Замок в населеному пункті Кепелнаш
Показник архітектурної спадщини Банатського регіону, архітектурний ансамбль в населеному пунті Кепелнаш є історичною перлиною.
Христина Манта, 28.12.2014, 01:33
Показник архітектурної спадщини Банатського регіону, залишеної шляхетною аромунською родиною Мочоні – разом із маєтками в населених пунктах Булч, Фоєни та Влайковец, зараз у Сербії — архітектурний ансамбль в населеному пунті Кепелнаш, повіті Арад, є свідченням благополуччя і значення цієї великої родини. Палац є ключовим елементом всього ансамблю, одним з перших проектів віденського архітектора Отто Вагнера. Спроектований з елегантністю за моделлю Малого Тріанону у Версалі будинок оточений дендрарієм. Замок, навіть якщо довго знаходиться на території Австро-Угорської імперії, був місцем зустрічі румунських політиків, проведення концертів симфонічної музики.
Розташований в самому центрі села, замок має два поверхи. Він був зведений в 1860 році та відновлений в 1964. Фасад прикрашають чотири камяні колони і три коринфські капітелі, кожен з яких має величезні двері, а над ними квадратне вікно. Двері зв’язують просторий салон із терасою замку, куди доступ із-зовні забезпечується двома мармуровими напівкруглими сходами. В парку перед замком розміщена статуя оленя. Там жив Александру Мочоні (1841-1909 рр.), лідер Національної партії Румунії з Крішани і Банату, відомий промоутер культурного життя в Трансільванії.
Однак від коли починається історія цього замку. У 1853 році Іоан Мочоні Фоени придбав від родини Цікі за 260.000 флоринів маєток в населеному пункті Кепелнаш. Замок буде збудовано у період 1876-1879 рр. під покровителством дочки Іоана Мочоні, Екатерини та її чоловіка Міхая Мочоні. Фасад будівлі був пофарбований у колір світлої охри, специфічний тому періоду, а всередині домінує сірий колір з прикрасами рожевого кольору. Бібліотека замку зберігала одну з найцінніших колекцій книги Австро-Угорської імперії, але яка, на жаль, не збереглася до наших днів. В одній із приміщень Екатерина Мочоні улаштувала аптеку, куди приходили за ліками селяни Кепелнаша. Маєток залишиться у спадок її синам Еуджену та Алескандру, але там житиме лише Еуджен зі своєю дружиною та 5-ма дітьми, а Александру, який стане лідером Румунської національної партії Крішани та Банату житиме у палаці в населеному пункті Біркіш.
У книзі “Монографія сім’ї Мочоні”, автор Теодор Ботіш так описує атмосферу музичних вечорів у замку: ”У замку з Кепелнаш, де проживала родина Еуджена Мочоні, щоденною і майже єдиною розвагою була музика. Там мали місце справжні концерти класичної музики, на яких використовувалися обидва фортепіано, розташовані в салоні. Але концерти набували художнього блиску особливо завдяки власниці замку, пані Терезії, чий красиво забарвлений голос зачаровував гостей. Насправді, вся особистість цієї жінки мала незабутній шарм.».
Після раптової смерті Єуджена Мочоні, в 1901 році, Александру Мочоні піклуватиметься про сімю свого брата до кінця свого життя, в 1909 році. Надалі в замку житиме Терезія Мочоні та її дочка, Екатерина (1883-1959рр.), разом зі своїм чоловіком, графом Єні (Євген) Телекі (1881-1947 рр.), з яким у неї було двоє дітей.
У 30-і роки, англієць Патрік Лі Фермур, який в 18 років покинув Англію, щоб почати подорож за власні кошти по Європі, в напрямок до Константинополя, відвідав маєток з населеного пункту Кепелнаш, про який пізніше написав у своїй книзі “Між лісом і водою”. Він написав і про колекцію метеликів графа Телекі і вражаючу бібліотеку рідкісних книг. Граф Телекі помер в 1947 році і був похований в палацовому парку біля своєї дочки. У 1948 році, з приходом комуністичного режиму, замок і маєтки були націоналізовані. У 1964 році замок був відреставрований і перетворений на дитячу лікарню, а пізніше на психіатричну лікарню.
