Україна – третій рік війни
Російська повномасштабна війна проти України, яку Володимир Путін розв'язав 24 лютого 2022 року і яку планував закінчити за три дні, триває вже третій рік...
Василь Каптару and Corina Cristea, 13.03.2024, 18:49
Війна в Україні привернула увагу до регіональної загрози, яку становить російський реваншизм і кидає виклик безпеці та стабільності. Геополітичні наслідки є величезними. Конфлікт встановив нові орієнтири у способах ведення сучасної війни і ще раз продемонстрував, наскільки крихкою є глобальна безпека. У другу річницю війни в Україні падіння Авдіївки під божевільним тиском росіян принесло Володимиру Путіну першу за кілька місяців перемогу, точніше з травня минулого року. Одне за одним міста, про які Європа мало що чула до вторгнення росії в Україну, були окуповані і майже стерті з лиця землі Москвою: Маріуполь, Бахмут, Авдіївка – це лише кілька назв, які зараз асоціюються з війною, зруйнованими містами, тисячами загиблих і сотнями тисяч біженців.
Вздовж лінії фронту Україна перебуває в обороні, їй не вистачає боєприпасів і солдатів. Ці похмурі новини, через два роки після початку повномасштабного вторгнення Росії, свідчать про те, що третій рік війни може стати найважчим для України. Настрої відрізняються від тих, що були рік тому, коли українців рішуче підтримувала міжнародна спільнота, Сполучені Штати, вони були підбадьорені надзвичайною підтримкою свого національного суспільства і з нетерпінням чекали на швидке звільнення всіх окупованих Росією територій. Але зі зростаючими втратами, виснаженими військами та артилерійськими запасами, із зупинкою фінансової допомоги з боку США та перспективою президентства Дональда Трампа на горизонті, українці відзначили другу річницю війни зі страхом за те, що може принести майбутнє, а також з усе більш помітними розбіжностями в суспільстві.
Російська повномасштабна війна проти України, яку Володимир Путін розв’язав 24 лютого 2022 року і яку планував закінчити за три дні, триває вже третій рік. Людські та матеріальні втрати величезні, як і геостратегічні наслідки. Київ визнає, що ситуація Збройних сил України є надзвичайно складною – втрати зростають на тлі нестачі боєприпасів, зброї та військ, а фінансова допомога США, про яку просив президент-демократ Джо Байден, але яку заблокували республіканці, затримується і може навіть не прийти. Тим більше, що перспектива повернення Дональда Трампа в Білий дім стає все більш правдоподібною з кожною перемогою у внутрішньореспубліканській боротьбі за президентську номінацію.
Як виглядає картина на українському фронті? ЇЇ в ефірі Радіо Румунія окреслив професор Штефан Попеску, доктор наук з історії сучасних міжнародних відносин Університету Сорбонни:
«Війна в Україні стала війною на виснаження, війною за позиції, війною, яка поглинає людей, матеріали, боєприпаси. Жертви серед цивільних і військових з обох сторін обчислюються сотнями тисяч, бронетехніка знищується тисячами, снаряди випускаються мільйонами. Це масштаби, подібні до тих, які Європа пережила в Першій і Другій світових війнах. Україна розрізана лінією фронту довжиною понад 1000 км і разом з Кримом російська армія окупувала майже 20% української території. Але що потрібно, щоб виграти війну на виснаження? Нам потрібно більше бійців, сотні тисяч бійців, більше техніки, більше боєприпасів. Саме в цьому перевага Росії, бо перевагу дає що? Дає стратегічна глибина: у неї в чотири-п’ять разів більше населення, ніж в Україні, заводи з виробництва зброї, які знаходяться далеко від лінії фронту і, на жаль, Росія також отримує військову підтримку від своїх союзників – Китаю, Ірану та Північної Кореї. Цього року, я думаю, Україна значною мірою, я б не сказав, що виживає, б’ється за своє життя, але в будь-якому випадку вона перебуває на вирішальному етапі свого життя, коли, якщо європейці готові допомогти, на жаль, не можуть цього зробити, адже їм все ще не вистачає можливостей Сполучених Штатів, які в даний момент знаходяться під перехресним вогнем між демократами і республіканською більшістю в Конгресі.»
Наприкінці двох років військового протистояння і в нинішньому складному для України контексті вона, однак, чинить опір. «Україна переможе!», – каже президент Володимир Зеленський, як і в 2022 році. Він розраховує на тверду підтримку ЄС і НАТО та на рішучість українців не зазнати поразки в цьому несправедливому протистоянні. «Більше, ніж коли-небудь, ми рішуче підтримуємо Україну – фінансово, економічно, військово, морально, допоки країна не стане остаточно вільною», – заявила президентка Європейської комісії Урсула фон дер Ляєн у Києві, де вона привітала «надзвичайну стійкість українського народу». Наприкінці саміту G7 в режимі відеоконференції 24 лютого лідери семи найрозвиненіших країн світу пообіцяли підтримувати Україну стільки, скільки буде потрібно, і шукати способи змусити Росію заплатити за збитки, заподіяну вторгненням. Як довго росіяни будуть здатні підтримувати війну, яку розв’язав Володимир Путін? Адже, не перебуваючи на лінії фронту, російське населення вже відчуває на собі наслідки санкцій ЄС, вже 13-го пакету. Крім того, конфлікт призвів до численних втрат у російській армії.
