У Клужі відсвяткували 335 річницю від обрання І.Мазепи гетьманом України
У Клуж-Напоці 28 травня було проведено культурно-науковий захід, присвячений 335 річниці з дня обрання Івана Мазепи гетьманом України, де йшлося не тільки про цю непересічну особу та його здобутки, але і про відношення тих давніх часів до сьогодення.
România Internațional, 19.07.2022, 06:55
У Клуж-Напоці 28 травня було проведено культурно-науковий захід, присвячений 335 річниці з дня обрання Івана Мазепи гетьманом України, де йшлося не тільки про цю непересічну особу та його здобутки, але і про відношення тих давніх часів до сьогодення. Подію організувала клузька філія Союзу українців Румунії у співпраці з відділом української мови та літератури Департаменту слов’янських мов Філологічного факультету Клузького університету імені Бабеша-Бойоя. Вже традиційно її було розпочато з вшанування хвилиною мовчання усіх героїв, загиблих під час військових дій, що розвернули на українській території російські загарбницькі війська.
Проблеми державобудування в Україні протягом століть були і залишаються актуальними як і потреба в їх висвітлені та обговоренні. Одним з найяскравіших вітчизняних стратегів у цьому напрямку був гетьман Іван Степанович Мазепа (1639 – 1709) – видатний український військовий, політичний і державний діяч. Сьогодні його називають «великим будівничим Української держави». Навіть його сучасник – чернігівський ієромонах Антоній Стаховський – писав: «Нема подібного до нього і не буде».
Перший виступ на тему «Гетьман Іван Мазепа – і словом, і ділом за незалежність України» її автор – доцент І.Гербіл – розпочав, цитуючи журналісток І.Костенко та І.Халупу: «Україна завжди прагнула бути вільною». Ці слова Вольтера присвячені Івану Мазепі – великому гетьману, який робив перші державотворчі кроки на шляху до незалежності, проголошеної 24 серпня 1991 року». Ці слова, попри часом протилежні свідчення і висловлювання тих чи інших історичних осіб, відображають бачення постаті Мазепи та його справ не тільки сучасним поколінням науковців та дослідників. Період гетьманування Мазепи повязують з «відродженням гетьманської України, …розвитком культури, а також піднесенням соціального та релігійного життя». Доповідач підкреслив, що «за сприяння Івана Мазепи в Україні того часу почалось культурне відродження, яке охопило не тільки мистецтво та архітектуру, а й філософію, теологію, літературу та науку. … У той час якраз виник новий напрям в українському мистецтві – українське барокко, яке ще називали мазепинським.»
У своїй доповіді пан Гербіл також коротко розповів про походження, виховання та освіту майбутнього гетьмана. Було висвітлено і головні відомі етапи в зростанні та формуванні Івана Мазепи, як вправного і розумного козацького керівника та витонченого дипломатичного діяча. Досить детально було передано історичні вибори 50-річного Мазепи, як гетьмана Лівобережної України 1687 року та передумови до цієї події. Це обрання вважають швидше змовою проти попереднього керівника. Та протягом 20-річного правління І.Мазепи як гетьмана, не відбулося практично жодного повстання проти володаря булави. Це свідчить про неабиякі якості Івана Степановича та глибоку повагу до нього зі сторони як старшин, так і простих козаків, і які, на думку доповідача, «бачили в ньому того…, хто буде дбати про Україну».
З доповненням до завершальної інформації про останні місяці з життя Мазепи та про його заховання, яка прозвучала в доповіді, виступила пані Наталя з України. Вона поділилася новою, недавно прочитаною інформацією від української дослідниці Ганни Черкаської про те, що поховання гетьмана відбулося у присутності шведського короля у монастирі поблизу міста Галаця (Румунія). Потім його тіло було перенесено до міста Яси. А його останньою фразою ніби то було: «Поки живу – сподіваюся». Розбіжності і неточності на цей рахунок, як і при визначені дати народження та смерті великого українського діяча, спричинені ретельним багаторічним знищенням будь-якої згадки про Мазепу після того, як той зробив спробу позбутися російського протекторату під час Північної війни. Пані Наталя також підкреслила ліричну сторону Івана Мазепи, який був не тільки поцінувальником мистецтв, але й сам писав вірші і чудово грав на декількох музичних інструментах. До наших днів дійшла пісня «Ой горе тій чайці», авторство якої дослідники приписують саме йому.
