Антиінстаграмна виставка

«Як було, коли було добре?» З таким запитанням минулого літа двадцять підлітків побували місті Аніна (західна Румунія), де вони провели тиждень з половиною ознайомлюючись з соціальними реаліями колишнього шахтарського міста.

Ana-Maria Cononovici, 16.04.2019, 08:07

«Як було, коли було добре?» З таким
запитанням минулого літа
двадцять підлітків побували у місті Аніна (західна Румунія), де вони провели тиждень з половиною
ознайомлюючись з
соціальними
реаліями колишнього
шахтарського міста, в даний час без промисловості.І пам’ять про добро є різною, як молоді люди дізналися, і показують все це на виставці- інсталяції, яку вони влаштували. Виставка ANTI-instagram є результатом педагогічної вправи, орієнтованої на класичну документацію за допомогою
фотографії, фільму і та
малювання. Працюючи в
команді, молоді люди зробили короткі документальні фільми, фотографії,комікси і картини, засновані на історії міста, і його жителів. Ексклюзивне використання
аналогових засобів дозволяє митцям зосередитися на своєму індивідуальному баченні, інтерпретації
та етичних питаннях, що стосуються репрезентації реальності.

Ірині Новак 19 років, і вона розповіла нам, як все почалося: «Ми
наприкінці серпня і на початку вересня зібралися в місті Аніна, колишньому
промисловому місті, і здійснили різні візити, після чого кожен
обрав певний напрямок. Наприклад, моя команда
зосередилася на культурі міста Аніна. Інших команд зацікавили шахти та молодь, намагаючись дізнатися, що саме робить молодь, і т.д.»

На перший погляд Аніна залишає
враження екзотичного міста, розташованого десь у горах, але з часом
ідентичність дослідженого простору починає перетинатися з реальністю повсякденного
життя. Про роботу з документації в команді розповіла 18-річна Сара-Патрісія
Понграк: «Наприклад, команда в якій я працювала займалась фото документами. Ми записали історії від людей, розмовляли з
ними, а потім зробили їм портрет. Я також працювала з Драгошем-Андрієм Мендріле, одним з молодих учасників проекту над короткометражним фільмом про маршрут
між містами Аніна-Оравіца, з поїздом. Ми знімали на цьому шляху, людей, які зазвичай подорожують з цим
поїздом і розповіли нам дещо про них.»

19-річна Луїза Балабан поділилася
своїм досвідом пережитим в
Аніні: Я думаю, що
в даний час Аніна не
отримує достатньої уваги, якої вона заслуговує. Дуже цікаво бути там і бачити перспективу
людей нашого віку, молоді, тому що це досить обмежене місто. Мені дуже
сподобалося бути в змозі зв’язатися з деякими молодиками, і було дуже цікаво побачити їхню
перспективу. Очевидно, що були і кліше типу: це мертве місто, я хочу піти звідси, тому що я не
відчуваю, що я маю що робити тут далі. Але в той же час вони були дуже вкорінені в цій
гірничій культурі, їхні родини були також укорінені в цих ідеях, і було дуже цікаво подивитися,
як ці діти, які приходять з міста з багатою історією, погоджуються з
нею, але в той же час
вони намагаються піти звідси,
тому що вони не бачать продовження його історії ».

Те, що мотивувало молодих людей
приєднатися до проекту було саме транс-дисциплінарний підхід, як нам розповіла Луїза Балабан: «Мені здавалося дуже
цікаво працювати над
фільмом. Мені дуже сподобалося фотографувати для фільму, але ідея зробити фільм на
16-міліметровій плівці здавалася мені надзвичайною. Такого досвіду я не могла здобути ніде. Ось чому я подала заявку на
цей проект».

І Сара-Патрісія Понграк додала: «Я бачила, що йдеться про табір антропології, і мені це
здавалося дуже цікавим. Спочатку я не знала з чим займається антропологія. І тоді я побачила, що
більше ми вивчали про людей і їхнє життя, більше, ніж фотографувати і знімати фільми, це відбулось дещо пізніше. Ми надихалися з життя людей, і намагались
показати це на нашій виставці все, що ми бачили там.»

Я поговорила з другом, який розповів мені про цей
проект, я також бачила його на One World Romania. Я дізналась, що це було далеко від мого місця проживання,але було влітку,
що цікаво розповідати про людей, тому я вирішила приєднатися», – додала Ірина Новак.

Результатом є
виставка- інсталяція влаштована в Національному музеї сучасного мистецтва до середини квітня. Розповідає
нам, що ми можемо оглянути на виставці Луїза Балабан: Можете побачити фотографії
про наш маршрут, який
спочатку був дуже невизначеним, тому що було багато галузей, і ми не знали з чого почати, з фото, фільму чи документального фільму. Є сфери, де ми не маємо досвіду. Складно
зайти до людей і запитати їх про їхню історію, попросити їх показати фотографії
міста, як це було в минулому, але це те, що ви побачите на виставці: це наш простий процес зрозуміти
поступово історію Аніни,
за допомогою людей,
які все ще живуть тут і готові поділитися своєю історією з тими, хто приходить
і запитує їх.»

Хлопчик з лійкою на голові є одним з персонажів
деяких коміксів, створених для ілюстрації аспектів життя шахтарського міста.
Хлопчик ходить безлюдними вулицями і знаходить лійку, яку він кладе на голову, і в той момент розуміє, що лійка стає шахтарським шоломом. Так одягнений він розкриває реалії навколо себе.
Фільми, зняті підлітковими командами, також можна подивитись на виставці.

Майстерні креативної документації -
це найновіший проект One World Romania, в школі.