Золоті монастирі в Долині річки Муреш

На території повіту Арад знаходяться кілька красивих монастирів, побудованих протягом часу на березі річки Муреш.

Христина Манта, 09.11.2014, 01:16

На території повіту Арад знаходяться кілька красивих монастирів, побудованих протягом часу на березі річки Муреш. Першими з них є найстаріший православний монастир у країні “Ходош Бодрог” і знаменита Папська Базиліка “Марія Радна” з населеного пункту Ліпова, що славиться по всій Європі. Сьогодні розповім, так само, і про залишки колишнього монастиря раннього християнства “Бізере” та сербський монастир “Бездін”.

Монастир Ходош Бодрог, неподалік міста Арад, вважається найдавнішою православною церквою в країні. Упродовж часу, монастирю вдалося вистояти атакам турків і татар, австрійським гарматам та деструктивному комуністичному атеїзму. У декількох кілометрах від міста Арад, дорога повертає направо, через поле, і веде тебе до цього монастиря. Перша історична згадка про монастир, як одного з найдавніших у Румунії, датується 1177 роком. Тут історія переплітається з легендою. Через брак документальних свідчень з’явилося чимало легенд про його заснування. За давнім місцевим повір’ям, монастир заснували віряни, що проживали в долині річки Муреш. За легендою, один бик зі стада, що належало місцевим болгарським пастухам, вирив своїми рогами на березі річки Муреш чудотворну ікону Божої Матері з дитятком Ісусом на руках, а пастухи на місці, де знайшли ікону, побудували вівтар монастиря. Згодом християни звели тут монастир, у якому знайшлося місце як для чудотворної ікони, так і для скам’янілої голови бика, що зберігається під склом над вхідними дверима церкви.

Історики вважають, що ікону було написано двома століттями пізніше, ніж споруджено монастир. Додавання назви «Бодрог» до назви «Ходош», яку дослідники та представники церкви датують лише ХІV ст., і є сучасною назвою монастиря. На думку місцевих жителів, саме легенда про бика, який вирив на березі річки чудотворну ікону, поклала початок спорудженню монастиря, топонім якої «Бодрог» означає «вирити рогом».

Інша легенда розповідає про труну та серце з каменю, виставлені при вході. Одного разу, одного з ченців монастиря, Мефодія, шукала його мати, яка не була згодна з життєвим шляхом, обраним її сином. Мефодій відмовився з нею зустрітися, відповівши, що у нього не має матері. Тоді вона прокляла свого сина-ченця, щоб тоді коли він помре, земля не прийняла його, так як він не хотів прийняти свою мати. Час минув, всі забули про це прокляття. Після смерті Мефодія, прокляття збулося, земля не хотіла прийняти його незважаючи на марні зусилля ченців монастиря, які щодня викопували глибшу яму, з якої просто-на-просто виходила на поверхню труна. Тоді, настоятель монастиря прийняв рішення побудувати в монастирі кам’яну гробницю на поверхні землі. На стіні монастиря знаходиться велике теж кам’янне серце, яке представляє закам’яніле серце монаха.

У період між 1556-1690 рр монастир опинився в регіоні, що перебував під османським пануванням, у другій половині ХVІІ ст. монастир було відбудовано, деякий час був він резиденцією ієрархів, що служили в цьому регіоні. Незважаючи на суттєві проблеми та історичні негаразди, жителі монастиря підтримували його своєю працею і заснували там одну з перших у цьому регіоні початкову школу, долучившись цим до ліквідації безграмотності населення регіону.

Щороку римо-католицький монастир “Радна” відвідують тисячі туристів з усієї Європи. Тут святі літургії відправляють на чотирьох мовах. Римсько-католицька базиліка Святої Марії розташована в одному з кварталів міста Ліпова, неподалік річки Муреш. Першу церкву було побудовано у 1520 році. У 1695 році її було спалено турками. Від вогню, розповідає легенда, залишилася неушкодженою одна ікона, яка, кажуть в народі, є чудотворною. Теперішня церква, монументальний памятник, була побудована в 1756 році монахами-францисканцями, які прибули з Боснії і має величезні розміри: 60 метрів завдовжки, 21 метрів — заввишки, а вежі сягають 67 метрів. Після 1948 року паломництва були заборонені, однак 1990 рік ознаменував собою новий початок для релігійного життя цього монастиря. У 1992 році Папа Іоан Павло II удостоїв церкву Марія Радна звання Малої Базиліки. Тепер у монастирі триває реставраційний процес.

Іншою історичною пам’яткою, духовне життя якої нараховує багато віків, є сербський православний монастир Бездін «Успіння Пресвятої Богородиці», який також розташований у долині річки Муреш, приблизно за 15 км від монастиря Ходош-Бодрог. Першу історичну згадку про цей монастир знаходимо в одному із записів на Псалтирі, надрукованому Божидаром Вуковичем у Відні у 1519–1520 роках, де зазначено час початку його будівництва: «У 7047 році від створення світу та в 1539 році від народження Христа, з храмом «Успіння Пресвятої Богородиці», за піклування архімандрита Йосафа Мілутіновича та сприяння всіх братів-християн, а також Леонтія Богожевича, ієромонаха». Монастир має церкву, дім ігумена та келії. У 1753 році Стефан Тенецкі розписав іконостас, у 1802 році розписи було доповнено. Проте побутує й інша думка, що на початку ХІІІ ст. на місці теперішнього сербського монастиря функціонував інший, який знищили монголи в 1241 році.

Теж на березі ріки Муреш, у населеному пункті Фрумушань, розташований монастир “Бізере”, що вважається фахівцями найбільш красивим романським архітектурним ансамблем у Румунії. Кілька років тому там були виявлені найдавніша криниця в Трансільванії, під назвою “Криниця Турка”, але й унікальні мозаїки в Східній Європі. Їх знайшли під бруківкою католицького монастиря, зведеного на руїнах давнього візантійського святилища. Це перше археологічне свідчення існування візантійського християнства на Балканах. Мозаїки в церкві Бізере, за словами експертів, є важливими унікальними пам’ятками в Румунії і навіть на південному сході Європи. Вперше у документі від 1183 року, монастир цей був засвідчений вперше як бенедиктинське святилище, під королівським покровительством. Абатство контролювало транспорт солі на річці Муреш. У XIII ст. в монастирі проживали 23 ченці, річним доходом яких було 4.000 соляних валунів, яких було дуже важко роздобути у ті часи. З XIV ст. бенедиктинський монастир зазнав постійний занепад, а у 1557 році, після турецького вторгнення монастир вже не був функціональним.