Жіночий монастир Гумор

Великдень об'єднує людей навколо церкви, традицій, звичаїв та, звичайно ж, смачних страв. Від масштабних святкувань у великих містах до затишних родинних обідів у селах – Великдень є одним з найважливіших у християнському календарі святом. Тому у цей святковий день запрошую оглянути один із найвідоміших буковинських середньовічних церковних комплексів – жіночий монастир Гумор.

Христина Манта, 05.05.2024, 04:59

Великдень об’єднує людей навколо церкви, традицій, звичаїв та, звичайно ж, смачних страв. Від масштабних святкувань у великих містах до затишних родинних обідів у селах – Великдень є одним з найважливіших у християнському календарі святом. Воно дійсно охоплює всі покоління, і це найкраще можна запримітити у церквах, куди на богослужіння збираються всі разом — діти і дорослі. Воно має безліч символів, традицій та звичаїв, що з покоління в покоління передаються та відтворюються, поповнюючи культурний код нації.

У цей святковий день запрошую оглянути один із найвідоміших буковинських середньовічних церковних комплексів – жіночий монастир Гумор. Це один з когорти “розписних монастирів” Південної Буковини, пам’ятка включена до переліку пам’яток Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Свою назву монастир отримав від села Гумор, неподалік якого він розташований. Збудована логофетом (канцлером) молдовського князівства Тоадером Бубуйогом, церква монастиря «Успіння Пресвятої Богородиці» (1530р.), яка розписана як і інші храми Південної Буковини всередині і ззовні, відрізняється від інших тим, що в ній вперше на Буковині було споруджено відкритий притвор (ґанок). Церква має велику сакральну та мистецьку цінність. Цікавими для огляду є фундаменти давньої монастирської церкви (1400-1432р.), а також вежа, збудована за часів правління господаря Молдови Петра Рареша.

Монастир розташований за 40 км на схід від міста Сучави, біля містечка Гура-Гуморулуй, в якому народилася видатна українська письменниця Ольга Кобилянська. У 15 столітті, за 500 метрів від нинішнього монастиря, стояла монастирська церква, збудована під час правляння  господаря Олександра Доброго. У ній зберігалося чимало цінних книг, ікон і картин, зокрема один із прижиттєвих портретів Штефана Великого. Але у перші десятиліття 16 століття церква з невідомих причин завалилася. Руїни її можна побачити і сьогодні, приблизно за 500 м від теперішньої церкви. Головну церкву нинішнього монастиря звели 1530 року й освятили на честь Успіння Богородиці та Георгія Побідоносця. Як і всі розписні буковинські церкви, вона побудована з каменю, і прикрашена фресками та розписами як усередині, так і зовні. Із сонячного боку фрески доволі сильно пошкоджені, але з протилежного – вони чудово збереглися. У колірній палітрі домінує специфічний червоний колір, характерний тільки для цього монастиря. Кам’яна церква вкрита черепицею.

При вході стоять три потужні ромальовані колони, між якими стрілчасті готичні отвори. Головні сюжети розписів – життя й особливо смерть (муки, покарання, обезголовлення тощо) святих. Неподалік церкви стоїть оборонна вежа, яку 1641 року побудував господар Васіле Лупу, чия дочка Руксандра була одружена з Тимушем Хмельницьким (1632-1653), старшим сином Богдана Хмельницького, якому народила синів-близнюків. Оборонні мури, що оточували колись монастир, не збереглися. Вежа використовується також в якості дзвіниці. З неї відкриваються гарні краєвиди, село Гумор та гори покриті смерековим лісом. До речі, Тоадер Бубуйог та його дружина Анастасія поховані у побудованому ним монастирі поряд з могилами інших високопосадовців середньовічної Молдови.

Церва має кілька особливостей, які відрізняють її від інших розмальованих буковинських обитель. Перш за все у неї менший розмір, а по друге хоча церква була збудована в молдовському стилі, що викристалізувався в останнє десятиліття правління Штефана Великого (1457-1504), вона має низку відмінних рис, які відрізняють її від церков цього господаря. До них відносяться відсутність шпиля над навою і наявність вперше в молдовській архітектурі відкритого ґанку, замість звичного закритого. Монахині кажуть, що ці відмінні елементи вказують на позицію її засновника, який був багатим, але не був князем. Тим не менш, ім’я князя Петра Рареша з’являється поруч з ім’ям засновника, Тоадера Бубуйога, на написі, що розташований біля входу до церкви. Вона триконхова, поєднує готичні елементи  з православними місцевими. З притвору є вхід у пронаос, а далі – в гробницю і неф. Апсида на східній стіні має круглу форму, де розташований вівтар, що відділяється від нефу дуже старим іконостасом, який вирізняється винятковим різьбленням по дереву. Іконографія, здебільшого, є традиційною і канонічною.

Відомо, що у 1535 році стіни церкви зовні і всередині були розписані Томою із Сучави. Він був, також, автором розписів цервки монастиря Молдовіца. В Гуморі, на одній із стін навіть зберігся автопортрет художника: він розмалював себе в образі вершника в молдовському одязі, який захищає Константинополь (тобто християнство) від турка, що нападає на нього. Над вершником дрібненькими літерами написано: “Тома” – щоб глядачі цього настінного малюнку не переплутали з історичним героєм. Ця тема – зображати турків, тобто ворогів Молдови, в релігійних сюжетах зустрічається й на фресках таких буковинських монастирів як Воронец, Сучевіца, Молдовіца, Арборе.

Отож, Буковина стала об’єктом Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО завдяки восьми відомим монастирям, які з року в рік відвідують туристи з усього світу. Монастирі Воронець – прозваний «Сикстинською капелою Сходу», Гумор, Молдовіца, Сучавіца, Арборе, Петреуць, Сучавська церква «Святого Іоанна Нового» та Пробота були включені до цієї спадщини через надзвичайне поєднання готичних, візантійських та регіональних елементів. Справжні витвори мистецтва, унікальні в усьому світі завдяки зовнішнім та внутрішнім розписам, з невідомими фахівцям пігментами, монастирі Буковини є коштовностями, які зберегли свою чарівність протягом століть. І не тільки кольори та чарівність, але й традиції, які роблять їх популярними серед віруючих, особливо напередодні свят. Це одна з причин, чому варто провести Великдень у Буковині. Тут свята відчуваються по-іншому… Традиції дотримуються дослівно, без відхилень. А богослужіння розворушують втомлену душу, щоб потім знову ніжно зібрати її докупи.