Монастир Пробота

В наступні хвилини запрошуємо вас уявно зупинитися в одному з прекрасних монастирів Румунії. Називається він Пробота і прихований він серед пагорбів північного сходу Румунії, у Сучавському повіті, який, на жаль, зараз найбільш страждає від коронавірусу...

Христина Манта, 19.04.2020, 03:49

Великдень – це найважливіше християнське свято після Різдва.
Незалежно на яку неділю квітня чи травня воно припадає, усі з нетерпінням
чекають його приходу. Румуни, за звичаєм, зустрічають його вдома. Минулими роками, Великдень був
нагодою для багатьох румунів повернутися додому із інших країн,
де перебували упродовж
всього періоду після Різдва. Цього
року, через коронавірусну епідемію представники влади звернулися до них з
проханням не повертатися додому. На жаль, цього року це свято стало сумним
святом. Чимало сімей втратили близьких через жахливий вірус.

Сучасні румуни не ходять до церкви щонеділі, можливо, що й
не дотримуються регулярно посту, але у Воскресну ніч навіть і вони не забували піти на великоднє богослужіння. Церкви були переповнені
людьми, у містах важко було знайти
місце для припаркування автомобіля біля великих соборів, а вулиці за декілька
хвилин після опівночі ставали
справжніми рухливими річками світла. Цього року церкви закриті, вулиці пусті, а богослужіння можна було слухати
і дивитися за допомогою онлайнових трансляцій. Цього року, ті, хто за звичай повертався в
село до своїх батьків чи родичів, сподіваючись насолодитися традиційним столом,
зі стравами, приготованими мамою та бабусею, або обирали податися в паломництво до одного з
монастирів країни, готових прийняти туристів, залишилися вдома.

Сьогодні запрошую зупинитися уявно в одному прекрасному монастирі
Румунії. Називається він Пробота і прихований серед пагорбів північного сходу
Румунії, у Сучавському повіті. Монастир цей
є одним з найкрасивіших укріплених монастирів Південної Буковини. За звичай він може бути ідеальним
місцем відправлення великодніх свят для тих, хто цінує історію, архітектуру та
живопис. У монастирі діє майстерня
живопису, де черниці розписують ікони на дереві та писанки. Щороку до свята Паски черниці приготовляються завчасно:
печуть пишну білу паску, солодку, жовту «бабку», різні ласощі. У легенді
кажуть, що на протязі Страсного тижня, коли Ісус Христос був розп’ятий на
хресті, Богородиця прийшла побачити свого сина. Щоб догодити тим, хто вартували
його, вона принесла їм повний кошичок білих яєць, який поставила біля хреста.
Кров, яка стікала з ран розп’ятого, пофарбувала ті білі яйця. А Ісус дивлячись
на людей, сказав: Від нині розписуйте
і ви писанки, у пам’ять про моє розп’яття.

Побудований в 1530 році молдовським князем Петром Рарешом, монастир Пробота
вистояв у тяжких моментах своєї історії. Церква має форму трилисника, розділена
на вівтар, наос, гробницю, пронаос і притвор, відокремлені один від одного
кам’яними стінами. Купол – восьмикутний, відкритий над наосом, з чотирма
вікнами. Апсиди примикають до стін, і зовні церква має форму корабля. Включений
до списку історичних пам’яток Сучавського повіту ще з 2004 року, монастир був
колись господарським некрополем Молдови, в ньому будучи поховані господарі
Петру Рареш, Штефан Рареш, Елена Рареш та інші члени молдовської господарської
сім’ї. Монастир складається з шести об’єктів: церкви Св. Миколая, каплиці, руїн
господарських будинків, руїн внутрішніх будівель, кутових веж, внутрішньої
стіни. Варто зазначити, що церкву Св. Миколая було включено в 1993 році до
Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, до когорти буковинських монастирів з
настінними малюнками. Історія монастиря Пробота була не такою спокійною.

