125-ту річницю з дня народження М.Зерова відсвяткували у Клужі
Український відділ факультету іноземних мов Клузького Університету імені Бабеша-Бойоя організував і провів 21 листопада цього року святкування 125-тої річниці з дня народження Миколи Зерова.
România Internațional, 01.12.2015, 13:33
Український відділ
факультету іноземних мов Клузького Університету імені Бабеша-Бойоя за фінансовою
підтримкою, наданою місцевою філією Союзу українців Румунії, організував і провів 21 листопада цього року святкування
125-тої річниці з дня народження Миколи Костянтиновича Зерова – українського поета, лідера так званих
«неокласиків» (М.Рильський, П.Филипович, М. Драй-Хмара, Осв. Бургардт), майстра сонетної форми,
незрівнянного знавця літератури та перекладача античної поезії, проникливого
історика літератури, визначного
літературознавця пореволюційної України, глибокого та аналітичного
літературного критика,блискучого
оратора і полеміста, талановитого педагога, науковця; поліглота (знав 20 мов),
редактора, ученого, професора М.Зеров відрізнявся високорозвиненим естетичним смаком,
невпинно ростучою багатою ерудицією, тонким розумом і «культивованим серцем»,
які позначились на всїх його працях.
Першою на святкуванні
було зачитано доповідь на тему: «Значення М.Зерова у розвитку українського
неокласицизму»
студенткою-першокурсницею Клаудією Влад. Микола Зеров справедливо
вважається лідером неокласиків – групи поетів, перекладачів,
літературознавців і критиків, які формально і не утворювали окремої
літературної організації. Їхня спільність – високі естетичні критерії,
пріоритет загальнолюдських цінностей у мистецтві. Їхня центральна тема -
культура ( а не «злободенні» теми ).У культурних формах неокласицизм був антитезою хаосу, що
опановував тоді світом.Неокласика
самого Зерова формувалася під впливом світових культурних традицій, а корінням
своїм сягала національного ґрунту.
На жаль поетична
спадщина Зерова порівняно невелика. Після виходу в світ у 1920 році книжок
Антологія римської поезії і Нова українська поезія та
їхнього визнання з’являється збірка його оригінальної лірики Камена
(1924). Це справжній еталон неокласичної поезії в українській літературі. Зеров
віддав перевагу сонетам і александрійським віршам, які вирізнялися досконалістю
форми.Поезії М.Зерова ніби
конденсують історичний досвід культури. Особливо яскраво виявляється у віршах
художній час. Тут постійні перегуки епох. Поет постійно зазирає в минуле,
надаючи історичних рис сучасності. Критики того часу були вражені духом
класичної простоти, по-парнаському піднесеним почуттям, глибоким проникненням у
філософську сутність буття, вишуканою мовою, високою версифікаторською
майстерністю поезій цієї збірки.
Група студентів
зачитала декілька віршованих творів Миколи Костянтиновича протягом заходу.
Треба згодитися з тим, хто твердить, що його вірші – не для загалу.Але і не помітити їхньої
гармонії і грації важко. Мені справедливими видаються слова Євгена Маланюка про
вищезгадану збірку: …Такого підручника смаку і стилю, такої скарбниці
слова, такого пам’ятника культури може нам позаздрити не один народ.
Цікаво було дізнатися, що Зеров мав свою
виважену концепцію розвитку національної культури. На його думку українська
словесність – невід’ємна складова частина європейської культури. Її кращі
зразки здатні задовольнити найвимогливіший смак. Культурним орієнтиром для України має стати
величезний європейський мистецький фонд. Це положення поет відстоював у всіх
своїх творах – у полемічних статтях, виступах, в численних висококваліфікованих
перекладах і в поезії. Про ці та інші переконання митця, його долю і йшла мова
у рефераті Маріани-Наталії Боднарук «Микола Констянтинович Зеров – видатний
український літературознавець, полеміст, перекладач та критик».
Зеров-критик брав
активну участь у так званій літературній дискусії 1925-1928 років, підтримавши
і теоретично обгрунтувавши позицію М. Хвильового, члена ВАПЛІТЕ (Вільну
Академію Пролетарської Літератури). Він переміг в ній, довівши наявність і необхідність національної, специфічної
української літератури, орієнтованої на Європу, а не тільки на Росію. Як перекладач він
здійснив багато в чому неперевершених і
сьогодні інтерпретацій античної спадщини, французьких
парнасців, творів багатьох
інших класичних поетів.Перекладав
М. Зеров з латини, білоруської, російської, польської, французької, італійської
та англійської.
Микола Зеров і досі
лишається в авангарді історії української літератури, бо досліджуючи,
розглядаючи дореволюційний період української літератури він перейшов від
персоналій до послідовного аналізу всього літературного процесу. Він вважав, що
коли окремі регіони втягувалися в соціально-культурну традицію сусідніх
народів, українські письменники вимушено творили не тільки українською мовою. А
якщо нація володіє кількома мовами, то й пограничні літературні явища не
належать тільки одній культурі. Його роботи в цій галузі є новаторськими,
чисельними і змістовними в той же час.
