Доля української еміграції в міжвоєнній Румунії
12 квітня в Бухаресті, у приміщенні Культурно-інформаційного центру України в Румунії відбулася наукова конференція на тему «Українська еміграція в міжвоєнній Румунії та її вплив на двосторонні політико-дипломатичні відносини».
Василь Каптару, 25.04.2013, 08:11
12 квітня в Бухаресті, у приміщенні Культурно-інформаційного центру України в Румунії відбулася наукова конференція на тему «Українська еміграція в міжвоєнній Румунії та її вплив на двосторонні політико-дипломатичні відносини» і презентація збірки документів румунського історика Вадима Гузуна «Питання біженців із-за Дністра. 1919-1936 рр.».
У рамках заходу радник-посланник Посольства в України в Румунії Теофіл Рендюк виступив з доповіддю «Витоки, етапи та становище української еміграції в Румунії та її вплив на двосторонні відносини», а дослідник і дипломат у Міністерстві закордонних справ Вадим Гузун презентував результати своєї роботи у фондах румунських архівів, де виявив сотні невідомих дотепер документів про українську еміграцію в Румунії міжвоєнного періоду.
«Питання біженців із-за Дністра. 1919-1936 рр.» є четвертим томом із серії “Східні справи” науково-документального проекту Інституту історії ім. Джордже Баріцю, що діє при НАН Румунії, котрий включає також книги: «Великий радянський голод 1926-1936 років», «Голод, п’ятирічка і колгоспи: документи з архівів румунської дипломатії» та «Голодуюча Росія: європейські гуманітарні дії в документах з румунських архівів, 1919-1923 рр.». Цей проект є результатом досліджень Вадима Гузуна у трьох найбільших архівах Румунії: Національному архіві, Архіві Міністерства закордонних справ та в архіві, що перебуває у розпорядженні Національної ради з дослідження діяльності Секурітатя.
Понад 800 документів, зібраних Вадимом Гузуном розповідають про драму біженців з Радянського Союзу: причини, які змусили їх покинути свої домівки, спосіб перетину кордону, реакцію Бухареста і румунської громадськості, зусилля на двосторонньому та багатосторонньому планах, реакцію Москви. Ці документи стосуються різних націй, що знайшли притулок в Румунії: євреїв, румунів, росіян, вірменів та українців. Ось що розповів Вадим Гузун про останніх, зокрема про українську військову міграцію: «Українська військова еміграція в Румунії згуртувалася навколо петлюрівського полка, очолюваного полковником Гнатом Порохівським, котрий перейшов на правий берег Дністра в 1920 році. Більшість українських військових, прийнятих Румунією були розміщені у спеціальних центрах в Брашові, Фегераші та Орадя-Маре. У першій половині 1922 року загальна кількість українських емігрантів у Румунії (за їх оцінками) становила 20 000, а за офіційними даними – близько 6.000. Командувачем двох центрів, де були інтерновані українці, а потім і третім, у Фегераші, доповненим залишками загонів Сірка (Василя Шкляра), Гулия-Гуленка і Махна, був призначений полковник Порохівський. Він представляв українських вояків у відносинах з румунською владою.»
Доповнюючи Теофіла Рендюка, який зазначив, що формування і діяльність української еміграції у Румунії була мало відомою широкому загалові в Україні та Румунії і, котрий, як керівник культурно-інформаційного центру України в Бухаресті доклав значних зусиль для відновлення памяті українців, які знайшли притулок у Румунії, історик і дипломат Вадим Гузун зазначив: «Можна стверджувати, що буржуазно-націоналістична діаспора, як називають її в радянській історіографії, є однією з найдраматичніших, але і найблагородніших сторінок в складній історії румунсько-українських стосунків. Ось чому ми сподіваємося внести свій внесок у дослідження явища, що зазнав незворотнього впливу з боку радянського фактора, румунсько-українською книгою, присвяченою виключно українському сегменту еміграції з колишнього СРСР, який несправедливо ігнорують або плутають з російським. Тільки спільними зусиллями дослідників з двох сусідніх держав ми зможемо відновити істину.»
Треба відзначити, що на конференції були присутні прямі нащадки лідерів української військової еміграції в Румунії, зокрема письменниця Ольга Андрич-Порохівська — донька полковника Гната Порохівського, посол Емільян Манчур — син першого військового аташе при Генеральному Комісаріаті Української Держави в Румунії (1918 р.), підполковника Павла Мамчура, а також генерал-майор у відставці Михайло Покорський — син майора армії Української Народної Республіки Наума Покорського. Усі вони поділилися спогадами про своїх батьків та атмосферу, яка панувала в українських колах тих часів.
