Січнева зустріч у Клужі про зимові святкування українців
Січневі зустрічі у Клужі вже протягом років присвячуються традиційному святкуванню українцями низки найповажніших у народі зимових свят (Різдво, Новий Рік та Водохреща).
Su Yan (苏燕), 23.01.2018, 03:15
Січневі зустрічі у Клужі вже протягом років присвячуються традиційному святкуванню українцями низки найповажніших у народі зимових свят (Різдво, Новий Рік та Водохреща). Народна звичаєвість у цей період є дуже багатою, різноманітною і своєрідною. З давніх пір в Україні на зимові свята обов’язково має бути обрядове застілля, вшанування предків, ритуальні поздоровлення і обходи, господарські магічні ритуали, рядження, маскування, розваги та таке інше. Все це робить нашу країну унікальною і цікавою, бо вирізняє нас серед інших і робить неповторними. Напевно всі чули про карнавали в Ріо-де-Жанейро чи Венеції, День святого Патріка в Ірландії. Для нас це екзотичні події, на яких не один мріє побувати. Те саме відбувається і з нашими зимовими святкуваннями, які представники інших культур вважають магічними, захоплюючими театралізованими дійствами.
На клузьських зустрічах роботи з академічним розглядом і аналізом тем поєднуються з фактичними елементами святкування. Вже очікуваною є традиція відкривати і завершувати перший зимовий захід колядками у виконанні наймолодших учасників. Офіційну ж частину розпочала цього разу робота «Колядки давніші за хрещення Русі» зачитана Іонелою-Пауліною Каіл. В ній було розкрито декілька аспектів Різдвяних святок – їх історію на Україні, звичаї і обряди пов’язані з цим святкуванням, а також декілька теорій походження самого слова «різдво». На думку авторки: «Різдво сьогодні – це християнське свято, … в святкуванні якого збереглося багато традиційних дохристиянських елементів». До таких відноситься звичай ставити дідуха чи колядувати, які було розглянуто більш детально. Не всього ми зараз дотримуємося, не все можемо пояснити, не все зберігаємо як належиться. Але: «попри різні радикальні прогнози скептиків, я переконана, що більшість українців на Різдво готують 12 пісних страв, сідають за стіл після того, як зійшла перша зірка та розпочинають вечерю з традиційного вживання куті» – підсумувала автор.Коли ж ми просто споглядаємо ці дійства або приймаємо участь у них – ми вивчаємо, славимо і приєднуємося до одвічних моральних і духовних чеснот наших родин, наших громад, наших націй. Тим самим ми підєднуємося до вікової мудрості предків, шукаємо у ній зміст всього земного, черпаємо свою силу, натхнення і рівновагу там. «Українці не йдуть на гостину до реставрації, а збираються в родинному колі. Згадують минулий рік,… померлих родичів та тих, які живуть далеко. Вони не забувають бажаючи одне одному щасливого нового року. І це найголовніше» – завершила студентка.
Докторант Теологічного факультету Михайло Боднарюк виступив з доповіддю: «Хрещення Господнє. Історія, теологічні пояснення та традиції». В ній він нагадав присутнім умови і наслідки хрещення Іваном Хрестителем Ісуса в річці Йордан, прослідкував значення та роль води від створення світу за біблійними переказами і аж до народних звичаїв і увіруваннь пов’язаних з нею. Для українців Водохреща або Хрещення,Йордан «є свято присвячене очищенню всієї природи». Християнський по своїй суті обряд водосвяття доповнюють і зараз народні звичаї. Відомо, що велика кількість різноманітних ритуалів та дій у цей день спрямована на захист від нечистої сили. А від так погань викурюють димом чи ладаном, проганяють свяченою водою чи маком, лякають масками, дзвіночками, галасуванням і співом. Промовець підкреслив, що Водохреща вважається великим християнським святом, бо Ісус Христос показав, серед іншого, що він є близьким до нас, що «царство Христове наблизиться до нас, якщо і ми наближатимемося до нього», намагаючись жити за законами Божими. Було наголошено «на Водохрещу нам дарується мир, великодушність і краса … для того, щоб ми їх зберігали, поважали і розмножували».