У 1391 році, під час правління князя Петра Мушата І, серед густого лісу, з
дубового дерева була зведена церква Св. Миколая. Це один з найстаріших
монастирів Буковини. Кілька десятків років потому, господар Олександр Добрий
(1400-1432 рр.) побудував нову церкву, на цей раз з каміння, неподалік струмка
Пробота. У цій церкві, Штефан Великий поховав свою матір, пані Ольтю, яка
померла в 1465 році. Від старої церкви залишилися лише руїни, оскільки
дерев’яна церква була знищена в результаті катастрофи, однак пізніше відновлена Штефаном
Великим. На жаль, церкву було знесено зсувом землі. Після смерті господаря
Петра Рареша, в 1550 році, дружина господаря Елена і троє її синів (Іліяш,
Штефан і Костянтин) вирішили обнести монастир оборонними стінами (заввишки 6
м.) з трьома вежами. Іліяш Рареш збудував всередині укріпленого монастиря княжі
будинки. У монастирській церкві були пізніше поховані Штефан Рареш (котрий
зійшов на трон після свого брата Іліяша і правив Молдовою з 1551 по 1552 рр) та
Елена Рареш (яка померла в 1553 році). У наступні роки в монастирі були
поховані й інші члени їх сім’ї.

У першій половині XVII століття, монастир був розграбований
грабіжниками, які опоганили й декілька могил. Церкву було частково відновлено
господарем Василем Лупу (1634-1653 рр.) У монастирі Пробота розгорнули свою
діяльність чотири видатні митрополити та книжники Молдови: Григорій Рошка,
Георге Мовіле, Феодосій Барбовський та Дософтей Баліл. Останній з них подарував
1677 року монастир і його землі Єрусалимському Господньому Гробу. У монастирі
оселилися грецькі ченці, які не піклувалися над тим як можна зберегти у доброму
стані монастир, що з плином часу привело до його деградації. На додаток до
недбалості, грецькі ченці проявили і невігластво. Таким чином, проведені ними
ремонтні роботи більше завдали шкод як будівлі, так і настінним розписам
інтер’єру. Настінні розписи вівтаря, нефу і гробниць були покриті розписами
низької якості.

15 вересня 1863 внаслідок схвалення Закону «Про
секуляризацію монастирів», монастир Пробота перейшов у власність держави, а
потім ліквідований. Постав цей монастир під увагу громадськості у 1904 році,
коли святкували 400 років від смерті господаря Штефана Великого. У 1993 році,
архієпископ Сучави і Радівців відновив монастир черниць. Були зведені нові
келії для черниць, а також нові прибудови для паломників. У тому ж році, Церква
Св. Миколая монастиря Пробота була включена до спадщини ЮНЕСКО. Це призвело до
збільшення інтересу до цього пам’ятника, так що з 1996-го по 2001-ий рр. в
чернечому комплексі розпочався масштабний процес дослідження, реставрації та
відновлення під егідою ЮНЕСКО, при фінансовій підтримці Міністерства культури
Румунії.

Оригінальні фрески інтер’єрів від 1532 року були відновлені
зусиллями реставраторів настінного розпису з Румунії, Австрії, Італії,
Німеччини, Франції, Польщі, Чехії, Швейцарії і Колумбії. Відновлені після 1990
року внутрішні фрески, здійснені в 1532 році, вражають манерою виконання, а
також єдиною і послідовною іконографічною програмою. Теплі кольори були
підібрані з особливою ретельністю. Представлені такі сцени, як Пантократор,
Таємна Вечеря (у вівтарі), Святий Миколай Чудотворець і Розп’яття (в наосі),
Вселенські Собори (у пронаосі), і Страшний Суд (на куполі притвору). Через дощ
і сніг зовнішній розпис на стінах церкви в значній мірі був знищений, але ще
можна захоплюватися такими сценами, як Дерево Іесіі та
Акафіст Благовіщення.