве, тоді студент Факультету математики в Бухаресті, бачив як горіла Центральна університетська бібліотека. У самому серці Бухареста, без того, щоби хтось міг чогось сказати. Розповсюджувалося багато чуток. Я не знаю причини, але я пам’ятаю, що думав: отже, так спалюють бібліотеки. Так мабуть була спалена й бібліотека в Олександрії», писав Богдан, і це, здається, був одним з основних моментів для книги, що з’явилася в кінці минулого року.
Професор Департаменту математики з Університету штату Каліфорнія, Фу́ллертон, автор тринадцяти книг прози і декількох книг з історії математики, Богдан Сучаве розповів нам про те, що огляд найбільш важливих прогалин книг виявився конче необхідним: Мені здавалося, що це необхідна книга, перш за все для з’ясування мого уявлення про літературу та про сенс злободенного роману. Насправді ми можемо поставити собі запитання, чому ми читаємо, чому ми все ще пишемо роман. Чи в майбутньому ми будемо читати романи? Невже це період вимирання літературних жанрів і зниження інтересу до класичних цінностей літератури? І мені здалося, що короткою відповіддю на це є – ні, я думаю, що роман будуть читати далі. Я думаю, що ми завжди знаходитимемо певну категорію розповідей, певну категорію романів, які будуть необхідними в майбутньому, так як вони завжди були необхідними. І я подумав, що найбільш потрібними книгами є ті, які допомагають нам відновити моменти минулого, які здаються важливими для нашої поточної діяльності. Заповнення таких незрозумілих у минулому моментів з добре написаною історією я вважаю абсолютно корисним і здається, що це окрема корисна частина культури. І я не думаю, що це можна замінити посланням в соціальних мережах або відеокліпах. Є певні речі, чисто літературні, та реконструювання минулого, важливих сторінок минулого, мені здається гарантією життєздатності роману як літературного жанру.
«Після зникнення книги, можливо, найбільш щасливим поворотом ситуації може бути доля другої частини Поетики Аристотеля, тобто інший письменник, наприклад, Умберто Еко може видумати історію на руїнах втраченого. Не обов’язково оригінальну книгу, яку ми визнаємо як втраченою назавжди, але спекуляції про контекст її зникнення. Це може стати романом, пише Богдан Сучаве: З романом Ім’я троянди мені пощастило, я прочитав його у сімнадцять років і зрозумів, що там йдеться про щось важливе. Але це був важливим моментом, коли я підготував курс з історії математики, і коли спробував скласти список даних, які б я міг викладати студентам. Так я виявив, що з найдавніших часів бракує безліч важливих книг. Наприклад, я дізнався про те, що книга написана Цицероном, і яка дуже сподобалася святому Августину, зникла. І це починає боліти на дуже особистому рівні. Так дізнаєшся, що сталося з історією людства. Але я зрозумів це дуже пізно. На мій погляд, ти повинен дожити до літніх років, щоб зрозуміти справжнє значення цих втрат. Я зрозумів це протягом останніх двох років.
Богдан Сучава вирішив відбути до Сполучених Штатів, тому що він хотів вивчати математику, маючи в якості викладача відомого китайського фахівця, про якого він згадує в недавно опублікованій книзі «Історія прогалин. Про втрачені рукописи. Отримав ступінь доктора філософії в галузі математики у 2002 році в Мічиганському державному університеті і зараз викладає у Каліфорнійському державному університеті. Проте він завжди повертався до літератури: Мені здається, що література робить нас цілими. Принаймні мені потрібна література, і я думаю, що якщо б я робив у житті технічні кроки, то це було б занадто мало. Це свого роду зубожіння. Були роки, протягом яких я не писав. Протягом 1996-1999 років мені довелося підготуватися до деяких складних математичних іспитів. Було дуже важко, я не писав ані рядка протягом трьох років. Один з найважчих іспитів був у травні 1999 року, коли я мав 28 років, і тоді я підозрював себе у тому, що мені не вдається більше нічого запам’ятовувати, і за три дні до іспиту почав писати. Це був своєрідний момент визволення, я відчув, що якщо я не повернуся до літератури, я не зможу скласти екзамен. Це був моментом визволення. Нам потрібно бути цілісними і щоб бути цілісними, нам потрібна література.
Премія CopyRo, у 2002 році, за книгу Імперія пізніх генералів та інші історії, Премія за літературу Спілки письменників за книгу Міруна, одна історія та перша премія з боку Літературної мережі за роман Ніч, коли хтось за тебе загинув – це лише кілька нагород, що увінчують літературну діяльність Богдана Сучави.
