Роль ЄС у врегулюванні війн в Україні та на Середньому Сході
Війна у Газі дещо відвернула увагу світу, в тому числі ЄС, від України, і все частіше чути, що європейські лідери «втомилися» від війни в Україні.
Василь Каптару, 08.11.2023, 09:45
Війна в Україні триває вже понад 620 днів, за п’ять місяців контрнаступу ЗСУ вдалося просунутися на приблизно 20 кілометрів, тобто він проходить не так добре, як багато хто сподівався, а прогнози теж не надто втішні. Тим часом інша війна, яка спалахнула в Газі дещо відвернула увагу світу, в тому числі ЄС, від України, і все частіше чути, що європейські лідери «втомилися» від війни в Україні.
Заклик Європейського Союзу до гуманітарної паузи у війні між Ізраїлем і ХАМАС для надання допомоги населенню Гази свідчить про глибокі розбіжності, за якими уважно спостерігають за межами Європи. Після багатоденних дискусій лідери ЄС узгодили заклик до гуманітарних коридорів і пауз для гуманітарних потреб, а також до безумовного звільнення заручників, викрадених в Ізраїлі. У спільній заяві лідери ЄС уникнули будь-якої згадки про припинення вогню, незважаючи на наполяганні деяких країн-членів ЄС на більш чітких формулюваннях з цього приводу.
Деякі дипломати, чиновники або аналітики побоюються, що в умовах розколу Європи через конфлікт на Середньому Сході зовнішні очікування зменшуються, що може підірвати здатність ЄС підтримувати Україну. Розкол між європейцями та арабським світом був також зафіксований на мирному саміті Ізраїль-Газа в Каїрі, де європейців звинуватили у подвійних стандартах, з огляду на те, що вони засудили порушення Росією міжнародного та гуманітарного права, але не зробили цього стосовно військової відповіді Ізраїлю на атаку ХАМАСу. Криза на Середньому Сході є ще однією тріщиною в структурі регіональної безпеки, яка чинить тиск на Європейський Союз та його геополітичний авторитет.
Стало зрозуміло, що ЄС має обмежені важелі впливу в управлінні геополітичними кризами на своїй периферії, в тому числі через його виснаження внаслідок російської агресії проти України. Обидві війни тривають поблизу кордонів або досить близько від ЄС. Але водночас йдеться про дві різні ситуації. З одного боку, ми маємо Україну, на яку напала Росія, а з іншого боку маємо Ізраїль, проти якого палестинська терористична організація ХАМАС розпочала військову операцію і, якого засуджують за те, що він використовує надмірну силу проти палестинців. Чи можна порівнювати ці дві війни з точки зору реакції Європи? – запитали ми румунського викладача, журналіста і зовнішньополітичного аналітика Штефана Чокінару. «Порівнювати можна, але лише до певної межі. Тому що політичні цілі агресорів відрізняються. У випадку України мета агресора – зруйнувати європейський порядок і витіснити Америку з Європи. Тому що, по суті, це означає відмова Москви погодитися з інтеграцією України до Європейського Союзу і НАТО. Як Путін неодноразово заявляв, він хоче повернення до ситуації 1994 року, він хоче тримати країни Європи у своїй сфері впливу, як це було за часів СРСР. Саме тому він також дозволив Туреччині та Азербайджану відібрати Нагірний Карабах у Вірменії, яка також намагалася через уряд Пашиняна вийти з-під російського впливу і шукати європейського майбутнього. У випадку агресії проти Ізраїлю, мета тих, хто стоїть за агресором, за ХАМАСом, спрямована, як у більярді, проти Сполучених Штатів Америки. Звідси й широка павутина співучасті, що пов’язує безліч арабських держав з антиамериканськими лівими в Європі, з Росією, з Іраном та його васалами і, врешті-решт, з Китаєм, котрий, хоча і набагато менш помітно, але все ж таки присутній. Вони просто прагнуть налаштувати весь мусульманський світ проти Сполучених Штатів, проти Заходу, тому що в стратегічній концепції тих, хто хоче за будь-яку ціну перекроїти світовий порядок, Америка є головною мішенню. Якщо знищать Америку, вони легко зможуть зробити все інше.»
Європа – стратегічний карлик. Японія, Південна Корея і Австралія залишаються ізольованими на просторах Азії, тому, якщо вплив США зменшиться то весь великий Захід розвалиться, як піщаний замок, – стверджує аналітик Штефан Чокінару. «Реакція Європи, як завжди, демонструє дуже і дуже велику стратегічну короткозорість. Уже рік ми спостерігаємо за непослідовністю позиції і заходів з підтримки України у війні, яка, нагадаю, ведеться на території Європи, в ім’я європейських цінностей, а її розв’язка визначатиме саме майбутнє європейського проєкту. Що стосується реакції на напад на Ізраїль і провокацію, яка готується в арабських катакомбах, то тут все ще гірше. Європейські ліві політичні сили об’єдналися з ультраправими і з мусульманською імміграцією, засуджуючи сторону на яку напали – Державу Ізраїль. І в Європі є свої катакомби, де стара і нова політика антисемітизму, антиамериканізму і антидемократії все ще кипить у більш-менш таємній риториці.»
