Музей “Малий Париж” у Бухаресті
На вулиці Ліпскань, в Старому центрі столиці, в колишньому будинку родини Даллес, ми потрапляємо в часи слави Бухареста, а точніше вкінці XIX століття.
Христина Манта, 01.09.2024, 11:31
Колись Бухарест називали “малим Парижем”. Як XIX, так і початок XX століття пройшли під впливом французької культури та архітектури. У той час його мешканці носили одяг та аксесуари у паризькому стилі. Більше того, для людей певного соціального статусу було модно розмовляти французькою мовою на вулицях, у кафе та ресторанах. Насправді, європейський спосіб життя був привнесений до Бухареста як молодими людьми, що поверталися після навчання з Парижа, Відня, Берліна тощо, так і, особливо, іммігрантами з Центральної та Західної Європи, які оселилися до Бухаресті протягом XIX століття. Кажуть, що саме завдяки балканським мандрівникам з’явився вислів “Малий Париж”. Вони були вражені змінами в іміджі та менталітеті того періоду, швидкою європеїзацією Бухареста та ліквідацією мостів, які пов’язували його зі Сходом і Балканами.
Не випадково розповіла я вам про той період Бухареста. Хотіла познайомити вас з атмосферою тих часів, щоб ви зрозуміли той потяг, який відчула я, коли побачила афішу, за допомогою якої перехожих або можливих туристів заманюють відвідати музей “Малий Париж”. Хоча й нічого не знала про існування цього музею, я вирішила на місці зайти в будівлю. Можливо, ви поступили би так само на моєму місці, якби прочитали на афіші, що у вас буде можливість відкрити для себе “напевно, найкрасивіше місце в Старому центрі столиці”. Зізнаюся, піднімаючись сходами, дещо скептично ставилася до оголошення, але моя невпевненість чарівним чином розвіялася, щойно як відчинила двері музею. Момент збігся з дзенькотом дзвоника, який, як і раніше, висить над дверима і сповіщає господаря про те, що незнайомі люди переступають поріг.
Що я тут знайшла? Квартиру, яка була ретельно відреставрована, зі смаком обставлена та декорована з метою відтворення буржуазного будинку в Бухаресті, як він виглядав би близько 100 років тому. Як тільки ввійшла через двері, то відчула, що здійснила подорож у минуле. Приватний музей був створений у 2018 році, а його засновником є Еуджен Чокан, який, є випускником факультету кінорежисури, колишнім працівником громадського телебачення, а в даний час фотографом, як сам рекомендує себе на власній сторінці в соціальних мережах. Насправді, він спочатку відкрив тут фотостудію, а потім створив музей з вінтажними речами зі своєї особистої колекції, яку він збирав протягом 20 років: «Цим музеєм ми намагаємося заповнити прогалину в мезографічному ландшафті Бухареста, тому що епоха Малого Парижа майже ігнорується, але це вирішальний історичний момент, поворотний пункт до цивілізації. Ми, до цього періоду, коли почали надихатися і будувати інституції та екзистенційну стилістику, запозичену у французів, ми тут, в середині 19-го століття, були в середині середньовіччя, в жахливій урбаністичній відсталості, ми були дуже низько як міська структура. Місто було на грін смерті до пожежі 1840 року, яка спалила певну його частину, і це стало поштовхом до розвитку. Лише наприкінці 19 століття ми насолоджувалися зміною контексту, у нас з’явилася королівська влада, ми отримали незалежність, формувався середній клас, який називався буржуазією. Середній клас створює критичну масу і надає суспільству цілісності, дає йому напрямок. Ці люди відправляли своїх дітей на навчання до Парижа, які поверталися звідти з елементами французької цивілізації. Франція підтримала нас у реалізації національного проєкту. Ми, румуни, дивилися на Францію, як на старшу сестру, і ми взяли звідти все, що могли, від архітектури до освіти, розваг, способу життя, і таким чином богемний Бухарест став чимось схожим на Париж, і ми прокинулися з цим прізвиськом “Маленький Париж”, яке, на мій погляд, є спадщиною. Я не думаю, що нас коли-небудь в історії будуть так вдало порівнювати. Але Париж був пупом європейської цивілізації. Ось чому ми намагаємося зловити погляд на приватне життя того періоду.»
