Великодні традиції у православних християн Румунії
Розписання писанок і приготування традиційних страв є основними заняттями цього періоду в румунських домогосподарствах, а Марамуреш є одним із найбільш консервативних регіонів щодо великодніх звичаїв.
Monica Chiorpec, 15.04.2023, 06:12
Великдень – найбільше свято християнського світу, а останній тиждень Великого посту починається після Вербної неділі та
завершується Страсною п’ятницею, щоб звільнити місце для
радості ночі Воскресіння.
Етнолог Флорін-Іонуц Філіп Някшу розповідає про значення великодніх свят для
православних християн Румунії: «Великдень є найважливішим святом румунів і, загалом, християнських
народів Східної Європи, які належать до східної православної релігії. Порівняно
із західним християнством, де Різдво є головним святом, у Румунії, Росії,
Україні, Греції, а також у Сирії та Палестині чи Єгипті найважливішим святом є Великдень.
У румунському просторі, ще з перших століть нашої ери, учні апостолів прибули в
Добруджу, потім на решті території сучасної Румунії, і Великдень став дуже
важливим святом. Згідно з дослідженнями наших етнографів та істориків, здається,
Великдень накладався на певні весняні свята. І тому що суть християнства полягає
у Воскресінні Спасителя, це робить щоб Великдень у Східній Європі, а також у
Східному Середземномор’ї, був найважливішим святом. З 1925 року, коли Румунська
Православна Церква також мала патріарха, Великоднє богослужіння почали
відправляти опівночі, коли християнам роздавали запалені свічки».
Розписування писанок і приготування традиційних страв є
основними заняттями цього періоду в румунських домогосподарствах. Марамуреш є
одним із найбільш консервативних регіонів щодо великодніх звичаїв. Делія
Суйоган, етнолог з Баямарського
Північного університету, розповість, як за традицією
відзначався Страсний тиждень: «У понеділок одяг виносили на подвір’я, залишали на сонці, бо весь одяг
треба оновити, а сонце має властивість очищати. Тому перші три дні цього тижня
присвячені прибиранню. Люди білили стіни, крім того, що видаляли все з хати для
провітрювання на чистому повітрі. Також з четверга починають готувати страви до
великодньої трапези. У п’ятницю діють заборони на заміс і випічку, тому всі
страви готують з четверга. Четвер навіть називали днем фарбування писанок, а люди
готуються роздавати милостиню. У цей
день роблять поминки за померлими і конче необхідно з усіма помиритися. Роздавали не
обов’язково писанки, а навіть сирі яйця, особливо бідним сім’ям, яким не було б що
поставити на великодній стіл. Чорна п’ятниця або Суха п’ятниця, як її
традиційно називають, є днем відпочинку. Це день повної медитації, коли кожен
повинен дотримуватися чорного посту цілий день і взяти на себе колективний гріх
спонукання до найвищої жертви Ісуса Христа. У суботу ми повертаємося до
важливих справ, приготування їжі до великоднього столу, коли й господині печуть паску. Паска – це поєднання тіста та сиру. Це вибір тваринного характеру, який
здійснює передачу сили від рослинного, тваринного світу до людського. Різання ягняти
в суботу символізує прийняття жертви Спасителя. Приготування ягнятини,
фаршированої баранини, начинки і тушкованої баранини – це лише частина страв,
які будуть на недільному столі».
Дуже важливим є вечір з суботи на неділю. Ніхто не спить, підпалюються
вогні в садах, а опівночі всі повинні бути присутніми в церкві. До церкви
віряни приносять палаючі білі свічки. Опівночі всі свічки гасяться. Палаюча свічка символізує відродження
Христа. Палаюче світло, життя, передається людьми від однієї свічки до іншої.
Ці свічки віряни приносять додому, бо вони захищають сім’ю цілий рік. Це
унікальна картина – шлях вірян до своїх домогосподарств із запаленими свічками.
Однак свято не закінчується цією процесією. У суботу, в традиційному
суспільстві, люди завершували роботу і готувалися морально, духовно до свята. Ніколи,
традиційно румуни не споживали жодну страву до її благословення священиком.
Отже, і цей великодній кошик був також формою благословення всіх продуктів та
страв, що споживалися за святковим великоднім столом. Центральним елементом
великоднього кошика була писанка.
Флорін – Йонуц
Філіп Някшу пояснює: «У всіх регіонах країни прийнято, щоб страви, приготовані
для великодньої трапези, неслися до церкви і освячувалися священиками. В
основному йдеться про червоні яйця, які символізують життя та відродження. Це інший
звичай, успадкований з давніх часів, який також зустрічається у кельтів та фракійців.
На Великдень готують багато традиційних страв, зокрема борщ з баранини. Подібно
до звичаю єврейської Пасхи в Палестині, в жертву приносять ягнят, овець і
козлів. Навіть етимологічно слово Великдень на івриті означає «перехід» і було
прийнято християнами як перехід до світла через воскресіння. У Буковині,
Бессарабії та Молдові, а також у східній частині Трансільванії, окрім козунака та
інших страв, характерних для Великодня, таких як бараняча начинка, також
готують так звану паску, пиріг із солодким сиром та родзинками. У центральній і
західній Трансільванії, але також і в Банаті, зберігся звичай готувати
особливий калач, який так і називається – Великдень, який освячується в церкві
і роздається віруючим».
Звичай, який не
так добре зберігся в інших регіонах країни, все ще існує в історичному
Марамуреші. Йдеться про освячення паски та великодньої трапези. Тут постять
включно уніч з суботи на неділю. Господині готують багато пісних страв. М’ясні страви їдять тільки в
неділю вранці. Постити люди перестають лише у неділю вранці, після того, як приносять
із церкви кошики із освяченими традиційними продуктами. Освячення кошиків -
дуже красивий ритуал. Атмосфера перед церквами вражаюча: ряди людей несуть
покриті вишитими рушниками кошики, кожен із яких є ознакою самобутності цієї
нації. Незалежно від того, як його святкують, Великдень у всіх регіонах Румунії
залишається нагодою для спільної радості, дуже важливою подією, що об’єднує
членів сільських громад.