На завершення слово взяв заступник декана факультету іноземних мов пан Дорін-Іоан Кіра. Пан професор зізнався в усе більшій обізнаності з українською літературою, історією, перекладацькими роботами таких постатей як Федькович, Гребінка, Куліш, Франко, Леся Українка та інші. Це пов’язано з його постійною присутністю на зустрічах української громади та завдяки тісним зв’язкам з їхніми організаторами, викладачами української мови та літератури на факультеті іноземних мов – подружжям Гербіль. Виступ пана Д.-І.Кіра був побудований на основі повісті Чарльза Діккенса«Різдвяна пісня у прозі». Може це видатися дивним, але існував період, коли в Англії майже не святкували Різдво. До його відродження причасна сама королева Вікторія, яка ввела звичай прикрашати ялинку і роздавати подарунки. В цей період Ч.Діккенс, відомий на той час творами про дітей, започаткував різдвяну тематику в англійській літературі. Першою у цьому напрямку стала повість «Різдвяна пісня у прозі» («A Christmas Carol»1843) перенасичена фантастичними привидами і чарівною символікою. На думку доповідача повість повна «концепції вивільнення, очищення від гріхів», що робить її актуальною і цікавою донині. Це одна з причин через яку цю повість починаючи з 1890 було неодноразово перекладено на українську. Головний герой з жадюги і злючки перетворюється у доброго, щирого і щедрого дядечка, що допомагає бідним і сиротам. Так Діккенс підкреслює «притаманні різдвяному духу риси -милосердя, щедрість і співчуття» – зазначив пан Д.-І.Кіра.
То ж для чого нам традиційне святкування? Що нам дає християнська віра? Для чого ділитися радістю святкування? Чого би то роздавати своє майно іншим і турбуватися про знедолених, сиріт і одиноких??? Як не дивно, але відповіді можна знайти в тих давніх традиційних святкуваннях, в нашій вірі і духовності, наших вікових моральних засадах, які є фундаментом нашого життя, наших прагнень і досягнень. Кожен з нас різниться навіть від своїх найближчих. Ми по-різному думаємо, живемо, відчуваємо. Та не дивлячись на це в нас є так багато спільного в найпростішому.Ми переконані, що розділена з іншими радість примножується. І тільки той, хто цього не відчув може не погоджуватися. За нашою українською ментальністю вдала забава чи святкування, це тоді, коли люди зібралися, посиділи, поговорили, пожартували, повеселилися. А відхилення за звичай в тій чи іншій мірі обговорюються, не одобрюються, засуджуються.Чи не так?
А скільки всього можна навчитися у тих давніх ритуальних звичаях чи обрядах, навіть якщо ти не маєш землі чи домашніх тварин! Тут і як себе вести, як поважати і як добитися поваги; як сприймати навколишніх такими як вони є, а не засуджувати; як і коли просити прощення, вибачати і про силу злагоди.Тут про те чого остерігатися і як захищатися; як зберегти здоров’я і як правильно харчуватися. Тут і як працювати і відпочивати; як заробити, зберегти, примножити. Тут і про те, як рівень життя навколишніх впливає на твій власний, про вигоди здорового оточення друзями, а не ворогами і про переваги благочинності, меценатства і філантропії. І про те, як повернутися від земної буденності до вічного, до духовного, до того, що ніколи не минає. Це, якщо хочете, столітньої давності team building, leadership і різноманіття психотерапевтичних методів. Це всі необхідні інструменти для досягнення врівноваженого і комфортного життя, для того, щоб відчути себе щасливим там де ти є.
Тому, хай у наших домівках панують піднесені святкові настрої, не пропадають національні чи родинні традиції, живе і квітне міцна сім’я у сильній країні!
(Автор: Ольга Сенишин)
