Тематична святкова зустріч українців у Клужі
З-поміж численних сучасних свят для багатьох найулюбленішими є зимові. Можливо через їхню протяжність (від Нового Року (31 грудня) і аж до Водохрещі (19 січня)) чи від насиченості традційними новорічними обрядами.
România Internațional, 31.01.2017, 07:02
З-поміж численних
сучасних свят для багатьох найулюбленішими є зимові. Можливо через їхню
протяжність – від Нового Року (31 грудня) і аж до Водохрещі (19 січня) – чи від
насиченості традиційними новорічними обрядами. Можливо, тому що обіцяють
зустріч із чимось таємничим, дають надію, що прийдешній час буде кращим, ніж
минулий. А може через той піднесений настрій і то ті розмови в родинному колі,
які пояснюють звичаї та їх значення; спогади про колишні святкування та про
людей, що за них горить на столі свічка…Якою б не була причина – святкування
пов’язують нас з історичною та культурною спадщиною наших прадідів. Щоб ми не
відмічали – ми розділяємо радість святкування, радість єднання поколінь, часу і
людей. Це найбільш приємний і найпростіший спосіб збереження і передачі
духовних традицій, народних звичаїв, моральних засад, які так потрібні для
формування сильної, впевненої і здорової особи.
Вже хрестоматійним став
вираз: «осмисливши минуле, пізнавши витоки своєї культури та історії, можна
зрозуміти сьогодення, уявити майбутнє». Беручи до уваги цю думку та
актуальність вивчення національної спадщини, збереження традицій клузька
громада ось уже 6-ий раз присвячує січневу зустріч саме низці зимових свят і
пов’язаних з цим звичаїв та обрядів. Першим вступне слово сказав голова
місцевої повітової Союзу українців Румунії, пан доктор-лектор Іоан Гербіль. Пан
депутат Микола Петрецький, голова СУР-у, привітав зі святами всіх присутніх та подякував
організаторам за запрошення. Він також високо оцінив рівень клузьких зустрічей
і поділився з присутніми планами про залучення до цих зустрічай членів сусідніх
повітових організацій СУР-у.
Перша доповідь: «Цікаві
факти про святкування Різдва Христового», зачитана паном І.Гербілем, стала
короткою і цікавою екскурсією в історію українського святкування відомих і
важливих зимових свят. В Україні Новий Рік і тепер святкується двічі. Але і
раніше не було простіше. У минулому Новий Рік святкували то в березні, то у
вересні, а вже потім у січні. Не менш
важливим є святкування Різдва Христового, яке теж не завжди було у грудні чи
січні, як зараз. Пройшли довгий шлях змін і пов’язані з цим святом традиційні
прикрашання ялинок та дарування подаруночків.
Варто нагадати, що у
світогляді наших предків Новий рік – це
межа, що відокремлює старе від нового, вмираючи від ще ненародженого. Цей день
вважався своєрідним порталом у майбутнє. Вірили, що в ніч під Новий рік
оновлюється небо і земля: небо буває в цей час відкритим, тому збуваються усі
бажання, якщо встигнути опівночі їх подумки продумати чи побажати чогось
хорошого іншим. Так і зародилися вірування в хороші побажання до нового року.
Існувало переконання, що від поведінки людини напередодні свята, її слів та моральності
вчинків, від обрядових дій залежало життя у наступному році. Така собі наша
українська Карма – веди себе ввічливо і достойно, і доля тобі віддячить за те.
Робота пані Мотрі
Крамар: «Українська новорічна обрядовість: Щедрий вечір,Коза, Маланка та
традиційні щедрівки» стала продовженням і доповненням попередньої.Традиції в Україні цікаві й
самобутні, але й дуже різноманітні. Навколо зимового циклу церковного та
громадянського календаря склався чи не найбагатший комплекс звичаєвості -
щедрування, засівання, колядування, вечеря, обряди та ігри з масками
(Маланка, Коза) та ін. Побутують численні прикмети, заборони, обмеження і
ворожіння. Авторка зосередилась на описах і розкритті найпоширеніших з них.
Роботу можна використовувати як інструкцію, для тих, хто готується до зустрічі
новорічних свят.
Наступні два реферати
мали темою Водохреща: «Водохреща. Значення і християнські традиції» Михайла
Боднарюка та «Історія і традиції Водохреща» Серйожа-Іоан Грінь. Перший автор
звернув нашу увагу на церковному трактуванні цього свята – його походження,
історія та звичаї. Другий – підкреслив народні звичаї та обряди пов’язані з
підготовкою та проведенням Йордану, їх різноманіття та значення.Це традиційне церковне свято
з’явилося в українській культурі разом із християнством. Центральне місце під
час свята Водохреща займають обряди, пов’язані з водою. За давньою традицією
церемонія хрещення води відбувається просто неба, на найближчій водоймі.Найголовніші звичаї та обряди
цього дня пов’язані саме зі зберіганням та використанням цієї чудо-води. Їхня
головна мета та завдання: забезпечити добробут і щастя родини, щасливий шлюб
для молоді, високий урожай та плодючість худоби, відвести всіляке зло,
передбачити майбутнє і вплинути на нього.
Перераховані авторами
зразки традиційної обрядовості – це
староукраїнські традиції, які ввійшли у нашу плоть і кров. Це накопичений
протягом століть позитивний досвід. Це не просто світовідчуття та
світосприймання нашого народу. Це ще й програмування соціальних відносин, норм
поведінки, пояснення взаємин між людьми, їхня психологія і свідомість. Це ті
неписані закони, якими керуються в найменших щоденних і найбільших
всенаціональних справах. Тішить, що більшість молодого покоління відкрита до
зберігання та дотримання згаданих
у рефератах вікових звичок і традиційних обрядів.
Підсумковим став
виступ пана замісника декана Доріна-Іоана Кіра: «Зимове сонцестояння -
значення, зміст, місткість». Сам автор назвав свою роботу швидше роздумами. Від
огляду усіх найвідоміших людству божеств, які народилися у період зимового
сонцестояння, автор перейшов до однієї з головних ідей християнства -
освітлення, особисте зростання і розвиток: де його шукати і для чого. А
завершив пан доктор-лектор оптимістично – світло сильніше темряви. Роздуми, які,
безумовно, заставили прислухатися, задуматися…
Наш захід продовжувався
вже у довільному форматі -гарний настрій, музика, пісні, розмови, застілля.
Ми, українці, просто собі не уявляємо свят без розваг. Як і не уявляємо Різдва
без куті чи колядування, Нового Року без засівання, а Водохрещі без щедрування.Немилосердний час завжди
крокує вперед, та стародавні звичаї залишають нам згадку про те, у що вірили та
до чого прагнули наші далекі предки. Вже давно помічено, що по суті величезна
кількістю звичаїв і обрядів вчать чесно та щиро працювати, турбуватися за свої
успіхи, жити згідно за правилами та законами Бога і природи. Все це – символи
українського щасливого життя у злагоді з собою, з громадою, з оточуючим. Це ті
великі, гарні, вічні і прості людські вартості, які ніколи не будуть
перестарілими, чи не на місці, де б ми не жили. Це та
зброя, за допомогою якої можна перебороти любе лихо, розсіяти найтемнішу ніч.То
ж бережімо їх, вони нам ще знадобляться. (Автор: Ольга Сенишин)