Домашня сторінка » Панорамний огляд Румунії » Світ культури » Виставка “Shaving the Caterpillar”

Виставка “Shaving the Caterpillar”

Ion Puican, 05.11.2022, 05:45

З середини жовтня до середини листопада в
галереї «Мобіус», одному з важливих приміщень у Бухаресті для виставлення та контакту сучасного мистецтва з публікою,
триває виставка «Shaving the Caterpillar» художниці Ілеани Пашкалеу. Художниця народилася в Карансебеші
(західна Румунія), зараз живе і працює в Берліні. Вона є візуальним митцем та мистецтвознавцем, об’єднавши свої мистецькі
та теоретичні інтереси спільною метою дослідження історії людського тіла, зокрема
жіночого.

Про концепцію виставки та про те, як вона
виникла, ми поговорили з Ілеаною Пашкалеу: «Shaving the
Caterpillar» – так
називається виставка, яку я створила разом із кураторкою Валентиною Янку на
запрошення галереї «Мобіус». Назва в перекладі означає «Голення
гусениці», а виставка
пропонує ознайомлення з історією жіночого тіла з медичної точки зору. Проєкт рушив
з набагато більшого дослідження, за яким я стежила з 2017 року, у власних
пошуках теми для докторської дисертації. Отже, це теоретичне дослідження, яке
тривало кілька років і було зосереджено на жіночій анатомії, як її бачили
лікарі, переважно чоловіки лікарі, між 17 і 19 століттями. Я багато разів хотіла
уточнити, говорячи про цю виставку, наскільки моє родинне походження також мало
значення для розвитку цих ідей. Моя мати, лікар-терапевт, дозволяла мені
гратися зі всілякими медичними інструментами та аксесуарами. Мої бабусі,
медсестра та прибиральниця у відділеннях гінекології та акушерства, якимось
чином прищепили мені цю прихильність до жіночої анатомії та своєрідну цікавість
досліджувати її також і з мистецької точки зору».

Як художниця описує свій творчий процес? З
яких питань вона рушила? Ілеана Пашкалеу: «Мої твори розповідають досить болючі
історії. Мій мистецький процес заснований на символізації інформації з
дослідження, інформації, яку я часто сприймала як шокуючу, болючу, і виставлення
її відвідувачам може викликати повторну травму. Але, не будучи науковою
експертизою в медичному, психіатричному, психологічному смислі тощо, моє
дослідження є мистецьким дослідженням історії, яке відкриває цю тему жіночої
анатомії, не маючи можливості чи претензії вичерпати її. І, якщо я буду
говорити медичними термінами протягом усього теоретичного та практичного
підходу, я сподіваюся, що досвід відвідувачів виставки буде схожий на відчуття пальпації
великого рубця. Тобто викликати запитання та бажання шукати відповіді: що
відбувалося протягом історії у складені жіночої анатомії лікарями та
чоловіками? Наскільки болючими були медичні теорії для жінок? Які серйозні
наслідки вони мали? Або інші запитання типу «цей шрам загоївся?». Що від нього
залишилося? Навіть цей розмовний вислів «вона істеричка» досі залишається
вигадкою 19 століття. Тож будьте обережні, коли знову думатимете про когось як про «істерика»,
тому що це було інструментом маніпуляції та тортур. І останнє, але не менш
важливе питання на кшталт: «як нам уникнути травм із такими наслідками?». Чого
ми навчаємося? Як нам стати сильнішими?».

Наприкінці нашої розмови Ілеана Пашкалеу проаналізувала
виставку, використані матеріали та маршрут, запланований для глядачів: «Перша ідея виставки зосереджена на
питанні: «Як народилася друга стать?» На першому етапі виставки ми маємо
малюнки з посиланнями на медичні дискурси та ілюстрації з наукових трактатів XVIIтаXVIII століть, малюнки, які простежують історію жіночої
анатомії, позначену одержимістю лікарів її репродуктивним апаратом. Тож
візуальний напрямок має на першому етапі показати, як лікарі будували
анатомічне зображення жінки, починаючи з матки, яка вважалася основним маркером
диференціації між статями. І мало того, матка вважалася примхливим, небезпечним
органом, здатним викликати божевілля і великі відхилення в поведінці своїх
носіїв. На другому етапі виставки ми переміщаємося в століття Просвітництва,
період, коли вперше було зображено жіночий скелет. Отже, ми спостерігаємо
момент, коли друга стать отримує власну грудну клітку та хребет. Це важливий момент,
який я художньо позначила інсталяціями здійсненими зі штучної шкіри та металу, а
шкіра з її органічними конотаціями – це матеріал, з яким я працювала спеціально
для цієї виставки. Я різала, пробивала, склеювала шари шкіри, як хірург. Звідси
це порівняння, яким я керувалася протягом усього мого підходу, а саме що митець
може діяти як лікар. Нарешті виставка завершується кульмінаційним моментом: це
момент «істерії», і я вживаю це слово в подвійних лапках, тому що виставка
наполягає на тому, що істерія була вигадкою, і, можливо, я хотіла би, щоб
глядачі залишилися принаймні з цією ідеєю нехай вони перестануть
використовувати слово «істеричка» у своєму словнику».