Говорить професор Штефан Попеску:
«Ми бачимо, що росіяни – це народ, який звик поглинати дуже великі потрясіння протягом часу, ми бачили це в Першій світовій війні і всіх безладах, що послідували за нею, громадянській війні, яка охопила весь імперський простір, потім у Другій світовій війні. По-друге, це народ, який дуже прислуховується до фігури батька, до батьків, якщо можна так сказати. При цьому треба сказати, що Володимир Путін мобілізував чоловіків не у великих містах, я б сказав, у вітринах російської федерації – Москві, Санкт-Петербурзі, а на периферії, в глибинці, де також була створена реальна економіка цієї війни, яка призвела до зростання рівня життя, в тому сенсі, що вона приносить багато грошей сім’ям, він щедро платив тим, кого мобілізував. Отже, з цієї точки зору, я думаю, що росія здатна продовжити війну, принаймні в цьому, 2024 році, щоб побачити результати американських виборів, наслідки приходу, можливо, іншої адміністрації, я не думаю, що це може бути піддано сумніву. Оборонна промисловість також, на мою думку, була недооцінена нами, аналітикам, адже росії, що б вона не виробляла, вдається обходити західні санкції через Китай, через Туреччину. І росія також виграла від неоднозначного ставлення деяких країн, таких як Індія, Туреччина, країни Кавказу і Центральної Азії, які дозволили поширювати російську продукцію і торгувати навіть із Заходом опосередковано через ці країни.»
Останнім часом, як з боку НАТО, так і європейських лідерів, побільшало тих, хто говорить про можливий конфлікт між Європою і Росією до 2030 року, після війни в Україні. Наскільки реальним є цей прогноз і чи готова Європа на даний момент до адекватної військової відповіді на можливу провокацію з боку Москви? Професор Університету Сорбонни Штефан Попеску відповідає.
«Європа вже перебуває в конфлікті з Росією – це вже реальність. Я не вірю в класичний військовий конфлікт, як це відбувається в Україні, з тієї простої причини, що Європа, більшість держав Європейського Союзу, перебувають під парасолькою Організації Північноатлантичного договору, яка є ядерним альянсом, і не може бути прямого конфлікту між ядерними державами. Існує також диспропорція звичайних збройних сил, на звичайному рівні, між ними, але, дійсно, Європа ризикує стати об’єктом, точніше вже є об’єктом гібридних, дестабілізуючих дій, дій у сфері поширення фальшивих новин. Однак Європа повинна робити більше для того, щоб захистити себе, тому що конфлікт в Україні показав нам, що Сполучені Штати Америки повинні були бути залучені, в тому числі дипломатично, тому що американці створили єдиний європейський фронт, тому що європейці, як ви добре знаєте, люблять розмовляти і домовлятися. Вони походять з Венери, а не з Марса, як американці, за висловом Роберта Кагана, великого американського фахівця, чоловіка пані Вікторії Нуланд. Отже, європейцям потрібно розвивати свою оборонну промисловість, в тому сенсі, що вони виробляють майже всі види зброї, боєприпасів, але їм потрібно виробляти більше і більше фінансувати свої військові структури, щоби впоратися з високоінтенсивною війною, тому що мова йде не тільки про Росію. Європа також має інтереси в Індо-Тихоокеанському регіоні, вона має інтереси в Африці і, звичайно, вона також повинна підтримувати свого великого американського союзника в разі потреби, включаючи, наприклад, захист свободи судноплавства в Тайванській протоці. Європа має бути готова брати участь разом зі військовими підрозділами США.»
Війна в Україні далека від завершення, а ставки в ній дуже високі – на кону довіра до західного світу, – вважає професор Штефан Попеску.
З іншого боку, у вівторок, 12 березня, коментуючи нещодавню заяву Еммануеля Макрона про відправку військ в Україну, Президент Румунії Клаус Йоганніс заявив, що Румунія не відправлятиме війська в Україну, додавши, що Румунія підтримує Україну багатьма іншими способами і робитиме це й надалі.
«Можливе відправлення військ в Україну не може розглядатися в рамках мандату НАТО, оскільки Україна не є членом Альянсу. В іншому випадку, якщо є двосторонні домовленості між певною державою і Україною з будь-якого питання, то ці питання є суто предметом цих двосторонніх домовленостей. Румунія не буде посилати війська в Україну. Ми підтримуємо Україну у різні інші способи і надалі робитимемо те, що робили до цього часу. Я говорив це багато разів і я радий повторити: Румунія підтримує Україну й українців, і ми надаватимемо допомогу Україні так довго, як це буде потрібно.»
