Режисерка Анка Міруна Лезереску

Режисерка Анка Міруна Лезереску народилася в 1979 році в місті Тімішоарі. У 1990 році вона разом з родиною оселилася в Німеччині, однак постійно відчула й відчуває внутрішню близькість з Румунією.

Ana-Maria Cononovici, 05.08.2017, 09:33

Режисерка Анка Міруна Лезереску народилася в 1979 році в місті Тімішоарі. У 1990 році вона разом з родиною оселилася в Німеччині, однак постійно відчула й відчуває внутрішню близькість з Румунією. Саме про це свідчать її перші короткометражні фільми, створені після закінчення навчання в Мюнхенському Університеті Телебачення й фільму та в Каліфорнійському Лос-Анджелеському університеті. Йде мова про короткометражний фільм Бухарест- Берлін – створений в 2004 році, Секрет міста Дева, документальний фільм у 2007 році, короткометражний фільм Тихі води, створений в 2012 році й нагороджений міжнародними преміями та Премією Гопо.

Цей фільм вважається найважливішим короткометражним фільмом і розповідає про історію двох друзів, які в 1986 році планують втекти з країни вплав через Дунай. Під час зйомки фільму Тихі води Анка Міруна Лезереску розпочала працювати над створенням свого першого художнього фільму, який вийшов на екрани кінотеатрів країни в 2016 році під назвою Подорож з батьком. Цікаво, що цей художній фільм знову звертається до теми втечі з комуністичної Румунії. Ця втеча була своєрідним лейтмотивом у період дитинства режисерки Анки Міруни Лезереску і часто супроводжувався розповіддю про пригоду, що мала місце в житті родини, розповіддю десь у неділю ввечері або з нагоди свят. Отже, пригода, що трапилась батьку Міруни, на той час 18-річному юнаку, було натхненням для створення фільму Подорож з батьком.

Гарячим літом 1968 року двоє румунських юнаків виїхали разом з батьком закордон. Там перед ними постає дилема, як діяти далі: повернутися додому чи залишатися поза Залізної завіси і це в умовах тогочасних міжнародних подій, а саме вторгнення військ Варшавського договору в Чехословаччину та студентських демонстрацій, які охопили західну Європу. Складність цієї родинної історії, Анка Міруна Лезереску усвідомила лише після спливу часу: Десь у 9-10-річному віці, будучи в Румунії, я не розуміла в достатній мірі цієї родинної історії, її політичних й емоційних розмірів. Значно пізніше, студіюючи режисуру в Мюнхенській кіношколі, я почала усвідомлювати, що родинна історія може мати надзвичайно емоційний вплив на глядачів. Йшлося про історію мого батька, якому в 1968 році було лише 18 років і який мав дуже мало часу у тогочасних хаотичних умовах для рішення дилеми, яке назавжди могло змінити його життя, а саме залишитися на Заході, в умовах системи, про яку він лише мріяв, але яка йому була зовсім не відома, або повернутися в рідну країну, яка на той час дуже відрізнялася від західних країн.

Оскільки йшла мова про досить емблематичну для її родини історію, Анка Міруна Лезереску, за її словами, взяла активну участь у створенні цього фільму. Зокрема вона віднаходить себе в певній мірі в кожному з трьох головних персонажах фільму, тобто батька та його двох синів. Крім того, якщо стосовно попередніх кінофільмів, успіх не був пріоритетом, що стосується фільму Подорож з батьком, справи стоять інакше. Анка Міруна Лезереску стверджує: У порівняні з короткометражним фільмом Тихі води, який я намагалася зробити якомога чітким і збуджувальним, маючи на увазі участь у фестивалях, фільм Подорож з батьком адресується широкому колу глядачів. Отже я прагнула привернути увагу глядачів до певних історичних деталей: фактів, обставин. На мою думку, це був головним викликом, а саме не представляти велику кількість даних, щоб не докучати, а я намагалася донести до відома молодих глядачів фільму лише необхідну інформацію, яку можливо вони не посідали. Я зовсім не прагнула бути об’єктивною. Об’єктивний творець фільму віддаляється від теми та від персонажів фільму. Я гаряче бажала, щоб якомога більше глядачів мала можливість віднайти в героях фільму тотожні почуття, віднайти себе. Я вважаю, що навіть негативний персонаж, який робить зла, можливо не має злих намірів. Фільм є більш реалістичним, якщо навіть вчинки негативних персонажів зроблені з гуманних причин.

Зразу після першого показу був здійснений турне з метою утвердження фільму Подорож з батьком глядачам країн Західної та Східної Європи, та Росії. Оскільки фільм показує відмінне сприйняття громадянами західних країн та громадянами соціалістичного блоку подій від 1968 року, а саме перші строго засуджували комунізм, в той час як другі виступали на користь комуністичної революції, то було цікаво бачити і нинішні відмінні реакції стосовно фільму. Ось, що стверджує Анка Міруна Лезереску: Реакції в Празі та Будапешті відрізнялися від реакцій західної публіки. У Мюнхені нас запитали наступне: Ми знаємо, що було тут, оскільки ми були сучасниками тих часів, брали участь у протестах. Однак, у якій мірі зуміла ти правдиво відтворити події, що мали місце в Румунії? Натомість у Празі, Будапешті мені довелося почуте наступне Дякуємо, перша частина фільму нам відома,
знаємо, як розгорталися події в 1968 році. Однак, у якій мірі реальні події
мали місце в західних країнах, з молоддю яка мріяла про комуністичну революцію? Я мала враження, що цей фільм допоможе зближенню
громадян, які довгий час знаходилися у різних таборах.

Завдяки фільму Подорож з батьком румунські глядачі мали нагоду знову зустрітися з
популярним актором Овідіу Шумахером, який наприкінці 80 років емігрував у Німеччину. Це було для них приємним сюрпризом.