Квартира складається з чотирьох тематичних кімнат. Дві з них представляють східний та французький салони. Їхнє зіставлення підказує відвідувачам, що в тогочасних буржуазних оселях зустрічалися два візуальні світи: східний, до якого вони вже звикли, і новий – французький, який тільки що проникав. Крім того, французький салон облаштований також як фотокабінет. Тобто цей простір виконує подвійну роль: і як музей, і як фотостудія, де роблять набори розфарбованих вручну вінтажних фотографій. Мені сподобалося, що використані фотошпалери вдало доповнюють декор, створюючи відчуття простору завдяки зображенню архітектурних елементів у перспективі. Для максимального ефекту вам надаються костюми віком близько 100 років, або їх репліки, які ви можете приміряти і вбратися для фотосесії. Саме тому тут є гардеробна з усім необхідним, щоб увійти в роль персонажа з минулого, включаючи капелюхи чи сукні та інші аксесуари для жінок, такі як хутра чи намиста з перлів. Унікальним фактом є те, що, зайшовши до музею, я побачила пару, одягнену в одяг минулих часів. Спочатку я подумала, що це двоє людей, найнятих для масовки, щоб оживити інтер’єр. Поговоривши з паном у капелюсі, я зрозуміла, що він і його дружина прийшли на фотосесію, а костюми, в які вони були одягнені, є частиною музейної колекції. Він розповів мені, що вони нещодавно відсвяткували 45-ту річницю весілля, і один з їхніх друзів подарував їм ваучер на фотосесію. Який гарний жест – подарувати такий досвід, і таким чином подарувати спогади, які залишаться на довгі роки!
Повернімося до опису музею. Про це коротко розповість сам його засновник: «Музей організований у двох напрямках. Ми бачимо типовий буржуазний інтер’єр початку 20-го століття, так би мовити, в якому ми спостерігаємо, як французький стиль опинився ніс до носа з османським східним стилем, тому що вони накладалися один на інший, східний стиль успадковувався і котився через нащадків і завжди мав свій власний куточок, скриню, бовідо. Я маю на увазі, що ми структурно протягом усього цього періоду і зараз ментально продовжуємо це робити, ми робили спагат між двома цивілізаціями. В іншій половині музею ви знайдете колекцію. Це плід нашого старання протягом більш ніж 30 років, це речі, зібрані від старих боярських бухарестських сімей, в першій кімнаті ви бачите моду, а в другій кімнаті ми називаємо це “живим мистецтвом”, фактично кілька функцій інтер’єру, об’єднаних в одній кімнаті через брак місця. Але в коридорі ви також знайдете вітальню, дитячу, спальню, куточок для покоївок і кабінет – кобальтову ванну кімнату в стилі артдеко, а також колекція костюмів для фотосесій в старовинній техніці, тобто ручного розпису, якими ми фінансово намагаємося підтримати музей. Хочу зазначити, що ми останні в Європі, хто досі використовує цю стару фототехніку.»
Говорячи чесно, спочатку я сприйняла музей як невеликий простір для надто великої кількості експонатів. Згодом зрозуміла, що помилялася, сприймаючи його як єдине ціле. Я досить швидко зрозуміла, що через брак місця і бажання власника показати всю колекцію зацікавленим, цей периметр був розділений на кілька просторів, які утворюють, наприклад, вітальню, їдальню, робочий куточок, кабінет, спальню і т.д. Іншими словами, ви не повинні бачити його як єдине ціле, а по шматочках. У всякому разі, в цій частині музею з талантом сценографа розставлені всілякі старі предмети – одяг, кальяни, дзеркала, підсвічники, лампи, годинники, порцелянові предмети, книги, особливі фотографії, меблі тощо.
Що мені сподобалося найбільше? Перш за все, цінність колекції, яка налічує понад 1000 експонатів. По-друге, Французький фотосалон, за його елегантний і дещо мінімалістичний дизайн, порівняно з іншими, тобто з меншою кількістю декоративних предметів або меблів. Я також вважаю дуже особливими дизайн світильників у східній вітальні та різні старі фотографії в рамках, розміщені або на стінах, або на невеликих столиках. Крім того, сподобалося мені те, що під час мого перебування там я слухала джазову музику. І останнє, але не менш важливе – гід, який вміло і пристрасно розповів про мету цього музею. Я оцінила те, що він дуже добре дозував інформацію, щоб не набриднути, а його експозиція варіювалася відповідно до інтересу та історичних знань кожної групи відвідувачів. Більше того, мені сподобалося, що після виставки він став непомітною присутністю, залишивши кожного відвідувача відкривати для себе цей маленький всесвіт у власному темпі. А ще тут організовують музичні вечори, презентації книг чи тематичні вечори. Хіба це не оазис краси, який додає історичному центру столиці трохи історії та культури? Більше того, варто переступити поріг цього унікального музею, де експонати не розміщені у скляних вітринах і не захищені склом.
