Військово-політична ситуацію в Україні: погляд з Румунії
Інтерв'ю з Джордже Скутару, виконавчим директором Центру «Нова стратегія», про військово-політичну ситуацію в Україні.
Василь Каптару, 12.02.2025, 12:03
Спікер Верховної Ради України Руслан Стефанчук, у вівторок, 11 лютого, закликав Європейський Союз запровадити жорсткіші санкції проти Росії та продовжувати надавати підтримку його країні, включаючи системи протиповітряної оборони, літаки та інвестиції у військову промисловість. Виступаючи на пленарному засіданні Європарламенту в Страсбурзі, спікер українського парламенту нагадав, що менш ніж за два тижні виповниться три роки з початку війни, і сказав, що Україна втомлена, але нескорена. Він також сказав, що Росія «чинить відчайдушні спроби просунутися на захід, в бік Києва». Також у вівторок офіційні дані, представлені в Брюсселі, показали, що з початку російського вторгнення в Україну 4 300 000 людей були змушені тікати від бойових дій і знайшли прихисток в Європейському Союзі. В основному це жінки і діти.
4,3 мільйона українських біженців становлять 98% осіб, яким надано тимчасовий захист в ЄС. 45% з них – жінки, 32% – діти, а решта 23% – чоловіки. Половина всіх українських біженців перебуває в Німеччині та Польщі. 1,16 мільйона з них – у Німеччині, що становить 27% від загальної кількості, тоді як у Польщі їх майже 1 мільйон, за ними йде Чеська Республіка, в якій знайшли прихисток майже 400 тис українців. У Румунії тимчасово проживають 179 700 переселенців з України. У деяких європейських країнах ця кількість зростає, наприклад, у Німеччині, Польщі та Чехії, але в інших – падає, і тут ми говоримо про такі країни, як Данія, Італія та Франція. Якщо подивимося на чисельність населення тієї чи іншої країни, то побачимо, що співвідношення змінюється, а найвища частка українських біженців спостерігається у Чехії, де проживають приблизно 36 переселенців на тисячу жителів. За нею йдуть Польща та Естонія, а середній показник по ЄС становить 9,5 біженців на тисячу жителів. У Румунії він становить 9,4 на тисячу мешканців.
Тим часом нова команда президента США Дональда Трампа усе активніше шукає шляхи припинити війну в Україні. Здається, що лідера Білого дому зацікавила ідея укладення з Україною угоди про доступ до ресурсів в обмін на допомогу у її захисті від вторгнення Росії, яку офіційний Київ озвучив минулого року, запропонувавши ЄС і США укласти угоди про інвестиції у видобуток урану, титану і літію. Україна, для якої Вашингтон є головним військовим партнером в майже трирічній оборонній війні з Росією, намагається забезпечити безперервність американської допомоги. Позиція Дональда Трампа, який повернувся в Білий дім, не зовсім зрозуміла, але він запевнив, що хоче швидкого закінчення війни.
Тим часом на різних напрямках фронту тривають інтенсивні бойові дії з перемінним успіхом для українських та російських сил. Незважаючи на величезні втрати в особовому складі і техніці росіяни продовжують просування. На тлі виснаження українських військових та загострення нестачі кадрів Кабінет Міністрів України затвердив порядок контрактів на один рік для добровольців віком від 18 до 24 років, що передбачає отримання 1 млн гривень одноразової грошової допомоги.
Ці та інші теми ми обговорюємо сьогодні з Джордже Скутару, виконавчим директором Центру «Нова стратегія», колишнім радником Президента Румунії з питань національної безпеки.
– Цього місяця виповнюється третя річниця неспровокованого вторгнення РФ в Україну і незабаром ми вступимо в четвертий рік війни, яка повернула в Європу загрози, про які європейці не знали з часів закінчення Другої світової війни. Пане Джордже Скутару, чи може 2025 рік стати вирішальним для миру на континенті? Чи є шанс після трьох років війни отримати якщо не мир, то принаймні перемир’я для України?