«Нам не вистарчає сьогодні Мазепи», – неодноразово повторив наш вже постійний український гість пан Володимир, після того як відзначив формат «неформальної розмови, спокійної бесіди» в якому проходять зустрічі в Клужі і які допомагають «багато чого відкрити, осмислити, засумніватися …і переконатися». Для нього постать Мазепи є однозначною і зрозуміло за Україну, як і в поемі «Мазепа» українського радянського поета В.Сосюри:
Хай про Мазепу спів мій лине,
Хоч він був пан, та серце мав.
За суверенність України
Боровся він і в цім був прав.
Цей «великий, епічний і ліричний твір» автор писав з 1929 по 1960 роки. Надрукували його у 1988 році і зразу ж прибрали та ніколи не перевидавали. І це при тому, що в поемі не йдеть про Мазепу, лише як про державного діяча, а й передаються почуття головного героя у його любові до України як непересічної великої постаті своєї епохи.
«Я серцем хочу показать
Страшну трагедію Мазепи,
І в ній в той час страшний незгоди
Трагедію мого народу…
Любив Вкраїну він душею
І зрадником не був для неї».
Трагедія Мазепи, на думку В. Сосюри, в тому, що «народ не зрозумів його мрій» про незалежну Україну. В цьому пан Володимир вбачає багато паралелей з сучасністю, бо «лише в нашій єдності ми зможемо сьогодні здолати ненависного ворога, який пішов війною на українців, очистити суспільство від зрадників, згуртуватися навколо сильного лідера, яким був у свій час Іван Мазепа, і відбудувати державу на своїй землі». Тому не менш актуально і пророче звучать такі слова В. Сосюри з цієї поеми:
«Ми візьмем ворога в клинки
І на кістках його проклятих
Знов зацвіте Вкраїна-мати!».
Подальша бесіда точилася біля відомих фактів з біографії Мазепи та фактів про переписування історії, повязаної з його життям і діяльністю. Історичні події того часу з багатьох точок зору ніби повторювалися не раз і повторюються і зараз. А тому аналізувати, дискусувати і обговорювати гетьмана Мазепу зокрема, як і всіх інших видатних українських діячів, є особливо важливим для розуміння шляху, успіхів і невдач певних особистостей, а також для правильного бачення їхнього і нашого завдання. Для того, щоб мати «нашу Україну нам потрібно знати, хто ми є, і не сумніватися в собі, бо тоді це трагедія і наша і Мазепи» – влучно підсумував пан Володимир зміст наших зустрічей і розмов.
«Цей захід дуже гармонійно поєднав історію з літературою. То ж я підхоплю цю літературну сторону і сьогодні представлю вам дві збірки поезій пана Іоана Арделяна» – зазначила доктор-лектор М.Гербіл на завершення. Вона розповіла про жанрове та тематичне багатство робіт українських письменників Румунії, яких можна знайти практично в кожній частині країни: в Мараморщині, Буковині, Банаті, Тульчі тощо. Союз українців Румунії видає їхні твори та безкоштовно роздає всім зацікавленим для того, щоб популяризувати нашу культуру.
«Серед українських письменників Румунії особливе місце займає І.Арделян – фізик за фахом, засновник клузької філії та перший її голова (2006-2015)» – звернула нашу увагу викладачка. Вона стисло розповіла про походження та становлення майбутнього університетського професора, про його наукові та художні роботи і видання. На жаль, пан Арделян покинув нас ще на початку минулого 2021 року. Але представлені на заході збірки «Іржаві сліди» (2006) та «Симфонія душі» (2017) нагадують нам, якою чудовою і світлою була ця людина, за якою сумують всі ті, хто хоч якось з ним пересікалися. Сьогоднішній голова клузької філії пан І.Гербіл поділився спогадами про свого попередника і наставника. Він виділив, що в його творах є багато фізики, «але жоден з них не без Бога», не без віри. І це робить його вірші глибокими, цікавими і особливими, бо сам пан Арделян стверджував, що не вірить в існування Бога. Він також сказав колись фразу, яка своєю простотою і ємкістю змушує задуматися: «Треба щоб кожна людина в щось вірила. Якщо тобі ближче Бог – то вір у нього.» А в наші дні так хочеться вірити в Бога і його допомогу, варто розраховувати на власні сили та продовжувати надіятися на краще. (Авторка: Ольга Сенишин)
