VII Міжнародний науковий симпозіум «Діалог славістів на початку ХХІ століття»
Клузький Університет ім. Бабеша-Бойоя, філологічний факультет відділення словянських мов і літератур, за підтримки Союзу Українців Румунії та партнера мас-медіа Телебачення Клуж провели з 22 по 24 травня вже VII Міжнародний Науковий Симпозіум ...
Warning: Trying to access array offset on null in /home/web/rri.ro/public/wp-content/themes/rri/template-parts/content.php on line 53
Warning: Trying to access array offset on null in /home/web/rri.ro/public/wp-content/themes/rri/template-parts/content.php on line 98
România Internațional,
29.07.2014, 03:36
Університет ім. Бабеша-Бойоя, Філологічний факультет відділення словянських мов і літератур, за підтримкою Союзу Українців Румунії та клузької студії Громадського телебачення, організував та провів з 22 по 24 травня VII-й Міжнародний Науковий Симпозіум «Діалог славістів на початку ХХІ століття». Вже традиційний для працівників філологічного факультету захід притягає чисельних учасників з України, Угорщини, Болгарії, Польщі, Росії та навіть Грузії й Казахстану.
На відкритті Симпозіуму прозвучали привітальні слова румунською та російською мовами від представників Деканату Філологічного факультету Івана Арделяна, Голови Клузької філії Союзу Українців Румунії та учасників заходу. Другий секретар Посольства Російської Федерації у Румунії двома мовами підкреслила важливість вивчення словянських мов та подякувала організаторам за надання можливості проведення міжнародного діалогу у рамках цього заходу. Решту дня прозвучали доповіді учасників симпозіуму. 
Другий день симпозіуму був ще напруженішим, бо робота проводилася по чотирьох відділах. По закінченню цієї наукової частини представниця Будапештського університету ELTE Наталія Няголова розповідал про свої враження від участі у цьому заході в Клужі. Порівнюючи клузький симпозіум з іншими, вона зазначила дуже дружню атмосферу та досить високий науковий рівень більшості доповідей. Крім того, пані Няголова помітила багатошаровість культур та історичних епох у Клужі, що видалось їй дуже близькою та цінною рисою для всіх багатокультурних та багатонаціональних країн.
Найбільш чисельною була делегація з України. Представники різних навчальних закладів вже роками є традиційними гостями симпозіуму. Всі вони відзначили надзвичайну гостинність організаторів заходу, що створює своєрідну робочу атмосферу. Крім того, між представниками української делегації та викладачами Клузького університету вже існують тісні професійні та чисто людські стосунки. Ніколетта Головач, яка представила у Клужі Чернівецький Національний Університет ім. Ю.Федьковича, сказала, наприклад, що “приїжджає сюди як додому”. Вона шкодує лише про те, що цього року приїхало не так багато учасників, як це було заплановано.
У свою чергу професором кафедри сучасної української мови Чернівецького національного університету ім. Ю.Федьковича Людмила Ткач наголосила на необхідності від проведення таких подій. “Як спеціалісти — науковці повинні вдосконалюватися і рости, проводячи свою дослідницьку роботу, описуючи і ділячись її результатами, ознайомлюючись з роботами інших колег. Саме тому потрібно як можна більше таких зустрічей”, – сказала Людмила Ткач.
Ми запитали її, чому стало так мало перекладів українських класиків та сучасних авторів на румунську мову і навпаки, адже без таких робіт неможливий повноцінний діалог, правдиве розуміння історії чи культури між нашими націями. Наша співбесідниця відповіла, що треба трохи почекати: “Обовязково зявляться результати у вигляді нових робіт. Адже не секрет, що перекладання літературних творів є тривалим і тяжким процесом, вимагає не тільки досконалого володіння двома мовами, але й досвіду та деякого нахилу. Не кожному під силу така робота. Звичайно ж, було б краще, якби існували спеціальні державні програми, що заохочують до перекладацької діяльності та підтримують її фінансово, як це практикується, наприклад, в Скандинавських державах. На разі такої можливості не існує ні в Україні, ні в Румунії. Можемо тільки сподіватися на позитивні зміни у близькому майбутньому.” — сказала Людмила Ткач.
Наприкінці другого дня всі учасники і бажаючі були запрошені переглянути культурну програму, організовану за сприянням Російського культурного центру у приміщенні Етнографічного музею Трансільванії. Спочатку всіх заворожила лірична програма у виконанні театральної групи «Меморис», режисер Ласло Вадаш, задушевні російські пісні, вірші, талановито виконані і на російській та румунській мовах. Програму продовжив хор «Трансільванські голоси», диригент Андріан Корожан. У репертуарі хору були не тільки румунські чи російські твори, а й сербські та хорватські. Та всі вони були надзвичайно гарно і професійно виконані, з великим талантом.
У суботу після завершення симпозіуму мені пощастило провести пару годин у колі чудових українських викладачів Крістінії Паладян та і Інеси Макар (обидві з Чернівецького Національного Університету імені Ю.Федьковича, Украіна), а також професора Сергія Лучканина (Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Україна). Ділячись враженнями від симпозіуму дівчата зазначили широкий спектр наукових доповідей: літературознавство, мовознавство і навіть історія та культура. Всі ці сфери не тільки доповнюють одна одну, але й не можуть існувати одна без другої. Тому цей симпозіум виходить на високий рівень, бо не тільки підвищує професійний специфічний рівень учасників, але й його розширює. Крім того в обговоренні доповідей приймають участь не тільки учасники-фахівці, а й присутні. Таке відбувається не на кожній науковій зустрічі такого характеру. А ще це вказує на рівень зацікавленості людей у темах зачеплених у доповідях, на рівень актуальності цих тем.
Сергій Лучканин зазначив, що не дивлячись на досить низький інтерес до вивчення румунської мови в українській столиці через практичну відсутність можливості її десь застосувати, він продовжуватиме займатися її вивчанням, вдосконаленням та викладанням, продовжуватиме відвідувати не тільки Клуж але й інші міста Румунії. На завершення своєї наукової доповіді пан професор згадав цитату, що мені запамяталася: «не знати історії — це означає завжди бути дитиною». Я би додала, що незнання культури та історії (своєї чи інших) затирає будь-які надбання попередніх поколінь, змінює нашу поведінку на тваринну, повертає нас у темряву. Тому всім нам — і вчителям і студентам і просто людям — важливо вчитися, розвиватися , спілкуватися, рухатися вперед . Тільки так ми зможемо побороти будь-які перешкоди якого би характеру вони не були : фізичні, мораль, матеріальні, національні чи інші… (Ольга Сенишин).
