І корпоратисти посміхаються
Кінець січня 2013 року. Трішки за 17 годину і зупинка метро Піпера починає переповнюватися людьми. Щодня цим шляхом проходить кілька тисяч людей...
România Internațional, 12.02.2013, 01:29
Кінець січня 2013 року. Трішки за 17 годину і зупинка метро Піпера починає переповнюватися людьми. Щодня цим шляхом проходить кілька тисяч людей до будівель, де розмістилися багатонаціональні компанії. Але ті, хто збирається зараз на переході до перону, не виглядають корпоратистами.
Це весела молодь з мегафонами та плакатами, на яких написані оптимістичні заклики. Один з них розстеляє червоний килим на початку сходинок метро. Зрозуміло, що у них якийсь план, тому що жоден працівник компанії підземного транспорту не виглядає здивованим. Скоро ми станемо свідками не зовсім звичайного явища.
Підготовка проводиться під керуванням Андрея Тудосе, представника неурядової організації «Delivering Life», яка намагається нагадати людям, що в житті треба й посміхатися: «Як зазвичай, ми перериваємо їхні монотонні моменти, коли вони йдуть з роботи і входять в метро, хочемо, щоб вони відчули себе добре, усвідомили, що й вони люди, і що їх можуть любити й оцінювати просто за те, що вони існують.»
Щоб переконатися, що ми добре зрозуміли мету цієї метушні напередодні години піку, ми кличемо одну молоду волонтерку і запитуємо її, що вона тут робить: «Я прийшла, щоб поділитися радістю. Я весела людина. Мені не подобається, коли я їду в метро і бачу різних втомлених людей, які після робочого дня не хочуть нічого іншого, ніж дістатися швидше додому. Разом з моїми колегами ми стоятимемо на сходах і будемо аплодувати людям, намагатимемося їх розважити, показуватимемо їм, що є й щасливі люди, хочемо заразити їх нашою радістю. Веселість заразлива, усі стануть посміхатися.»
З’являються теле- і фоторепортери, атмосфера стає, як на Оскарі, хоча контекст не має нічого спільного з фільмом. Немов за помахом чарівної палички, зупинка метро перетворюється в пункт зустрічі знаменитостей. «Ми любимо тебе!», «Ти наш герой!», «Ти нам подобаєшся!», «Усміхнися, чорт візьми!» – такі слова написані на плакатах. Тепер усе готово, усі чекають корпоратистів. Коли нарешті вони починають спускатися сходинками, з гучномовців починають лунати оплески та вигуки. Спочатку вони здивовані, бояться ступати на червону доріжку, переступають через неї чи оминають, декілька роблять вигляд, що не помічають і ступають на неї, не дивлячись, дехто поспішає, інші насуплюються, декілька посміхаються, зупиняються і розмовляють з тележурналістами, дозволяють себе фотографувати, декілька лаються…
Андрей Тудосе з картонним мікрофоном у руці видає себе за журналіста: «Як ви почуваєтеся? Трішки втомлений після роботи, але мені подобається ця невимушена атмосфера. Ви почуваєте себе зараз краще, ніж тоді, коли щойно увійшли? Так. Чудово, цього ми й добиваємося.»
Флорентіна Чобану не спиняється, вона не хоче увійти в цю гру, під руку зі своєю подругою вона проходить далі. Вона не дуже була задоволена цими діями, каже, що їй здається, що робиться багато галасу заради нічого. «Мабуть, на їх думку це оригінальна ідея. Мені так не здалося, мабуть, вона скопійована з-за кордону. Я не дуже вірю в такі речі, мені здається, що це події, вигадані неприбутковими організаціями, щоб мати діяльність і мати можливість отримувати європейські гроші для інших заходів… Зазвичай я досить скептично до цього ставлюся.»
Ми запитали Андрея Тудосе, хто спонсорував цей захід, хто відшкодував усі витрати: «Витрат немає. Або, якщо вони є, ці кошти досить невеликі. Їх відшкодували ми як команда: батарейки, 2 кв.м. килима, плакати… Люди приєднуються до нас, тому що їх надихає те, що ми робимо, тому що вони почувають себе добре і приходять, щоб дати щось іншим».
Напрочуд підозрам, ця подія здіймає хвилювання, багато пасажирів говорять про той вечір, коли в метро люди з корпорацій давали автографи і дякували батькам і вчителям за те, що вони допомогли їм дістатися туди, де вони є зараз. Потім вони пішли додому, трішки веселіші, ніж якими були, увійшовши в метро всього за 3 хвилини до того.
Подібні невеличкі заходи, задумані з метою перервати монотонність ключових людей ринкової економіки, є добрим приводом для всіх, хто до них причетний, а також для глядачів, щоб задуматися над тим, що стоїть за цим моментом. Андрей Тудосе розповів, що вважає цей експеримент вдалим: «Люди долучилися до нашої гри. І корпоратистам сподобалося, давали автографи, сміялися, піднімали до нас руки. Я гадаю, що саме життя є подарунком і ставлюся до нього відповідним чином. Шукаю ті речі, з допомогою яких відчуваю себе добре і можу вплинути на життя довколишніх людей. Помічаю, що сам я потрапив у коловорот речей, які треба зробити, і що так проходять дні, тижні, місяці, роки… А потім я отримав запрошення на зустріч в школі з нагоди 20-річчя від її закінчення, і я сказав собі: «Боже, як промайнув час». Гадаю, що дуже важливо бути якомога присутнішим в суспільстві, жити цим моментом, теперішнім днем. Ось так виникла ця ідея.»
Наступна зустріч з членами «Delivering life» відбудеться 26 лютого, але на цей раз в аеропорті, або в переповненому торгово-розважальному центрі. Чи, можливо, в іншому місці. Вони з’являться з-за колон, з плакатами та гучномовцями, і зроблять усе можливе, щоб змусити вас посміхнутися. Тож нумо, посміхніться!
