XXIV-ий Національний конкурс декламування української поезії
У приміщенні Союзу українців Румунії у місцевості Верхня Рівна Марамуреського повіту відбувся XXIV-ий випуск Національного конкурсу декламування української поезії. У конкурсі взяли участь понад 60 учнів, які вивчають українську мову.
Христина Штірбець, 13.07.2023, 08:28
У приміщенні Союзу українців Румунії
у місцевості Верхня Рівна Марамуреського повіту відбувся XXIV-ий випуск
Національного конкурсу декламування української поезії. У конкурсі взяли участь
понад 60 учнів з шкіл повітів, де вивчається українська мова та які стали
переможцями повітового етапу. Конкурс був організований Союзом українців
Румунії.
Ми запросили вчительку пенсіонерку Анну
Самбор з Луга над Тисою Марамуреського повіту, заступницю голови
СУРу та голову журі конкурсу, розповісти як пройшло це
змагання та значення конкурсу. Ось, що вона сказала: «Така подія вже увійшла у план роботи Марамуреської філї
СУРу. У конкурсі взяли участь учні, які завоювали перші місця на повітових
конкурсах декламування української поезії Мараморощини, Сучави, Ботошани,
Тіміш, Караш-Северін, Арад, Сату Маре. Всі учнів було понад 60. До складу журі
конкурсу цього року ввійшли: Анна Самбор, Михайло Трайста, Василь
Пасенчук, Константина Бурсук та Василь Білан. Цього дня була приємна
весняна погода, веселі щибитучі діти наповнили подвіря і голос їх лунав далеко.
На свято голова Марамороської філії пан Мирослав Петрецький запросив гостей з
України, зі Закарпатської області. Свято відкрив голова Марамороської філії
СУРу Мирослав Петрецький, який представив гостей, а потім надав слово
пану депутату Миколі-Мирославу Петрецькому, який виступив з вітальним словом,
в якому підкрислив значення таких заходів, уклад СУРу в таких заходах, роль
таких видів конкурсів для розвитку дітей. Опісля, я, як голова журі, уточнила
ще деякі дані з регламенту конкурсу, яких мали дотримуватися члени журі. Вже
відомо те, що в конкурсі беруть участь учні від підготовчого класу до ліцею, включно. Починаючи від четвертого класу учні читають незнайомий текст
підібраний відповідно до їх віку. Мета конкурсу – це розвинути у дітей любов до
поезії, у першу чергу, потім збагатити знання з української літератури,
прищепити їм любов до рідної мови. Щоб добитися цього члени журі слідять за
підібраним віршем, чи він підходить до віку учня, авторів віршів, саме
декламування, правильний наголос, вимова, одяг, як представляється учень й як
читає. Із задоволенням мушу заявити, що рівень підготовки учнів зростає з року
в рік. Вчителі стараються давати правильні поради, вказівки, правильно
підбирати вірші до віку дітей. Цього року вразило до сліз те, що учні читали й
вірші сучасних поетів, на сучасну тематику, про становище з України. Як
зазвичай всі учні були нагороджені за участь, всі вони переможці. А
серед них були нагороджені першими преміями – 14 учнів, другими, третіми
преміями та відзнаками. Йде мова про грамоти та грошові премії.
Учні були задоволені, а також викладачі, які їх приготовили, а так само родичі,
які їх супроводжували. День конкурсу виявився насиченим, повним роботи і
задоволенням. Від усієї душі бажаю учасникам успіху, задоволень і не
переставати любити свою рідну мову. Боже нам помагай всім!»
Учителька Міхаєла Руснак викладає
українську мову та літературу в Восьмирічній школі в селі Вишавська долина
Марамороського повіту. Вона розповідає про роль вчителів української мови у вихованні у дітей почуття любові до рідного слова: «Цей
конкурс має на увазі експресивне декламування, інтонацію та дикцію віршів на
українській мові. Тому метою цього конкурсу є переважно усвідомлення учнями важливості українських творів. Моє головне завдання, як викладача української
мови, у вихованні молодого покоління є прищеплювати любов до рідної мови, до
рідного слова, щоб дитина відчула у молодій душі ту красу та емоційне
забарвлення рідної української мови і тоді діти ніколи не будуть байдужими до
нашої мови та гарної української поезії. Саме тому і надалі учні нашої школи
будуть брати участь у таких подібних конкурсах, як Конкурс декламування
української поезії. »
Сара-Марія Гощук, учениця шостого класу Восьмирічної школи Вишавської долини, підготовлена вчителькою Міхаєлою Руснак, отримала першу премію. Вона продекламує
вірш: «А як же гарно квітнуть вишні»
Надії
Красоткіни.
«А як же гарно квітнуть
вишні,
Немов облиті молоком.
Стоять чарівні, білі,
пишні
Побіля хат усіх рядком.
І стільки в них краси і
світла,
Така безмежна таїна…
А он і груша вже
розквітла,
А он іще, та й не одна.