Джордже Скутару: «Цей рік примусить до врегулювання, тому що воюючі сторони відчувають обмеження, як економічні, так і в плані використання військ на лінії фронту, особливо з українського боку. Це війна на виснаження і тут Росія змогла нав’язати певний спосіб ведення війни, який є невигідним для України, в тому числі через демографічну різницю. Мова йде про війну країни зі 140 мільйонним населенням проти України, яка наразі має менше 30 мільйонів мешканців, я не говорю про українських біженців. По-друге, Росія ігнорує свої втрати. Те, що росіяни втрачають близько 1 500 осіб на день – це кривава бійня, але це не заважає військово-політичному керівництву продовжувати такий підхід. Але й з російського боку є проблеми. У 2024 році росіянам, за офіційними даними, вдалося мобілізувати 450 тис чоловіків. Це вражаюча цифра. Але в 2023 році, згідно з тими ж офіційними джерелами, було 640 тис. громадян Російської Федерації, які підписали контракт про військову службу з міністерством оборони. Тобто різниця в 190 тис. Це тому, що значно зросла одноразова виплата за контрактами. Є виплата від Міністерства оборони – приблизно 4 тисячі доларів, але після цього під тиском Кремля починається справжня конкуренція між різними республіками, регіонами чи муніципалітетами, які дають додаткові виплати, наприклад в такому далеко нетоповому регіоні, як Самара, виплати послідовно зросли до 16 тисяч доларів при підписанні контракту, плюс зарплата, яка варіюється від двох до чотирьох тисяч, в залежності від спеціальності, яку має військовий. Росія змушена платити більше, щоб переконати людей йти воювати в Україну. Однак останні дані, які базуються на російських джерелах, показують, що кількість людей, які підписують контракт з міноборони Росії щодня в листопаді і грудні, не перевищувала 500-600 осіб. Таким чином, ми маємо близько 1500 загиблих щодня і п’ять-шість сотень тих, хто підписує контракт. Це досить велика різниця. По-друге, Росія стикається зі зростаючими проблеми в Китаї та Індії, де компанії почали відмовлятися від російської нафти, що перевозиться суднами, які перебувають під санкціями. Останні санкції, запроваджені адміністрацією Байдена, почали працювати. Росія має вражаючі доходи від експорту нафти, в першу чергу, а потім газу і вугілля, близько 650 мільйонів євро щодня. Наразі невідомо, чи виникнуть в неї подібні проблеми в Туреччині, країні, яка входить до трійки лідерів за обсягами імпорту нафтопродуктів. Цілком можливо, що російські доходи впадуть у другій половині цього року і тоді з’явиться більший апетит з обох сторін укласти угоду, але я хотів би підкреслити один факт: з політичної точки зору я не вірю, що Путін відмовиться від своєї мети – знищити Україну. Якщо союзники України, не тільки Україна, не змусять Путіна обмежитися лише нинішніми територіальними здобутками, ця війна, швидше за все, відновиться десь наприкінці президентського терміну Трампа, тому що Путін захоче ще за життя вирішити українську проблему по-своєму, як він її бачить, і тут його перспектива – це тільки завоювання. Для Румунії, на мій погляд, важливо зрозуміти, що якщо захоче серйозно послабити безпеку України, економіку України, Росія намагатиметься відрізати їй доступ до моря. Тому завоювання українського узбережжя буде головною метою Росії, незалежно від того, чи припиняться бойові дії, або ні. Ми зацікавлені в тому, щоб запобігти падінню всієї берегової лінії і прямого кордону з Російською Федерацією, що може негативно вплинути на безпеку Румунії, адже не можна відчувати себе комфортно, коли в тебе безпосередній кордон з Російською Федерацією. Тоді повинні існувати надійні гарантії безпеки, щоб запобігти подальшому нападу. Після 2014 року ці гарантії безпеки для України не стримали Росію від повномасштабного вторгнення у 2022 році. Насправді, цей конфлікт розпочався не у 2022 році, він розпочався у 2014 році з окупації Криму. Це лише другий епізод конфлікту, який розпочався набагато раніше. Путіну 72 роки, він не має біологічного часу чекати ще вісім-десять років на окупацію України або частини України, тому, швидше за все, нова агресія станеться набагато раніше, як я вже сказав, десь через три роки, якщо Росія не побачить, що Україна дійсно має гарантії, і цими гарантіями може бути членство в НАТО. Що наразі неможливо, по-перше, тому з цим не згодні США, а по-друге, після укладення мирної угоди вони повинні продовжувати надавати суттєву допомогу Україні для утримання сильної армії стримування і водночас розгортати певні контингенти в ключових точках України, щоб стримувати Росію від повторного нападу. Я вважаю, що за відсутності цих двох видів гарантій дуже ймовірно, що бойові дії відновляться протягом відносно короткого часу, десь за три роки, що не так вже й багато.»
– Україна веде важку і складну оборонну війну. Пане Джордже Скутару, якщо Київ програє цю битву, що буде далі?
Джордже Скутару: «По-перше, якщо Київ програє цю битву, й я маю на увазі не лише Донецьк чи Луганськ, Донбас, проблема в тому, що наступною метою Росії будуть регіони за Дніпром, я маю на увазі, перш за все, Херсон, Миколаїв та Одесу, тобто ми побачимо наближення Росії до кордонів Румунії. Швидше за все, так і буде, і якщо ви подивитеся на заяви російських офіційних осіб, як військових, так і цивільних, почуєте ту ж саму риторику, яка стверджує про дискримінаційне ставлення до російськомовного населення, посилаючись на те, що нинішня влада в Кишиневі практично продалася Румунії і Заходу. Це дуже нагадує наратив, який проголошував необхідність денацифікації України перед вторгненням. Якщо реальність на місцях дозволить їм це зробити, Росія, швидше за все, окупує і Республіку Молдова, що означатиме, що Румунія матиме прямий кордон з Російською Федерацією довжиною 850 кілометрів вздовж Пруту, від Стинка-Костешть до Кілії, до Вилкового, до впадіння Дунаю в море. Ми станемо другою країною НАТО з найдовшим кордоном з Російською Федерацією після Фінляндії. Це, в першу чергу, призведе до збільшення військових витрат в Румунії і в країнах НАТО і нам доведеться бути дуже винахідливими і креативними, щоб переконати нашого американського союзника, тому що, відверто кажучи, ми покладаємося на американців в першу чергу в питаннях безпеки нашої країни, маючи на увазі, що вони також роблять значний внесок у всю систему стримування і оборони НАТО.»