Крім того він бачив,
викривав і критикував страшну культурну відсталість свого народу, завдяки якій
антикультурні елементи ним легко керували. А оскільки Зеров був не тільки
спостережник, а й активний учасник свого часу, то і його статті, і чимало його
сонетів містять у собі гостру іронію чи сатиру і є яскравими пам’ятниками свого
часу. Як педагог, науковець і
критик – Зеров був нещадний до лінивого примітивізму й неуцтва та вимагав
найвищого рівня. На здібнішу літературну і наукову молодь він мав величезний
вплив, незалежно від особистих симпатій чи антипатій по відношенню до нього.
Тяжка та трагічна, але
в той же час типова для українського інтелігента початку 30-х років доля
привела М. Зерова на Голгофу сталінських катувань. Доповідь « Микола Зеров та
покоління українського «розстріляного відродження», зачитана паном лектором
доктором Іоаном Гербілем, та документальний фільм про нього, узагальнили творчий і
життєвий шлях цієї унікальної постаті в українській культурі. Розстріляне
Відродження – це літературно-мистецьке покоління 20-х – початку 30-х рр. в
Україні. Її представники дали високохудожні твори у галузі літератури,
живопису, музики, театру і були знищені тоталітарним сталінським режимом. В
більшості своїй це були інтелектуали, які робили ставку на особистість, а не на
масу; на самостійність мислення та щиру віру у власні ідеали. Невідомі точні
дані щодо кількості репресованих
українських інтелігентів у часи сталінських репресій цього періоду. За деякими
даними: « … з 240 українських письменників тоді зникло 200. Із 85 вчених
мовознавців ліквідували 62.»
Ще за
життя та й вже посмертні противники без міри закидали М.Зерову як поетові
літературщину, книжність, брак емотивної струни, втікання від сучасності; йому
тлумачили, що минуле належить минулому, і його треба відкидати; його називали
несучасним, байдужим до актуальних проблем. Та насправді у «більшовицьку» добу
ця людина з надзвичайно
милою вдачею знайшла таку лінію поведінки, де пристосовуватись було непотрібно;
знайшла можливість говорити прямо, вертаючись у своїх віршах до давніх часів.Крім того не треба забувати,
що Микола Зеров був суспільно активний
літератор, відважний полеміст та весела, дотепна, з почуттям гумору людина. На всі
актуальні питання культурного життя того періоду він мав докладно аргументовану
й чітко окреслену точку зору. Ніколи з нею не ховався, охоче її викладав і
обороняв.Він мав феноменальну пам’ять.
Артистично читав промови і декламував з ораторським хистом свої лекції, вірші.
Ним захоплювались. Його слухали. Його любили.
А ще Зеров бачив і говорив про небезпеку для
України російської революційної психології,головна ірраціональна пасія яка могла зруйнувати все попереднє до тла. На Україні
ця психологія діяла як свідомий план винищення всіх тисячолітніх набутків і
скерувань нації. За все це на долю поета випало чимало випробувань, утисків,
наклепів, постійна загроза арешту, погрози і цькування з боку влади, заборони
займатися творчістю і працювати (в 1934
році його звільнили з університету, де він пропрацював 11 років). Зерова
заарештували на початку 1935, звинувативши у неіснуючій причетності до
неіснуючої терористичної організації, катували і знущалися поки не вибили
зізнання. Засудили спочатку на десять років, а потім присудили вищу міру
покарання – розстріл. 3 листопада 1937 року в селищі Сандармох ( Соловки, Росія
) вирок було виконано. Микола Зеров реабілітований посмертно у 1958 році.
Один з дослідників життя і творчості Зерова Сергій
Білокінь пише: «…Микола Зеров написав усі свої програмні, всі ключові твори
ще перед приїздом до Києва. Виходить, з жахом передчуття так він і жив – усі
дальші київські, нібито благополучні, роки, – все знаючи, все розуміючи, до
всього готовий!». Сам Зеров в одному зі своїх
віршів каже такими рядками немов прояснюючи ситуацію: «Смерть не
мине, і ти загинеш сам, Та безліч раз зійдуть твої творіння» Це відповідь і глибоке переконання після періоду осмислення
навколишньої дійсності, стану літератури того періоду і себе в ній. Він творив
регулярно, невпинно, якісно і глибоко. Удосконалював постійно свої роботи і
роздавав від руки переписані вірші, яких не дуже поспішали видавати.
І він мав рацію… Слово
неокласиків здолало час. Минули десятиліття. Сьогодні твори поетів і
письменників Розстріляного Відродження вивчаються у програмах вишів та шкіл.
Ясна, чітка і логічно аргументована думка Миколи Зерова дедалі потужніше
повертається до культурного життя України. Творчість Миколи Костянтиновича
Зерова ще не вивчена до кінця. Тільки окремі вірші поета ми маємо змогу
прочитати. Сучаснику не відомі його літературно-критичні та наукові статті. Не
всі переклади дійшли до нашого часу. Раніше на нього дивились лише як на
яскравого поета двадцятих років, поета Розстріляного Відродження. Чи лише як на
першокласного перекладача давньоримської поезії. Тепер популярні
літературно-критичні міркування М.Зерова. Але він не тільки поет і не тільки
критик. Микола Зеров – явище набагато ширше. Він являв собою один із потужних
чинників розвитку української культури. Він був і є зразком працьовитості,
відвертості та інтелектуальності для всіх нас.
Ми маємо пам’ятати його
як зразок послідовності, цілеспрямування і відважності. М. Зеров колись
накреслив перед молоддю візію великого українського відродження. А зараз його
ім’я є символом справжнього національного відродження.
(Автор: Ольга Сенишин)