І яблуні стоять рожеві,
То ж починають теж
цвісти.
А зовсім скоро дні
травневі,
Та й буде швидко все
рости.
А дощ пройде і потепліє,
І випнеться усе з землі.
І зацвіте, зазеленіє,
Зарозкошує у теплі.
А там, дивись, прилине
літо,
Достигнуть ягідки усі.
А скільки ж буде того
цвіту
В краплистій лагідній
росі…
Таке ото одвічне диво –
Тепло усім життя дає.
Ох, як же навесні
красиво
І скільки щастя в цьому
є!»
Учителька української мови Середної школи Палтину
Сучавського повіту Константина Бурсук бука членом журі Національного конкурсу
декламування української поезії. Вона поділилася своїми враженнями: «Учні мали особливі виступи.
Вони декламували вірші як з творів українських поетів класиків, так сучасників.
Їм вдалося вразити нас своїми виступами до сліз. Журі часто стикалося з
труднощами у встановлені єрархії через високий рівень до якого піднялися учасники.
Сучава мала гарні результати. Учні початкової та середної школи посілит другі й
треті місця, а в старшокласники отримали перші місця у девятому, десятому та
одинацятому класах, а друге місце в дванадцятому класі. Це був унікальнйи досвід,
сповнений емоціями, з яким я поділася зі всіма учасниками. Дякуємо всім
організаторам СУРу, пану депутату Миколі-Мирославу Петрецькому, Марамороській
філії СУРу, інспектору Іллю Саучуку, який безастережно підтримує нас у нашій діяльності.»
Учителька української мови у Сучавському
Національному коледжі імені Міхая Емінеску Делія Мартіняк з великою увагою
виховує в учнів любов до рідної української мови, літератури, рідного краю
та його традицій. Делія Мартіняк розповідає про результати отримані учнями,
підготовлених нею, на Національному конкурсі декламування української поезії: «Я дуже щаслива, що разом з моїми учнями, яких я
приготовила досягли таких чудових результатів на конкурсі декламування
української поезії, який відбувся 29 квітня у Вишній Роні Марамороського
повіту. Таким чином Александра Ямніцкі, учениця девятого класу Національного
Радівецького коледжу імені Еудоксіу Гурмузаке отримала першу премію, Іоан
Герман учень десятого класу Православної Сучавської теологічної семінарії отримав першу премію та Анна
Шойман, учениця одинадтцятого класу Сучавського Національного коледжу імені
Петру Рареша, отримала теж першу премію. Декламовані вірші належали відомим
поетам коласикам, таких як: Степан Олійник, або сучасним поетам, менш відомим
нашим читачам таких як Андрій Любка або Людмила Легостаєва. Незважаючи на те,
що я не була присутня на конкурсі у Вишній Рівні, я переживала здалеку разом з
дітьми. Цей конкурс відбувся скоро після олімпіади з української мови та
літератури, на якій сучавські учні отримали чудові результати. Дякуємо
організаторам за можливість щорічно брати участь у цьому конкурсі.»
Іоан Герман учень десятого класу Православної Сучавської
теологічної
семінарії імені
Митрополита Дософтея,
підготовлений вчителькою Делією Мартіняк, отримав першу премію. Він декламував
вірш: «Ти прокинешся зранку і скажеш» Андрія Любки.
«Ти прокинешся зранку і
скажеш: знаєш,
Ти, типу, письменник,
архітектор людських душ,
Представник культурної
інтелігенції, ну і всяке таке,
Що ти в мені знайшов, я
ж навіть не розумію про що ти пишеш,
Я ж навіть не знала, шо
ти – поет, мені просто очі сподобалися. І зачіска.
Я лежатиму поруч, буде
холодна пізня осінь, я навіть подумаю:
Блін, я постійно пишу
про осінь, листя, і ось вона тут, коханка смерті,
Пізня осінь, блін.
Повернуся і скажу:
Я кинув курити учора
вночі,
Прочитав есемеску,
дістав ключі,
Відчинив замок, зайшов у
кімнату,
Увімкнув світло, сорочку
зім’яту
Підібрав із крісла,
налив собі рому,
І подумав: нарешті
вдома.
Скільки всього і скільки
я мандрував!
Стежку смерті тричі
вночі минав.
Довго жив без тебе,
набрався пороків,
Написав дві книжки, мені
двадцять років.
І за те, що я дихаю,
бачу, за те, що я тут,
Хоча наше життя – вокзал
і фастфуд,
За те, що живу, і за те,
що пишу,
За хороші фільми,
нормальну траву,
За тебе включно, за наше
життя,
За всю цю музику без
кінця,
За цю от сцену і за цей
мікрофон,
За мій розряджений
телефон,
За твою смс: скоро
прийду,
Боже, дякую!
Ти посміхнешся і скажеш:
за це я тебе й люблю, дурнику.
Я скажу: вже потрібно
вставати, десята ранку, мені на роботу.
