Сігетський меморіал жертвам комунізму

Останнім часом у Румунії все більше і більше тривають дискусії про страхіття комуністичного періоду.

Христина Манта, 06.10.2013, 10:49

Останнім часом у Румунії все більше і більше тривають дискусії про страхіття комуністичного періоду. І це не дивно. До тепер ще дуже мало осіб, які вірно служили тому режиму, знущаючись над іншими, не були покаранні за скоєні ними злочини. Неподалік від румуно-українського кордону у Марамуреському повіті знаходиться місто, назва якого наводила жах під час комуністичного режиму — Сігету-Мармацієй. Саме тут розташована сумнозвісна вязниця (зараз музей) Сігет. Після близько чотирьох десятиліть від розсування, вязниця з міста Сігету-Мармаціей є ще чорним спогадом в історії комунізму. Це місце, де понад 200 осіб страждали від неуявних мук і тортур. Побудована в 1897 році Австро-угорською владою з нагоди відзначення “першого угорського тисячоліття”, Сігетська вязниця стане місцем утримання під вартою понад 200 увязнених, опонентів комуністичного режиму. Перша важлива подія в історії вязниці відбулася в серпні 1948 року, коли вона стала місцем увязнення для групи марамуреських студентів, учнів і селян. Деякі з них живуть і сьогодні в цьому місті.

У 1948 році, після зміцнення комуністичної влади, Сігетська вязниця стала місцем увязнення для супротивників режиму. 5-6 травня 1950 року були доставлені сюди більше ста посадовців зі всієї країни, колишні міністри, вчені, економісти, військові, історики, журналісти та політики, засуджені до тяжких покарань. Більшість з них мали понад 60 років. У жовтні-листопаді 1950 року було перевезено до цієї вязниці і 45-50 греко та римо-католицьких єпископів і священиків. Вязницю вважали місцем знищення румунської еліти. У той же час, вона була безпечним місцем, звідки вони не могли утікати, бо радянський кордон був розташований на менш ніж в двох кілометрах.

Серед затриманих були Аурел Бачу (декан колегій адвокатів Тиргу-Муреша і Тімішоари, заступник державного секретаря в міністерстві юстиції в уряді Октавіана Гоги, який помер у 1953 р.), Костянтин Арджетояну (колишній Голова Ради Міністрів, міністр юстиції, міністр фінансів, міністр внутрішніх справ, помер у вязниці в 1952 році), Іон Балан (греко-католицький єпископ Лугожу), Себастьян Борнеміса (журналіст, державний секретар з питань культури з 1937 по 1938 рр., мер міст Клуж і Орештіє, помер в 1953 році), Костянтин (Діну) Бретіану (історик, професор), Георге I. Бретіану, Димитрій Буріляну (колишній губернатор Національного банку, помер у вязниці), Іон Кимиришеску (колишній міністр внутрішніх справ, помер у вязниці), Корнеліу Копосу (секретар Юліу Маніу, а потім заступник генерального секретаря Націонал-селянської партії, заарештований в 1947 році — звільнений в 1962 р.), Антон Дуркович (римо-католицький єпископ Яссів, якого залишили помирати від голоду у вязниці), Юліу Маніу (голова Націонал-селянської партії, колишній премєр-міністр, який помер у 1953 р.) та багато інші.

З тих приблизно 200 увязнених, 52 загинули там до 1955 року, коли було проведено перше помилування, в результаті Женевської конвенції і вступу комуністичної Румунії в ООН. Частину румунських політвязнів було звільнено з місць позбавлення волі, деяких переведено в інші вязниці, в тому числі їм приписано домашній арешт. У 1977 році Сігетська вязниця була виведена з експлуатації і стала заводом з виготовлення метил, соляним складом і, нарешті, занедбаною руїною.

У 1992 році зявляється вперше ідея Меморіалу жертвам комунізму та опору. Ініціатором була поетеса Ана Бландіана. У 1998 році Рада Європи назвала Сігетський Меморіал одним з основних памятних місць континенту, поряд з Меморіалом з Освенціма і Меморіалом миру з Нормандії.

Будівля була улаштована, відреставрована і оснащена всім необхідним для музею, як місця для «освіження памяті». Дослідний центр, створений і керований Ромулусом Рушаном, ще з 1993 року, почав збирати записи усної історії та фотографії, документи, листи, газети, книги, довідники, альбоми, а також організувати семінари, симпозіуми, зустрічі між жертвами комунізму та румунськими і закордонними істориками, видавати книги із свідченнями, дослідженнями, статистичними даними та документами про антикомуністичний опір і його репресії. До тепер Центр провів більше пяти тисяч годин записів, 35.000 сторінок книг і зберігає десятки тисяч документів.

Перші зали музею були відкриті в 1997 році, коли ця установа була оголошена «ансамблем національного інтересу», ставши, водночас, найбільш важливим проектом громадянського суспільства, присвяченим дослідженню комуністичного минулого, єдиним у Східній Європі. У 1996 році центр зорганізував архітектурний конкурс, для зведення тут приміщення присвяченого молитві. Переможцем став проект архітектора Раду Міхейлеску. Проект поєднує давній і сучасний стилі, християнській катакомбі будучи додані нові деталі. Це єдина нова будівля, побудована в старій вязниці.