Пам’ятки архітектури Сатумарського повіту

Сьогодні розповім вам про дві памятки архітектури північно-західної Румунії, яких було зараховано до категорії будівель історичних пам'яток національного значення: фортецю Ардуд та замок Лоньяй.

Христина Манта, 06.04.2014, 01:19

Про населений пункт Ардуд, що розташований у Сатумарському повіті, на північному заході Румунії, вперше говориться в документах від 1215 року. В цій першій згадці, цей населений пункт належав родинам Балк і Драг, марамуреських князів. Їхніми наслідками була родина Драгфі, яка володіє цим населеним пунктом аж до фізичного зникнення останього її члена, в 1555 році. У 1456 році родина Драгфі отримує дозвіл на будівництво фортеці на своєму маєтку.

Будучи колись однією з найсильніших фортець на території Трансільванії, нещодавно відреставрована фортеця Ардуд приваблює все більше і більше туристів зацікавлених дізнатися інформації про бурхливу історію Трансільванії. Отже, фортеця була побудована в пятнадцятому столітті Берталаном Драгфі, який став воєводою Трансільванії. Три століття по тому (в 1730 році), замість фортеці, дворянин Олександр Каролі побудував замок. Одна з веж фортеці була відреставрована зараз​​, і разом із завершенням будівельних робіт, фортецю Ардуд було включено до туристичної мережі історичних пам’ятників Румунії. Фортеця й тепер приховує таємниці підземних тунелів, що звязували Ардуд з населеними пунктами Карей і Сату-Маре. Згідно легенді, Франциск Ракоці II втік цими секретними тунелями від його переслідувачів з австрійської армії.

Навколо Фортеці Ардуд люди виткали безліч легенд про історичну фігуру Франциска Ракоці II (1676 — 1735 рр). Дуже довгий і темний льох має глибину 10 метрів. Про нього кажуть, що має три входи: один розташований недалеко від фортеці Ардуд, інший неподалік каплиці Люкашалом (з правого боку шосе Карей-Генч). А третій розташований під замком з міста Карей. Кажуть, що льох Франциска Ракоці був побудований повсталими проти Габсбургів, які використали його у боротьбі з ворогами. Тому що габзбурги не могли собі пояснити, як вдається Ракоці перемагати, австрійці вдалися до хитрощів: вони відправили до родини Ракоці красивого офіцера, в якого би закохалася донька принца. Те, що й сталося. Принцеса Вільма закохалася в офіцера і розкрила йому таємницю підвалу.

Страждаючи від докорів сумління, на другий день дочка принца зізналася батьку про зроблену нею помилку, однак було запізно. Австрійці напали на фортецю і використали для цього виявлений секрет. Австрійські солдати прийшли заарештувати князя. Якимось дивом, Франциску Ракоці вдалося увійти в льох, однак раніше він прокляв свою дочку. Місцеві жителі кажуть, що дочка Ракоці живе і сьогодні в цьому льоху. Той, хто хоче розгадати прокляття, повинен поцілувати тричі всі три привиди принцеси, а потім слідувати за нею у підвал. Дівчина покаже йому всю зброю, а також золоті та сріблі скарби. Між часом, чоловіку не дозволено озирнутися назад, в іншому випадку він закамяніє. Теж люди кажуть, що було багато спроб розгадати прокляття, але жоден молодий чоловік не повернувся з підвалу.

Теж у Сатумарському повіті, у комуні Медієшул Ауріт, приблизно в 20 км від міста Сату-Маре, є інша важлива будівля не тільки для архітектури епохи Відродження в Трансільванії, але і для історії цих місць. Замок Лоньяй, бо про нього йтиме мова далі в нашій передачі, було зараховано до категорії будівель історичних памяток національного значення, однак перебуває на межі зведення до нуля, оскільки до цих пір ніхто не заважився інвестувати в його відновлення. Утім за стінами цієї будівлі ховається довга і золота історія. Замок належав угорській родині Лоняй ще з 1630 року, зокрема Сигізмунду Лоняй. Напис на фасаді замку демонструє це. Споруда була зведена на руїнах існуючих тут укріплень з Х-XI ст.

Після смерті Сигізмунда Лоняй, його дочка Анна, стає власником замку. 1661 року турки намагалися безуспішно зайняти його, і на помсту підпалили будинки селища. Але те, що не вдалося зробити туркам, буде завершено під час князя Апафі. У 1670 році Анна Лоняй було засуджено до смертної кари і конфіскації майна. Замок був підірваний в тому ж році. У 1707 році, те що залишилося від могутнього замку було спалено під час революції Георгія Ракоці II. Руїни замку придбала у 1732 році родина Веселені, однак масивний замок ніколи не поверниться до величі часів Сигізмунда Лоняй. Потім замок належатиме родині Телекі, у власності якої залишиться протягом усього девятнадцятого століття, однак деградація будівлі продовжується.

Здається, у 1920 році, замок був придбаний королем Каролем II. У 1940-1941 році, замок був відновлений і став німецьким військовим госпіталем, пізніше румунським, але ремонт цей, на жаль, не є тривалим, оскільки замок був зруйнований у 1944 році. Навколо цієї історичної події триває суперечка. Деякі стверджують, що відступаючі німецькі війська підірвали замок після того як використали його у якості складу боєприпасів. За іншими даними, руйнування замку приписується радянським військам. Від тоді ніхто більше не цікавився цієї будівлею.