Музей солом’яних капелюхів
У Гаргітському повіті є унікальний у Румунії музей, присвячений солом'яним капелюхам. Родзинкою музею є найбільший за розміром у світі капелюх, діаметром у два метри і вагою 2,65 кг. Для його виготовлення були використані 500 метрів плетеної соломи і 1,5 км ниток.
Христина Манта і Ана-Марія Кононовіч, 27.04.2025, 13:28
Сьогодні продовжу ознайомлювати вас з визначними пам’яками нашої країни. Цього разу вирушу до повіту Гаргіта (до центральної частини Румунії), де у 2001 році в селі Крішень за ініціативи Сьоча Лайоша, родина якого вже три покоління виготовляє солом’яні капелюхи, було відкрито Музей солом’яних капелюхів. Музей розмістився у відреставрованій традиційній селянській хаті, а виставка була створена за сприяння Повітового центру культури.
У першому залі цього музею зберігаються близько 150 моделів солом’яних капелюхів в Румунії. У другому залі можна побачити різні декоративні або побутові предмети, такі як солом’яні ялинкові прикраси, сумки, корзини та підноси. В останньому залі відвідувач знайомиться із технікою виготовлення капелюхів, від моменту збирання соломи до кінцевого продукту – готового для носіння капелюха. Тут представлені різні устаткування давньої і сучасної техніки, використані для виготовлення солом’яних капелюхів. Але, родзинкою музею є найбільший за розміром у світі капелюх, діаметром у два метри і вагою 2,65 кг. Для його виготовлення були використані 500 метрів плетеної соломи і 1,5 км ниток. Капелюх можуть спробувати всі ті, хто переступає поріг музею, однак до тепер всі зазначили, що це занадто великий для них капелюх.
Сьоч Лайош молодший, проводячи відвідувачів музеєм, розповів історію цього унікального закладу, який вже близько 200 років вшановує працю місцевих жителів: “На подвір’ї музею у нас є колекція натурального каміння, туристи можуть побачити на власні очі кам’яні витвори природи різних форм. Всередині – стара селянська хата, якій близько 125 років, з котячою норою, тобто доступом для котів, це особлива річ у нашому регіоні. А всередині – безліч видів капелюхів. У першій кімнаті – всі моделі з нашої країни і там розповідаємо туристам, що солом’яний капелюх тримає тінь, солом’яним капелюхом можна привітатися, у ньому можна зібрати трохи фруктів, овочів і навіть грошей, можна носити їжу для курей, але не тільки це. Традиційний капелюх вказує на те, звідки родом носій капелюха. Я можу не знати власника, але якщо я бачу капелюх, я відразу розумію звідки він родом. І ще одне: якщо я подивлюся, як він носить капелюх, на який бік кладе орнаменти, прикраси, я можу зрозуміти, якої національності носій того капелюха”.
Від нашого співрозмовника ми дізналися також маленькі секрети, дуже корисні в Трансільванії, щоб знати, якою мовою вітатися: якщо орнамент з’являється на лівому боці капелюха, це означає, що власник – угорець, а якщо на правій – румун. Сьоч Лайош молодший детально пояснив: “Якщо я бачу, що криси капелюха ззаду високо підняті, то це означає, що власник ще не такий старий, але якщо я бачу, що криси капелюха ззаду і спереду загнуті донизу, то це означає, що власник вже старший. Ще одне, що я хотів би сказати: я бачу, скільки рядів кіс на капелюсі, і якщо я вмію рахувати, а в мене 18 рядів кіс, то я бачу, наскільки багатим був той, хто носив, тобто власник капелюха, наскільки він був заможним, скільки мав гектарів землі, тому що кожен ряд кіс, кожна смужка солом’яних кіс на капелюсі вказує на те, скільки він мав гектарів землі, наскільки він був багатим. У капелюсі можна побачити багато речей, і тому ми подумали, що було б добре зберегти цю традицію, зберегти символи, передати їх, тому що було б дуже шкода, якби ми дозволили нашій традиції загубитися”.
Теж на дворі було розміщено понад 400 показників, які показують місця, звідки прибули гості музею. Відвідувачі можуть придбати сувеніри з магазину, розташованого біля музею. Щорічно тут організують табори, в яких учасників ознайомлюють із мистецтвом плетення солом’яних капелюхів, а у липні відбувається фестиваль солом’яних капелюхів. Так само, засновник музею запрошений взяти участь в різних ярмарках по всій країні, де він показує, як можна виготовлювати зроблені з соломи предмети. Мистецтво виготовлення солом’яних капелюхів і декоративних предметів має традицію близько 150 років. У 1879 році, близько ста осіб в селі займалися плетінням соломи. Сьогодні майже немає такого мешканця в селі, який не знав би цього ремесла. Мешканці створили навіть сайт в інтернеті. Музей солом’яних капелюхів можна відвідати щодня. Там немає плати за вхід, кожен відвідувач платить за бажанням і в залежності від того, як йому сподобався тур.
Цей вид головного убору придбав популярності в європейських країнах ще кілька сот років тому. Від тоді, його зовнішній вигляд майже не змінився. Документальним підтвердженням раннього виникнення солом’яних капелюхів може служити “Чудовий часослов герцога Беррийского”, ілюстрований братами Лімбург. Це найбільш відомий рукопис ще з часів ХУ століття з мініатюрними ілюстраціями. Саме на них були зображені люди різних станів, голови яких були покриті солом’яними капелюхами. Носили в той час такі капелюхи представники обох статей, як чоловіки, так і жінки. Історія солом’яних капелюхів у Трансільванії цікава. 100 років тому, солом’яний капелюх був обов’язковим в Трансільванії. Тип і розмір капелюха вказував на статус людини в селі, на його майно або з якої зони він походив. Наприклад, священики мали спеціальні капелюхи, які відрізняли їх від інших мешканців села. На весілля люди носили спеціальні капелюхи – з червоною смугою, на похоронах – із чорною. Так само існувала така традиція, що молоді дівчата дарували своїм нареченим капелюх, що вони повинні були носити на весіллі. Капелюх обов’язково виготовляли вручну із 50-60 метрів соломи.
