Відпочінок в Румунії переможців конкурсу “Міфи й реалії Бістріца-Несеудського повіту” (2008 р.)

Головними призами конкурсу були дві путівки з повним пансіоном на 9 днів, на двох осіб кожна, у червні 2008 року. На цей раз Фортуна посміхнулася нашому слухачеві зі Львова — Олегу Дорожовцю, який разом з дружиною Христиною та донькою Анастасією побували в повіті Бістріца-Несеуд з 14 по 22 червня. Володарі головного призу були розміщені на території заводу ліпіцанських коней поблизу міста Беклян, в найбільшому готелі міста Бістріца “Золота Корона” та в готелі “Замок Дракули”, що на перевалі Тіхуца, в оточенні мальовничих краєвидів.

Пропонуємо Вашій увазі інтервю з родиною Дорожовців наприкінці відпочинку в повіті Бістріца-Несеуд:

Василь Каптару: Олег, Христина, Настя, ось і підійшла до кінця ваша подорож Румунією. Вам довелось побувати в багатьох, місцях, містах, побачити різні туристичні атракції та численні гарні місця Румунії. Це і кінний завод Беклян, це і місто Бістріца, це і перевал Тіхуца та готель “Замок Дракули” і, так само, відомі буковинські монастирі з зовнішніми настінними розписами.

Олег Дорожовець: Дуже шкода, що ці дні справді збігли так швидко, тому що, як ми змогли переконатися, в Румунії є багато стільки цікавинок, які варто побачити, а восьми днів явно замало. Я думаю, якщо буде нагода, а вона обовязково буде, ми будемо старатися відвідати й інші цікаві міста Румунії. Щодо конкурсу, то справді це була велика несподіванка, тобто взяти, ну фактично перший раз участь у конкурсі й одразу ж виграти такий надзвичайно цінний приз. Справді, те що ми побачили тут значно перевершило всі наші очікування. Я не кажу вже про туристичні атракції, які справді тут вельми привабливі й мало знані в Україні. Але, скажімо, такий цікавий момент, я, наприклад, дізнався, що я вмію їздити на конях, коли побував на кінзаводі Беклян. Я, перебуваючи на перевалі Тіхуца, просто до несхочу наївся місцевих суниць, які тут ростуть, ну можна сказати оберемками, тоді коли в нас, в Україні, сезон тільки починається. Ну і зрештою я побував у кімнаті самого Дракули й вийшов звідти цілим і неушкодженим, це теж можна вважати великим досягненням.

Василь Каптару: Христино, більшість туристів, які приїжджають в Румунію шукають три-, чотири-, або пятизіркові готелі. Вам довелося провести декілька днів на кінному заводі Беклян.

Христина Дорожовець Це мені нагадує старі добрі американські фільми, коли широка дорога між левадами веде до такого симпатичного ранчо, і ми там маємо провести незабутні кілька днів. Це була романтика, це було зовсім щось нове, тому що в Україні ми ще ніколи так близько не спілкувалися з кіньми як тепер. Це був дуже влаштований побут і особливо вразило мене місцеве населення. Напевно це те, що зближує Україну з Румунією, тому, що наші люди теж настільки відкриті і настільки привітні, що коли в їхніх околицях зявляється якась нова людина, то вони не пропустять нагоди, хоча б там помахати їй рукою, або перекинутися кілька слів і це зближує, здається всіх людей, незалежно від національності.

Василь Каптару: Після кількох днів, проведених далеко від гомону міст, ви зупинились в місті Бістріца, місто переповнене історією, в готелі “Золота корона”. Що ви можете сказати про ці дні Олег?

Олег Дорожовець: Я можу сказати, що в Україні я не бачив міст збудованих за таким типом. Тобто це місто для мене, це місто пасажів, місто аркад. Дуже шкода, що буквально за кілька днів до нашого приїзду сталося нещастя з головною атракцією Бістріци – з вежею Євангельської церкви й ми будемо вболівати за те, щоб наслідки цієї пожежі найшвидше було ліквідовано й, щоб вона знову стала найвищою вежею в цій частині Європи. Крім того справило враження те, наскільки збереглася в окремих кварталах Бістріци атмосфера середньовічних років. Я чесно зізнаюся, я досить мало знав про це місто й це місто мене на правду вразило.

Василь Каптару: Під час вашого перебування в Бістріці ви дізнались про те, що між цим містом і Львовом є багато спільного, так само вам пощастило взяти участь у Святкуваннях середньовічної Бістріци.

Христина Дорожовець: Ми побачили місто іншої епохи, коли не було модерно, а було більше душі, більше справжнього в житті місцевих людей. Дещо ми навіть впізнали, тому що такі самі середньовічні танці зараз відновлюються в нас, і також є свята середньовічної культури, в яких беруть участь різноманітні товариства історичної реконструкції, це означає, що глядачі можуть побачити й турніри бойові, так як вони виглядали за лицарських часів, і середньовічні танці, і музики, і скуштувати старовинні страви. Ми все це змогли побачити в Бістріці та відчути її дух, старого міста. Крім того, Бістріца має ріку й це вже дуже спокусливо, тому що Львів має ріку під землею. Ми обов’язково в кожному місті, у нас є така традиція, обов’язково перейтися хоча б через один міст. Тут ми були на бістріцському мості, бачили дуже гарні краєвиди міста, бачили старовинну вежу, ми мали чудові екскурсії по місту, ми були на єдиній вежі бондарів, яка збереглася в місті, ми звідси веземо дуже гарні сентиментальні враження.