Багато оглядачів вважають, що Росія і Китай очікують, що Сполучені Штати програють, втрутившись у війну на Середньому Сході. З іншого боку, у ЗМІ зявилася інформація про те, що Північна Корея за три місяці поставила в Росію більше боєприпасів і снарядів, ніж Європа поставила в Україну з початку війни. З одного боку ми бачимо зіткнення на Середньому Сході інтересів Сполучених Штатів, Росії та Китаю, а з іншого – маємо повномасштабне вторгнення Росії в Україну, і знову ж таки – конфлікт інтересів трьох провідних світових держав. Як Європа може зробити свій внесок у військовому плані, чи здатна вона вплинути на подальший розвиток двох конфліктів – ізраїльсько-палестинського та російсько-українського? – запитали ми генерал-майора у відставці Дана Ґреку. «Європа виявляється нездатною усвідомити небезпеку, яка стукає в її двері і ця небезпека безпосередньо спрямована проти Європи, хоча ми, європейці, можновладці, парламентарі, політичні лідери, наразі цього не усвідомлюємо. Можлива регіоналізація конфлікту між Ізраїлем і ХАМАСом, або, точніше, між ХАМАСом і Ізраїлем, починаючи з дій і реакції, вже відбулася на недержавному рівні через залучення цих організацій, що мають таке ж походження як і ХАМАС, і підтримку, яку надають деякі держави, більш відкрито, як у випадку з Іраном, або більш завуальовано, в інших ситуаціях. Звичайно, це дуже подобається Російській Федерації, яка бачить, що фокус світової громадської думки змістився з України на те, що відбувається в Газі. Європа не здатна самостійно підтримувати Україну в цій війні, поки що основна підтримка надходить від США, і згадайте хоча б про ті 2 мільйони обіцяних 155 мм артилерійських снарядів, про які багато говорили на початку року, виробництво яких ще навіть не почалося. Як відомо все, що було надано Україні до тепер європейськими державами, було надано з наявних ресурсів, із запасів збройних сил цих країн. Тому Україні буде дуже важко продовжувати захищати свої території, враховуючи те, що Сполучені Штати перебувають під міжнародним тиском, в умовах двох регіональних конфліктів… плюс опір республіканців у Палаті представників, і це може негативно вплинути на цю допомогу.»
Румунський оглядач Штефан Чокінару каже, що Євросоюз повинен віднайти внутрішню силу, європейці повинні відкласти осторонь свої внутрішні чвари і абсурдні змагання та шукати відповідь на нападки на її цінності. «Європейське лідерство стоїть на ногах, поки що, лише завдяки американським «вітамінам», НАТО та політика як спільний європейський концерт, є тими елементами, що каталізують та координують європейський внесок у це глобальне протистояння за майбутнє людства. Зрештою залишаються багато запитань без відповіді: що переможе: демократія чи авторитаризм азійського типу, права людини і громадянина чи нічні одкровення аятол, вільна ринкова економіка чи однопартійний контроль? Й останнє, але не менш важливе: громадянин чи одноосібна держава? І відповіді на ці питання, без сумніву, також визначатимуться позицією Європи, силою чи могутністю Європи. Побачимо. Можливо, хтось таки підніме прапор Європи.»
«Європа наразі не в найкращому становищі, але й не можна говорити, що вона перебуває у безвихідній ситуації. Європа має ресурси, але ці ресурси не завжди використовуються правильно та ефективно» – каже генерал-майор у відставці Дан Ґреку, який наголосив: «Європейський Союз був… і це не погано, що він був… прихильником
м’якої політики, прихильником примирливо-переговорних шляхів вирішення конфліктів, вирішення спорів. Коли
конфлікт стає настільки великим, коли розбіжності перетворюються на війну, на
терористичні дії, незалежно від того, з якого боку вони йдуть, тоді працювати з
м’якою силою, відповідати м’якою силою вже неможливо. Таким чином, Європа повинна серйозно поглянути
на власний задній двір, щоб побачити, що ця політика політкоректності,
невтручання в речі, які можуть бути політично незручними, не веде в правильному
напрямку.»
Під час нещодавніх зустрічей лідерів ЄС у Брюсселі президент Румунії Клаус Йоганніс наголосив на необхідності збереження уваги на Україні, адже після атак ХАМАСу на Ізраїль увага світу більше прикута до Середнього Сходу. «Ми маємо прикладно розглядати ситуацію і розуміти, що Україна поруч з нами, це країна, яка стане частиною Європейського Союзу і ми повинні продовжувати дуже рішуче її підтримувати», – сказав глава Румунської держави.
Торкаючись надзвичайно складного геополітичного контексту Клаус Йоганніс наполягав на тому, що всеосяжна увага та підтримка України має залишатися пріоритетом стільки часу, скільки це буде необхідно. Президент Румунії закликав до збереження єдності та солідарності Європейського Союзу довкола українського питання, що має бути доведено та постійно підтверджено конкретними діями. Глава Румунської держави також висловив підтримку ухваленню всеосяжного пакету безпекових зобов’язань для України та закликав до продовження санкційної політики проти Росії, а також до визначення правових рішень щодо використання заморожених активів Росії у процесі відбудови України.
