Міреуцька середньовічна церква – архітектурна перлина
За винятком історичного центру Сігішоара, монастир св. Георгія у м. Сучава (церква Міреуць) є єдиним міським пам'ятником ЮНЕСКО в Румунії. У цій церкві були виявлені фрагменти надгробної плити могили Євдокії Київської, першої дружини Штефана Великого.
Христина Манта, 11.08.2019, 00:55
За винятком
історичного центру Сігішоара, монастир св. Георгія у м.
Сучава (церква Міреуць) є єдиним міським пам’ятником ЮНЕСКО в Румунії. Але це
не єдина специфіка цієї святині. З першого погляду, церква монастиря дивує своєю
кольоровою черепицею, що є справжнім знаком австрійського архітектурного стилю Сецесіон,
що є, у свою чергу, частиною загальноєвропейської художньої течії в стилі Арт-Нуво.
Остання швидко розповсюдилася по всій Західній і Центральній Європі, наприкінці
ХІХ і початку ХХ століття, втілюючи багато форм і назв Jugendstil, Modern Style, Stile Floreale.
Подібні дахи мають Тиргумуреський палац культури або Будапештська церква Матвія
Корвін.
Будівництво церкви
почалося під час правління воєводи Богдана III, сина Штефана Великого, в 1514 році. Однак Богдан
Воде не встиг побачити її за вершиною, тому що помер у 1517 році. Будівництво
продовжив його син Штефеніце, який закінчив та освятив її в 1522
році. Зовнішній розпис церкви був здійснений за часів господаря Петра Рареша
(1532-1534 рр.), іншого сина Штефана Великого. У 1589 році князь Петру Шкіопул побудував
притвор. У 1775 році Буковина потрапила під контроль Габсбургів, запеклих
католиків. З десяти монастирів і 13 скитів, що знаходилися на території, анексованої
австрійцями, нове панування зберегло лише три монастирі – Путна, Сучевіца і
Драгомірна – а також Міреуцьку церкву Св. Георгія. У 1858 році вона була майже
руїною. Церква і належні будівлі були перебудовані між 1898 і 1910 роками австрійським
архітектором Карлом Адольфом Ромшторфером. Він, серед інших робіт, також
перебудував дах, в стилі специфічному австрійському світу – Сецесіон.
Розповіді та
легенди про церкву є численними. Хоча трохи віддалена
від міської суєти, церква є постійним місцем поклоніння для вірян,
румунських та іноземних туристів. З-зовні, на жаль, фрески збереглися лише в
невеликій мірі і тільки на південній стіні. Натомість внутрішній живопис
вважається одним з найкрасивіших прикладів молдовського середньовічного образотворчого
мистецтва, особливо сцена «Страшного суду» на західній стіні. Монастир був з самого
початку оточений оборонною стіною, але з часом вона деградувалася. Її було відновлено
у другій половині минулого століття. Дзвіниця датується з часів князя Петра Шкіопула
(кінець 1500-х років), а каплиця датується 1626-1629 роками і доповнює середньовічний
монастирський ансамбль. З 1991 р. монастир є резиденцією архієпископів Сучави і
Радівців. У 1993 році церкву було включено до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО,
як частина групи церков із зовнішнім розписом Буковини.
У церкві
розміщені мощі святого Іоанна Нового, православного святого, великомученика, який
зазнав мученицької кончини 1330 року на землі, яка тепер є частиною України,
зараз Білгород-Дністровський, що тоді перебував під контролем татар. Його мощі
привіз, в 1402 році, господар Олександр Добрий до Міреуцької церкви, потім до
Кафедрального собору, у 1589 році. Церква
славиться чудовою акустикою, завдяки спеціальній архітектурній техніці, у склепінні
будучи замуровані гончарні глечики, що наділяють церкву надзвичайним резонансом. В результаті археологічних
розкопок, проведених тут в 1956 році, були
виявлені фрагменти надгробної плити, що належала Євдокії Київської, першої
дружини Штефана Великого. Ці археологічні дослідження мали місце в 1976 році і виявили
фундамент церкви, побудованої за часів князя Петра I Мушата. Також вони виявили 32 могили,
одна з яких належала Петру Мушату.
У XV-му ст. Молдова
підтримувала тісні політичні зв’язки зі своїми сусідами. Однією з важливих політичних
подій того періоду став династичний шлюб Євдокії Олельківни з одним з наймогутніших
православних господарів, Штефаном Великим, у 1463 році. Молдовські літописці
повідомляли з цього приводу «червня 5 привезли із Києва тому Штефанові воєводі дружину,
сестру Симеона, царя Київського». За переказами, Євдокія була красивою жінкою,
а на настінному малюнку церкви Святого Юрія в місті Хирлеу (схід) княгиня
намальована з коротким волоссям. Шлюб з Євдокією мав місце у місті Сучава, 5
липня 1463-го року, перед видатними церковними діячами Молдови. Штефан мав тоді
близько 25 років, а його дружина була молодою і дуже красивою блондинкою. За
ім’ям, Євдокія мала православне віросповідання. Ії дід Володимир, великий
київський князь, був вихідцем великої родини литовських герцогів, з якої, до
речі, походить і польська королівська родина. Володимир мав чотирьох
престолонаслідників, з-поміж яких і батька Євдокії, Олександра чи Олелька.
Про
Євдокію відомо дуже мало. З точних джерел відомо, що у них народився син Петро,
здається 1465 – 1466 рр, який помер рано в 1480-му році, коли йому було 14-15
років. Його поховано в церкві монастиря Путна. Старший син Штефана, Олександр,
котрий народився 1464-го року і помер 1496-го, не відомо й досі чи був сином Євдокії
або іншої жінки. Однак він став спадкоємцем престолу. Євдокія народила Штефану
Великому і дівчинку, Олену, яка пізніше стала відомою у Москві під прізвиськом
«Волошанка». Євдокії недовго судилося жити господинею Молдови, лише чотири
роки. 25 листопада 1467 р. княгиня померла. Не відомо чи померла вона від
хвороби або від пологів. Однак відомо, що Штефан рушив в кампанію проти Матея
Корвіна, коли Євдокія конала. Першій дружині Штефана Великого не судилося
дожити слави її чоловіка. Здається, що вістка про смерть дружини засмутила
Штефана, який багато часу не шукав кохання в іншої жінки. Євдокію було поховано
у Сучаві у церкві св. Георгія, більш відомій під назвою «Міреуць», яка була митрополичою
резиденцією у 1401 – 1580 рр. 1996 р. румунський археолог Мірча Матей знайшов
надмогильну плиту її поховання.
