У Клужі відзначили 145-у річницю з дня народження Василя Стефаника
Перша зустріч української громади у Клужі у цьому навчальному році відбулася 22 жовтня на факультеті іноземних мов Клузького Університету імені Бабеша-Бойоя, кафедрі слов'янських мов, відділ української мови та літератури.
România Internațional, 01.11.2016, 02:28
Перша зустріч
української громади у Клужі у цьому навчальному році відбулася 22 жовтня на
факультеті іноземних мов Клузького Університету імені Бабеша-Бойоя, кафедрі
слов’янських мов, відділ української мови та літератури. Організатори
присвятили її 145-тій річниці з дня народження Василя Стефаника -визначної постаті
громадського, культурного й мистецького життя України кінця ХІХ – початку ХХ
століття. Порівняно з іншими
написав Стефаник мало, але зате створене ним велике і величне . Критики називали його «глибоким знавцем душі людської», «співцем
селянської душі», «поетом мужицької розпуки», «володарем дум селянських». Сьогодні В.Стефаника називають майстром психологічної або експресіоністичної
новели. Це один з найвизначніших новелістів не лише в українській, а й у
світовій літературі. Його твори перекладалися білоруською, польською,
болгарською, чеською, словацькою, німецькою, англійською та іншими мовами.
Письменник продовжує захоплювати своєю тонкою спостережливістю, прекрасним
знанням життя села, народної мови, сповненим болю і туги ліризмом, лаконізмом,
соціальною та психологічною наповненістю образів, злободенністю і в той же час
вічністю порушених тем. Всім цим він завоював собі світову славу.
На заході, проведеному
за постійною підтримкою Союзу українців Румунії, першу доповідь «Василь
Стефаник – початківець імпресіонизму в українській літературі» зачитала
студентка-першокурсниця Іонела-Пауліна
Каіл. Її колега Беатриса Поповіч представила реферат на тему: «Значення
творчості Василя Стефаника в українській літературі». Як зазначили промовці,
творчість Василя Стефаника – це не просто майстерне зображення сільського
побуту на Покуті та політичних обставин того часу. Його творчість мала набагато
глибше значення. Головним у його новелах були не побутові й не політичні, а
універсальні аспекти людського життя та їх правдиве відтворення. Найкраще в
тодішній критиці зрозумів це І.Я.Франко, коли писав: Та хіба ж Стефаник малює
саму нужду селянську?.. Ні, ті трагедії й драми, які малює Стефаник, мають не
багато спільного з економічною нуждою, се трагедії душі, конфлікти та драми, що
можуть повторитися в душі кожного чоловіка, і власне в тім лежить їх велика
сугестивна сила, їх потрясаючий вплив на душу читача.
Авторки робіт зазначили
характерний для творчості В. Стефаника експресіонізм – така манера письма, яка
характеризувалася передачею найтонших, найскладніших почуттів душі людини. Новеліст прагнув виразити духовне (приховане) через
реальне (зовнішнє), зрозуміти сенс страждання і смерті людини. Його творчість
та манера письма мали великий вплив на розвиток української новелістики.
Як зразок оригінальної і неперевершеної манери письма
Стефаника студентка-першокурсниця
Сара-Марта Дяк бездоганно зачитала
новелу «Новина» – один з найкращих його творів, надруковану у першій збірці
«Синя книжечка»(1899). А далі було переглянуто документальну стрічку про
особисте і творче життя Василя Стефаника, його життєвий шлях і творчі періоди,
про його погляди, захоплення, слабкості та професійні здобутки.
Але все його особисте
життя, його досвід, як і його твори, повні надзвичайно сильних, часом руйнівних
почуттів. Вони і збагачували, і спустошували Стефаникову чутливу душу та
відкрите серце. Він був щедро наділений любов’ю і болем до рідної землі й
людини на ній. Він – виходець з заможньої селянської сімї – глибоко пізнав селянські душі і правду
їхнього життя, яке, з його точки зору, є переплетінням стражданнь і радостей.
Він зумів талановито відтворювати душу, думи і голоси своїх краян, їх жалі й
турботи, їх болі й радощі, їх душевну красу. «Він тікав від людського болю і
екзистенційної безвиході, але втекти не міг. … Йому таки було суджено стати
лікарем. Але не тіла, а душі. Лікуючи інших вогнем і залізом своїх слів,
припікав, перекривлений судомами душевного болю, власні виразки…» – так пише
про В.Стефаника відомий сучасний український прозаїк, поет, есеїст, кандидат
філологічних наук Степан Процюк.
Робота на тему:
«Символічні образи у новелі В.Стефаника «Камінний Хрест» зачитана паном
доктором-лектор Іоаном Гербілем, одним з організаторів наших щомісячних зустрічей звернула на себе увагу новизною і глибиною. Серіожа-Іоан
Грінь, Петро Панчек та Оксана Славіта вдало відтворили сцену з цієї новели. Це
єдиний твір Стефаника повністю присвячений темі еміграції, такої близької нам
зараз. Тут автор розмірковує та відбиває трагізм розставання з рідною землею,
проблему розлуки селянина з батьківщиною. Як і у більшості своїх творів
письменник поклав в основу справжні події. Автор доповіді підкреслив символічні
значення не тільки христоматійно відомого кам’янного хреста, але і інших
образів, речей, навіть дій. Хоч вони наділені своєрідною «темною» символікою,притаманною творам прозаїка
того періоду, це не зменшує їхньої сили чи актуальності твору у цілому.
Пані доктор-лектор
Міхаела Гербіль зачитала стислу роботу:« Декілька стилістичних поміток при
огляді творів М. Коццюбинського та В.Стефаника». Було в
першу чергу відзначено подібності і розбіжності у стилістиці двох українських
титанів. В.Стефаник став в Україні творцем жанру соціально-психологічної
новели. Надзвичайний лаконізм, гранична стислість, емоційна наснаженість,
драматично-трагічне напруження психологічних конфліктів, дух співчуття автора
людині, яка страждає – такі характерні особливості його індивідуального
стилю. Ці риси новеліст зберіг упродовж
десятиріч літературної діяльності.
Більшість новел Стефаника вражають
надзвичайною силою драматизму. Крім того прозаїк нерідко загострює трагічність
ситуацій і характерів. Своєю будовою новели подібні до маленьких драм. Сюжет
викладається переважно за допомогою діалогу, а авторські відступи і пояснення
дуже нагадують ремарки в п’єсі.Особливості стилю Стефаника походять також з його
негативного ставлення до літературних штучностей, композиційних штампів. Звідси
– цілком новий в українській літературі жанр малої експресивної новели, вільний
від народницької ідеалізації села. Митець вважав, що образи трагічної дійсності
неможливо було б відобразити літературною мовою. Стефаник мав великий вплив на
творчість багатьох українських письменників.
Неповторний і
оригінальний стиль, своєрідне світовідчуття і світосприймання, сила мистецького
образу зачаровували, дивували і не залишали нікого байдужим. Казали, що Василь
Стефаник – один із найбільших національних песимістів. Але «його твори лікували потомлені або і
зношені душі багатьох співвітчизників». Майстерна передача найтонших, найскладніших почуттів душі людини стала
причиною його близькості як до інтелигентності так і до простого люду.Сила Стефаникового слова, сила справжнього таланту продовжує
вражати. Його новели зберігають свою
новизну і популярність й донині. Я впевнена, що до них звертатимуться читачі й
наступних поколінь, бо справжня краса не старіє ніколи.(Автор:Ольга Сенишин)