Василь Каптару: У Бістріці ви зустріли українця…

Христина Дорожовець: Це, взагалі, легендарний чоловік, я думаю, що ми відкриємо його ім’я в Україні. Це пан Олександр Місюга, людина дуже веселої вдачі, дуже темпераментна й дуже діяльна, активна, напевно не має жодної сфери життя в Бістріці, де не був би задіяний Олександр Місюга. І власне він нас посвятив в такі таємниці Бістріци, що можливо не кожен мешканець, не кожен громадянин цього міста їх знає. Це була незапланована, вражаюча й пам’ятна зустріч. Він взагалі поліглот, він пробував до нас говорити різними мовами, починаючи від української, далі польською, далі німецькою й він притягає до себе як особистість. Ми йому можемо тільки побажати, щоби той рецепт еліксиру довголіття, який він знає, йому допомагав зберігати його життєві сили і допомагав йому бути таким творчим, як він є і я сподіваюсь, що якось вдасться організувати поїздку пана Місюги в Україну, з тим, що він показав нам свою чудову величезну колекцію ляльок та масок з найрізноманітнішого підручного матеріалу. Ми були вражені цією колекцією в Бістріці й дуже, дуже хотілося би, щоби львів’яни побачили її в нашому етнографічному музеї.

Василь Каптару: Після Бістріци ви побували на водосховищі Колібіца, надзвичайно мальовниче місце, а потім на перевалі Тіхуца, де згідно роману Брама Стокера колись зупинявся Джонатан Харкер і де він зустрів графа Дракулу. Чи зустріли ви його, Олег?

Олег Дорожовець: Я не знаю чи це був граф Дракула, чи хтось із його підручних вампірів, але в кімнаті куди нас завели, там справді в один момент кришка гробу відкрилася й звідти вистрибнула якась дивовижна сила. Ми намагалися її піймати, вона намагалася піймати нас, але врешті-решт ми розійшлися кожен по своїх номерах, а він мабуть назад повернувся в свою домовину. Але, якщо серйозно, то замок справді є надзвичайною атракцією цього місця. Ну, по-перше, він встановлений дійсно на тому місці де відбувалася подія роману Стокера, який, до речі, я перечитав готуючись до цієї поїздки. По-друге, це місця надзвичайно мальовничі, надзвичайно сповнені природною красою карпатських гір і очевидно, що в таких місцях власне мають народжуватися такі легенди. Наскільки нам розповіли, що героя Стокера, Дракулу, не зовсім варто ототожнювати з його прототипом Владом Цепешем, оскільки це, фактично, різні речі. Тобто один з них герой літературний, інший – герой історичний, та вчинки одного й другого були дещо різні. Якщо Цепеш приносив славу давній Румунії, він справді справно й успішно боровся з турками, то Дракула зараз теж може привабити до Румунії багато туристів, зрештою це він і робить. А ми бачили, що це місце справді відвідуване активно й воно того варте й не тільки задля Дракули, а й задля того, щоб просто побувати в цих чудових місцях, вийти до джерел мінеральної води, намагатися знайти дорогу якою римляни ходили по золото у гори Родни.

Василь Каптару: Христино, в ході нашої подорожі Буковиною, Ви сказали, що таких монастирів як тут – Молдовіца, Сучевіца, Хумор та Воронец, ще не бачили.

Христина Дорожовець: Це справді так, це щось дуже унікальне. Нажаль ми не маємо таких зразків в Україні. Ми не бачили такого в Європі ніде. Це напевно величезне багатство Румунії. А коли вперше ми приїхали до розписаного монастиря, слів бракує передати взагалі ті враження, які викликає цей витвір. Це водночас є витвір архітектури й витвір сакрального мистецтва, витвір людських рук, над фресками працювали роками майстри. Ми милувалися фасадами монастирів, ми заходили всередину, ми звернули увагу на іншу побудову взагалі церков, ніж та, яку ми маємо в Україні. Й нам впало в око, що монастирі приваблюють людей, тобто вони не є таким, якимось закритим комплексом і не відчувається якогось настороженого, ворожого ставлення до людей, котрі приїжджають ніби з іншого, мирського життя. Навпаки, в монастирях все створено таким чином, щоби люди мали зацікавлення приїхати сюди й подивитися, яке інше ще є життя, як ведуть своє життя монахи.

Василь Каптару: Настя скажи, що тобі найбільше сподобалось в Румунії?

Анастасія Дорожовець: Мені сподобався кінний завод Беклян. Я дізналася багато про життя коней, про їхні породи про їхні імена, поїздила на кареті і верхи. а також потоваришувала з молодим поні. Вперше, коли я його побачила, підійшла й погладила та дала йому ім’я Панса. після того, коли я його кликала: Панса, Панса! він піднімав голову і дивився на мене. Мені було дуже тяжко розставитися з новим другом. Мені дуже сподобалося лазити по горах, перебиратися крізь хащі, там знайти квіточку, там суничку, а там побачити зайчика. А також мені сподобалося коли я виходила на вершину й бачила краєвиди, ще вищі, ще кращі гори й мені хотілося залізти і на них, йти в гори все дальше і дальше.



Олег Дорожовець: Ми, також, усією родиною хочемо подякувати Радіо Румунія за те що воно проводить такі конкурси, які є направду пізнавальними й цікавими. Ну й звичайно такі призи. Ми хочемо подякувати й Консульству Румунії в Чернівцях, за те що оперативно допомогли нам організувати візи, і пані Елеонорі Молдован особисто, яка підтримала оцей організаційний процес. Подякуємо й усім, хто нас приймав, тобто це кінезаводові Беклян, і двом готелям – Золота корона і Замок Дракули, ну і також інформаційним спонсорам конкурсу, в гостях в одного з них ми також побували це газета Ресунетул у Бістріці, й всім, всім хто спричинився до цього, що нам вдалось відвідати Румунію, ці чарівні місця й провести цей тиждень, який ми ніколи не забудемо.