У Клужі відзначили 1030-ту річницю Хрещення Київської Русі
Першу осінню зустріч клузької української громади організатори присвятили знаменній і такій загостреній в наш час темі - 1030-тій річниці від впровадження християнства у Київській Русі.
România Internațional, 06.11.2018, 07:21
Першу
осінню зустріч клузької української громади організатори присвятили знаменній
і такій загостреній в наш час темі – 1030-тій річниці від впровадження
християнства у Київській Русі. Захід відбувся 27 жовтня на факультеті іноземних
мов Клузького Університету імені Бабеша-Бойоя на кафедрі слов’янських мов,
відділі україністики. Фінансову підтримку в проведенні, як завжди, надав Союз Українців
Румунії. Організаторами стали викладачі української мови та літератури -
подружжя Гербіль, за допомогою та участю студентів, колег та просто
зацікавлених.
Загальноприйнятим є описаний у літописі Нестора факт хрещення
давньослов’янської Русі у 988 році у Києві проведене князем Володимиром
Святославичем з варязького роду Рюриковичів(р.н. невідомий – 15 липня 1015 р.).
Існують письмові джерела, де князя народ ще за життя величає Володимиром -
Красне Сонечко або Ласкавим батьком. Потомки шанобливо називають його
Володимиром Великим або Володимиром Святим. Тим не менше це одна з тих
неоднозначних постатей нашої історії, яку можна подавати і розуміти по-різному.
Його вчинки і діяльність раннього періоду пояснюють енергійним і імпульсивним
характером, підкреслюють його потяг до насолод життя. Та завдяки тій ж таки бурхливій
натурі і багатогранній діяльності його правління вважають «справді славною, «золотою» сторінкою нашої історії». Фахівці
називають цей час «богатирською добою в
історії Київської Русі» за звитяжні успіхи, що прославили країну на увесь
середньовічний світ, а також залишили такий помітний слід у народному
фолькльорі, легендах та переказах. За досягнення під час свого князювання та за
їхній вплив на подальшу долю давніх слов’ян та українців, як іхніх прямих
нащадків, тепер його вважають національним героєм України. Саме від тризуба
Володимира й Рюриковичів веде свій початок сучасний український герб.
Першу роботу на тему: «Володимир Святославович -
Хреститель Київської Русі» зачитала студентка першого курсу Флорентина Таку. В
ній, як і в декількох уривках з документальних стрічок на цю тему, йшлося про
те яким був і як жив Володимир Святославич: його позашлюбне князівське походження
і традиційне для того часу виховання, Князювання у Новгороді та Полоцьку, братовбивчу
війну як частину підступного та кривавого шляху до київського престолу. Було
згадано і про його розпусний спосіб життя до хрещення та перетворення на
стриманого, доброго і уважного до потреб народу керівника після прийняття нової
християнської віри. Авторка коротко розказала і про його найвідоміші військові
походи та історію одруження з принцесою Анною, сестрою Візантійського
імператора Василя ІІ. Більшості з нас ці факти були відомі ще з шкільних часів
і вони видаються нам достовірними. На жаль, за останні роки все частіше згадується
про те, що більшість з цих вже христоматійних оповідей не вважаються підтвердженими
чи правдивими у науковому світі. А деякі згадки з такого широковідомого історичного
документу як «Повість минулих літ» літописця Нестора вже визнано швидше
звичайною вигадкою.
У наступному
рефераті «Про вибір і прийняття християнства Володимиром-Хрестителем» його
авторка Іонела-Пауліна Каіл зосередила увагу на передумовах хрещення, легенді
про вибір православ’я і на впливі цього нововведення на державне та суспільне
життя. Важливо зазначити, що християнство було відоме на Русі-Україні і до
Володимира. Існують свідчення про хрещення київських князів Аскольда та Діра.
Загальновідомим є офіційне прийняття християнства княгинею Ольгою у 958 році,
бабусею Володимира Великого. Тому є підстави вважати, що «хоча русичі не дуже радо зустрічали нову державну релігію, для неї був
певний ґрунт у руському суспільстві.» На жаль легенда про вибір нової віри
як і літописний опис проведення хрещення руського люду у Києві на думку
істориків не є вірогідними по цілому ряду причин. Але це не зменшує значення прийняття
християнської віри, як офіційної, на життя і розвиток князівства тоді і
протягом наступних століть. Це була безумовно найпотужніша реформа того часу на
Русі-Україні. Вона сприяла «консолідації
населення величезної держави, зміцненню державності, централізації князівської
влади, визнання Київської Русі як рівноправної держави у Європі». Запровадження
християнства сприяло розквіту освіти та культури: організовувалися прицерковні
школи, поширилась писемність, створювалися визначні пам’ятки літератури,
розвивалися живопис, кам’яна архітектура, музичне мистецтво тощо.
