Cпогади про епоху Бібі

Есеїст, мистецтвознавець, письменник, публіцист і філософ Андрей Корня презентував у видавництві Humanitas роман «Спогади про епоху Бібі».

Monica Chiorpec, 14.09.2019, 13:12

Есеїст, мистецтвознавець, письменник, публіцист і філософ Андрей Корня презентував у видавництві Humanitas роман
«Спогади про епоху Бібі». Назва заголовку
посилається на
1984 рік, що є однією з головних книг англійського письменника Джорджа Оруелла, в якій світ під знаком тоталітаризму
очолював символічний персонаж під назвою Великий брат.

Про Спогади Бібі, історик Іоан
Станомір, який виступив на презентації книги в бухарестському Видавництві Humanitas
зазначив: Я б розпочав
з того, що це одна з
найбільш амбітних книг, які побачили світ в останній час, навіть тому що Андрій Корня намагається вступити в діалог зі знаменитою традицією, що є
дистопією, і уявляє діалог з однією з найзанепокоєніших книг ХХ століття,
Джорджа Оруелла 1984 з перспективи неспокійного почуття 21-го століття. Це неспокійна
і тривожна книга, тому
що це медитація про здатність людей пристосуватися і нездатність людей зберегти культ
пам’яті і обов’язок істини».

Той же Іон Станомір заявив, що хоча при першому читанні текст Андрія Корня здається яскравішим ніж 1984, знаменита книга з якою вступає в діалог, роман Спогади про епоху Бібі розповідає про моральну деградацію і спотворення
пам’яті , які лише поглиблюють відчуття онтологічного песимізму. Нещодавно презентований роман Андрія Корня, таким чином, є корисним
інструментом для сьогоднішнього читача, будь то пристрасний чи ні до інтертекстуальності. Іон Станомір: Я думаю, що в ці моменти така
книга може говорити багатошаровій аудиторії. Вона може звертатися до тих, хто
захоплюється людською природою і можуть відкрити роздуми поміркованого песиміста про те, як людська природа майже
беззастережно корумпована диктатурою. Також можуть відкрити роздуми про переосмислення диктатури як контрольованої демократії. І, нарешті, вона може звернутися до тих, хто дивиться
на літературу як на суму відгуків текстів, написаних перед нею».

На презентації книги Андрія Корня був також літературний критик Космін
Чотлош, який звернув увагу на безпрецедентний літературний підхід до
діалогу з однією з найцінніших дистопій минулого століття: «З літературного погляду, ми маємо справу з однією з
найсміливіших книг, які не тільки атакують складний жанр, але й одну з основних книг ХХ століття.
Тобто, реконструюючи весь її контекст, переосмислюючи її контекст, що впливає і на роман Джорджа Оруелла 1984.

У «Спогадах про епоху Бібі» Андрій Корня бере на себе персонажа Джорджа Оруелла і уявляє його, що він живе після падіння
тоталітарного режиму, втіленого Великим братом. Поведінка інших
персонажів навколо цього Уінстона Сміта для Косміна Чотлоша є точкою максимального інтересу
до роману Андрія Корня: Велика несподіванка в цій книзі походить від деяких запитань, які будь-який з нас змушений поставити, коли бачить, що тут відбувається. Одне з них – наскільки погано працює наша
емоційно-ідеологічна пам’ять? Як може цілий світ, зустрічаючись з цим Уїнстоном
Смітом, вважати його мемуари романом? Як можливо, щоб всі, за деяким
винятком, говорили, що рукопис, який він передає видавництву, свідчить про неймовірну уяву, стурбовану уяву, як йому говорить
видавець, і що такі вигадки будуть мати успіху. Вони не вигадки, це дійсність, яку ця людина пережила. Як літературний критик, я був вражений,
що купа цих амнезичних персонажів добре грає свою роль. Вони читають як літературні критики
рукопис, вони люблять його, спекулюють навколо нього надзвичайно розумно, але не
правильно. Спекулятивний інтелект це не істина».

Про звертання до пам’яті, а також про свободу, яку він
дав персонажам у «Спогадах про
епоху Бібі», Андрій Корня розповідає: «Питання пам’яті, що є темою тут у
моєму романі, треба бачити з деяким релятивізмом. Правда що існує амнезія багатьох, які пригадують собі лише дрібниці і досить смішні речі і невеликі неприємності в
епоху диктатури, як це роблять сьогодні багато хто, які кажуть, що не було так погано в часи Чаушеску. Я не
хочу засуджувати, принаймні в романі, я дозволяю їм жити. Амнезики відчувають, що Уїнстон Сміт, мій персонаж
запозичений від Оруелла, перебільшує, що він радикальний.
Можливо, вони мають певну правду. Я не хочу бути впевненим, що є перевагою мого роману порівняно з есе. Не треба
вирішувати, але слід дозволити персонажам представляти різні точки
зору. Ти не повинен бути зв’язним з
самим собою».

Зрештою, це доля слова, яке робить свою справу. Наскільки
велика відповідальність автора слова за факти майбутнього? Я точно не знаю. І, тому що я
не знаю, практично це маленьке
боягузтво -фікція, дозволяючи
речам розвиватися
майже самі
по собі. Крім того, у мене немає розв’язки, – зазначає Андрій Корня.