Сокська українська православна парафія
Про українську православну церкву з м. Сока Тіміського повіту розповідає священик Василь Арделян.
Христина Штірбець, 15.08.2013, 11:42
Село Сока знаходиться у Тіміському повіті на відстані у 50 кілометрів від міста Тімішоара. До 1970 року село було заселене етнічними сербами, після цього року в Соку почали переселятися українці з Марамуреського повіту, зокрема з села Красний, у пошуку кращого життя. Вони купили помешкання від сербів, які покидали рідне село й виїжджали до великих міст, як: Тімішоара, Решіца, Арад, щоб там працювати. Українці, які прибули до Соки, займаються зокрема землеробством і тваринництвом. У Соці проживають понад 350 українців, що означає майже 90% населення, решта це серби. Упродовж трьох десятиріч, українці села Сока сумували за богослужінням рідною українською мовою. Їхня мрія здійснилась після того, як священик Василь Арделян, який за походженням з Мараморощини, погодився 2003 року бути їхнім настоятелем.
Про перші роки перебування українців у селі Сока розповість у продовжені священик Василь Арделян: ”Оскільки всі українці, які пересилились до Соки є особи православного віросповідання, вони згуртувалися навколо єдиної церкви села, яка належала до Сербського православного вікаріату. Тут українці намагалися зберегти свої традиції, хоча їм було дуже важко, тому що українські звичаї і традиції відрізняються від сербських. У церкві богослужіння велося старословянською та сербською мовами, але українці бажали слухати молитви як “Отче наш” та “Вірую”, яких змалку навчилися на рідній мові. Вони також бажали продовжувати свої традиції, як наприклад: колядки, Вефлеєм, стара коляда, великодні звичаї, тощо. Таким чином почало пропадати, те що українцям найбільше подобалося: віра, мова і культура. Але з ласкою Божою 2002 року, сміливі старші українці села Соки почали шукати розв’язки для врятування рідної мови, рідних звичаїв, яких молоде покоління починало майже забувати. Вони звернулися по допомогу до Союзу Українців Румунії, до Українського православного Вікаріату, до Українського протопопіату м. Лугожа. Їм вдалось добитися бажаного, 2002 року в Соці була заснована філія Союзу українців Румунії, очолена Іваном Морочілою. І так у Соці починає нове життя. Того ж року, село відвідав покійний голова СУР-у Степан Ткачук, який підбадьорив наших українців.”
Будучи вже організовані в рамках місцевої філії СУР-у, жителі Соки почали добиватися своїх прав. Отець Василь Арделян: ”Вони бажали мати власний храм, свого священика. Не було їм легко, оскільки керівництво сербської церкви не дозволило передати українцям місцеву церкву. І так постала потреба власного священика, який би служив навіть під вільним небом. 27 вересня 2002 року на свято Воздвиження Чесного Хреста, зі благословінням вікара Українського православного вікаріату, отця Івана Піцури та за щирою підтримкою мера села Банлок Корнела Тоци, який виділив одну кімнату сільської школи, відбулося перше богослужіння на рідній українській мові. Того ж дня був обраний перший церковний комітет, який мав велике завдання – керувати духовним життям цієї ново-заснованої парафії до найменування свящиника-пароха. Керівництво вікаріату призначило настоятелем церкви Соки мене. Незабаром почалась побудована нової церкви. Мер Корнел Процак виділив для парафії земельну площу, саме у центрі села. 10 листопада 2002 року був освячений камінь під будівництво нової церкви. На цьому святі взяла участь велика кількість християн навколишніх сіл. Богослужіння відправив великий собор священиків, на чолі з генеральним вікарієм Іваном Піцурою. Був присутній і колишній голова СУР-у пан Степан Ткачук, який 
Священик Василь завершив Тімішоарський теологічний православний факультет, але він є і випускником Чернівецького педагогічного коледжу. Таким чином, мав нагоду викладати українську мову дітям восьмирічної школи с. Сока: ”Викладаючи українську мову мені вдалось заснувати 2010 року молодіжний гурт дівчат і хлопців під назвою “Молода надія”. Моєю ціллю було збереження наших народних пісень і танців. Лише за один рік від заснування, нам вдалось взяти участь у різних культурних заходах, як наприклад: Міжнародний фестиваль пісень і танців, який відбувся 3 жовтня 2010 року, Фестивалях колядок у місті Тімшоара, і відповідно у Сігету-Мармаціей на Мараморощині. Ми двічі виступали по місцевому телебаченню. Наш гурток “Молода надія” має тісні зв’язки з українцями зі Сербії, які належать до товариства “Кобзар”. Ми вже записали чотири народні українські пісні, як “Ой на горі два дубки”, “Ой забава аж до рання”, “Ой, чорна я си, чорна”, “Зелені листя, білі каштани”. До нашого гурту входять 14 осіб, які навчаються зараз у ліцеї. “
У свої нелегкій праці, священику Василю багато допомагає його дружина, добродійка Ралука, вчителька за фахом, і, не востаннє, їх малесенька дочка Елена, зрозуміло своєю гарною усмішкою. Священик Василь за все вдячний Богові: ”Я дякую Богові за все і маю повну надію, що наша віра, наша мова, наші пісні і танці та всі звичаї ніколи не пропадуть: Бо хто матір забуває, того Бог карає.”