Прийнято вважати, спершу князь Володимир прийняв хрещення
під іменем Василь. А по поверненню з новою дружиною Анною з Візантії християнство
запровадив і поширив на всі підлеглі Києву землі. За ці дії заслужив право
називатися Великим і Святим. У 1635 році
православна церква канонізувала його як рівноапостольного і зарахувала до лику
святих. Вона вшановує його пам’ять 28 липня, а з 2008 року в Україні в цей день святкується день хрещення Київської Русі.
Було б не справедливо не згадати і інші Володимирові нововведення,
які у своїй сукупності призвели до піднесення і розквіту давньоруської держави.
Він прийняв владу у віці 18-20 років (приблизно 980 рік) і правив своєю
імперією уміло й успішно понад 35 років. На той час Русь-Україна страждала від
безперервних міжусобиць і внутрішніх протиріч. Молодий і енергійний князь вибрав
шлях трошки відмінний від своїх попередників у внутрішній і зовнішній політиці.
Він впровадив ряд радикальних змін, спрямованих на зміцнення країни і покращання
добробуту своїх підлеглих. Володимир
Великий ліквідував кабінет місцевих ясних князів, роздав
землі своїм 12-ьом синам, а до ради і керівництва залучив місцеву аристократію.
Він започаткував карбування власної монети з золота та срібла із зображенням Христа
та князівської монограми у вигляді тризуба. Крім того Володимир відмовився від
найманих військ і сформував власне воїнство. Він практично не проводив далеких
загарбницьких походів і «зосередився на
збереженні та захисті власних володінь». Він жив у злагоді з сусідніми
народами, розпочав і налагодив зовнішньополітичні відносини із низкою держав
(Польщею, Угорщиною, Чехією та Візантією). Клопоти мав лише з печенігами, які
часто нападали на українські землі та знищували села, міста і часто підходили
навіть до Києва. Як писав літописець Нестор:«йшла боротьба велика без перестанку». Для зміцнення кордонів своєї
держави від цих войовничих кочових племен «витратив
багато зусиль на укріплення південного кордону: збудував розгалужену мережу
укріплень, заклав нові міста, розбудував фортеці», тощо. Це лише невелика
частина тих реформ про які йшлося в виступі пана доктора-лектора І.Гербіля
«Реформи князя Володимира Великого». Особливо автор виділив приєднання земель
сучасної Західної України до складу давньоруської держави. Зокрема про
включення у 993 році племен білих хорватів, які проживали по дві сторони Карпат
і які є, на його думку, пращурами так званих сьогодні «русинів» або «рутинців».
«Ціле тисячоліття асиміляції закарпатців
не зруйнувала їхню етнічну самоназву, отриману з Києва, та їхнє усвідомлення зв’язку
з етнічними братами по другу сторону Карпат. Закарпатські русини – це
органічна частина українського народу, що зберегла і законсервувала досить
багато архаїчних рис з часів Київської Русі» – підкреслив промовець.
Володимира Великого справедливо відносять до числа
основоположників давньоруської державності. Роки князювання Володимира в Києві
історики вважають завершенням «збору і
об’єднання нових земель». На момент смерті князя «Київська Русь перетворилася у найбільшу європейську державу, яка
простягалася від Карпат до Волги, від Балтики до Чорного моря». Більше того
– вона була могутньою, процвітаючою державою, яка стояла на одному рівні з
іншими розвиненими європейськими країнами, і з якою вимушені були рахуватися
близні та далекі сусіди, колишні зазіхальники. За керування Володимира
Святославича успішно й швидко «творилася
яскрава й самобутня культура її народу». Його одностайно визнають важливим
руським державним і політичним діячем, успішним полководцем, один із
найяскравіших політичних діячів Європи того часу. «Важко давати характеристику політиці князя Володимира тепер через 1000 років після його смерті. Але
можна сказати зі сто процентною впевненістю, що вона була направлена на
здобуття величі Київської держави» – зазначив пан І.Гербіль на завершення.
Залишаються без відповідей багато питань пов’язаних як з самою
особою Володимира Святославовича і його діяльністю, так і з процесом введення
християнства як провідної державної релігії. Але в українській
історії київський князь Володимир Великий і Святий на завжди залишиться як
один із засновників і покровителів української державності. А день хрещення Київської
Русі для українців це – в першу чергу
символ спадкоємності тисячолітньої історії нашої держави, соборності усіх
українців і всіх українських земель навколо духовної столиці – Києва. (Автор: Ольга Сенишин)