А ти знову посміхнешся і
скажеш: ні, ще раз, хоч один раз.
І я відповім:
Для тебе, кохана, я
здатен на все,
Аби лише бачити твоє
лице,
Аби лиш тримати за руку
тебе,
Для тебе, рідна, я
здатен на все.
А потім в лікарні, як
божий знак,
Медсестра мені скаже: у
тебе рак.
І ти закричиш, а я
промовчу,
Через вісім місяців ляжу
в труну,
І голосно й гулко, як
серцебиття,
Будуть мовчати земля й
небеса.
І не мине навіть року,
можливо, пів,
Як тебе поцілує якийсь
дебіл.
Ти йому розкажеш якось
вночі:
У мене був хлопець,
писав вірші,
Помер у двадцять, у
нього був рак,
Жаль, звісно, але рак -
це рак.
І якщо після смерті
існує життя,
Якщо далі тече ця
нестримна ріка,
Якщо осінь триває, якщо
гріє тепло,
Якщо поезія вічна, я
всім назло
Далі дивитимусь в твоє
лице,
Далі кохатиму тебе.»
Учителька Мар’яна Кубаш
викладає українську мову в місцевості П’єтроаса Велика Тіміського повіту. Вона
супроводжала учнів з Банату, які брали участь в Конкурсі декламування
української поезії. Маріана Кубаш розповідає про здобуті результати учнями
Тіміського повіту: «Були присутні 12 учнів від підготовчого до
дванадцятого класу із шкіл де викладається українська мова: Ліцея імені Юлія
Хашдеу з Лугожу, Бетхаусена, Штюка, Бирна, П’єтроаса Велика і Дарова. На
конкурсі наші учні отримали другу премію – три учні, третю премію – п’ять учнів
і три відзнаки. Протягом навчального року наші учні брали участь в олімпіадах з
української мови де також отримали гарні результати. У Мараморощині нам
приємно було побачити наших родичів, оскільки ми родом звідти, а також
радуватися гарній погоді та чистому повітрю. Від нашого повіту в журі був
вчитель Василь Білан. Дякуємо СУРу, Мараморській філії, голові Тіміської філії
СУРу Юрій Глебі, пані інсекторці Марії Сабо Кондрей, пану депутату
Миколі-Мирославу Петрецькому за дипломи, грошові премії учням. Вітаю всіх
учнів, коордонаторів за те, що вони долучилися до збереження рідної української
мови, щоб її з покоління в покоління знали, яку прекрасну, милозвучну та
актуальну ми говоримо у наші країні.
Марія Рекало, учениця дев’ятого класу Ліцею імені Юлії
Хашдеу з Лугожу Тіміського повіту, підготовлена вчителькою Віолетою Манзур, отримала другу премію. Вона
продекламувала уривок з поеми Катерина Тараса Шевченка:
«Не слухала Катерина
Ні батька, ні неньки,
Полюбила москалика,
Як знало серденько.
Полюбила молодого,
В садочок ходила,
Поки себе, свою долю
Там занапастила.
Кличе мати вечеряти,
А донька не чує;
Де жартує з москаликом,
Там і заночує.
Не дві ночі карі очі
Любо цілувала,
Поки слава на все село
Недобрая стала.
——–
Сидить батько кінець
стола,
На руки схилився,
Не дивиться на світ
Божий:
Тяжко зажурився.
Коло його стара мати
Сидить на ослоні,
За сльозами ледве-ледве
Вимовляє доні:
«Що весілля, доню моя?
А де ж твоя пара?
Де світилки з
друженьками,
Старости, бояре?
В Московщині, доню моя!
Іди ж їх шукати,
Та не кажи добрим людям,
Що є в тебе мати.
——
Доню моя, доню моя,
Дитя моє любе!
Іди од нас…»
Ледве-ледве
Поблагословила:
«Бог з тобою!» – та, як
мертва,
На діл повалилась…
Обізвався старий батько:
«Чого ждеш, небого?»
Заридала Катерина,
Та бух йому в ноги:
«Прости мені, мій
батечку,
Що я наробила!
Прости мені, мій голубе,
Мій соколе милий!»
«Нехай тебе Бог прощає
Та добрії люде;
Молись Богу та йди собі
–
Мені легше буде».
Ледве встала,
поклонилась,
Вийшла мовчки з хати;
Осталися сиротами
Старий батько й мати.
Пішла в садок у
вишневий,
Богу помолилась,
Взяла землі під вишнею,
На хрест почепила,
………
Пішла селом,
Плаче Катерина;
На голові хустиночка,
На руках дитина.
Вийшла з села – серце
мліє;
Назад подивилась,
Покивала головою
Та й заголосила.
——
«Прийми, Боже, мою душу,
А ти – моє тіло!»
Шубовсть в воду!.. Попід
льодом
Геть загуркотіло.
Чорнобрива Катерина
Найшла, що шукала.
Дунув вітер понад ставом
–
І сліду не стало.»