Андрій Курков презентував у Бухаресті роман «Сірі бджоли»
Андрій Курков: Сьогодні минуле воює з майбутнім, з українським майбутнім і не може бути іншого результату ніж перемога України.
Василь Каптару, 12.07.2022, 07:18
З 13 по 15 квітня на запрошення румунського видавництва «Paralela 45/45 паралель» у Бухаресті побував відомий український письменник, журналіст, кіносценарист, президент Українського ПЕН-клубу Андрій Курков, один з найвизначніших авторів європейської літератури сучасності. Після вторгнення Росії в Україну він багато подорожував Європою, де провів чимало зустрічей з громадськістю у Відні, Лондоні, Осло, Парижі, щоб під час розмов зі своїми шанувальниками розповісти про трагічну ситуацію в Україні. Видавництво «Paralelа 45», внесло і Бухарест до списку міст, де Андрій Курков зустрівся зі своїми читачами, щоб розповісти не лише про літературу, а й про війну в Україні.
У столиці Румунії Андрій Курков взяв участь у конференції «Роль письменника як борця за вільну думку, у вільному світі». Захід відбувся у бібліотеці Філологічного факультету Бухарестського університету, а дискусія зосередилася на ролі письменника як виразника боротьби за свободу свого народу, на зміні уявлення пересічної людини про життя під час війни, виходячи зі змісту роману Андрія Куркова «Сірі бджоли», переклад якого щойно побачив світ у видавництві «Paralelа 45». Того ж дня, у рамках французько-румунського вечора солідарності з Україною, організованого Французьким інститутом у Румунії та Французькою ТПП в Румунії, відбулася зустріч письменника з представниками французько-румунської громади.
В останній день свого перебування у Бухаресті Андрій Курков любязно погодився відповісти на запитання Всесвітньої служби Радіо Румунія.
– Вітаю вас у Бухаресті, радий зустріти Вас тут в столиці Румунії. Хоча період дуже складний, ми знаходимося на п’ятдесятому дні війни, яку Росія розв’язала проти України, і весь цей період багатьох людей непокоїть питання: чому російські політики, російські лідери обрали шлях війни проти України. Чому, на Ваш погляд, дипломатія зазнала невдачі?
Ну це питання, звичайно, скоріше до дипломатів, хоча мені здається, що українські дипломати робили все можливе, щоб цієї війни не було. Але російські, мені хочеться сказати російські військові дипломати, тому що російська дипломатія завжди була дуже войовничою, тобто вони з самого початку вирішили, що домовлятися вони не будуть у них інші цілі. І я думаю, що головною ціллю, через яку й сталася ця війна, це експансія Росії це відтворення нового Радянського Союзу чи Російської імперії, це бажання Путіна зробити Росію знову великою і саме через це мова йде, насправді, не про Донбас, а про всю Україну, про її незалежність, про українську культуру, яка заважає потенційній в голові у Путіна інтеграції чи інкорпорації українських територій у Російську імперію. Так що звичайно, коли маєш справу з такими планами то дипломатія не допоможе.
– Ви перебуваєте в Бухаресті аби презентувати румунській публіці Ваші твори, переклад Вашої останньої книги. Як Вас зустріла публіка в Бухаресті?
Ну я дуже радий, що, в принципі, у мене тут багато книжок видано і є багато читачів. У мене відбулася зустріч в бібліотеці Філологічного факультету університету вчора, на яку прийшло багато людей, багато запитань було дуже професійних, але не про книжки, а запитували про ситуацію в Україні. Я думаю, насправді хоча, формально я тут представляю новий роман «Сірі бджоли» румунською мовою, в якому йдеться про війну на Донбасі, головна причина мого приїзду і розмов – це сучасна ситуація в Україні, це російська агресія. І думаю саме через це збільшений інтерес і до зустрічі зі мною, і до цієї книги, і до розмови про Україну.
– Як сприймає війну Росії проти України український письменник російського походження?
Ви знаєте, я не хочу сказати, що я був готовий до цієї війни, але я дуже багато думав, слідкував і, в принципі, в мене свої стосунки з Росією, бо мої книжки були вперше заборонені в Росії 2004 році, чи в 2005-му, потім у 2006-му їх перевидали, з 2008-го їх знову перестали видавати, а в 2014-го заборонили ввозити мої книжки, видані в Україні російською мовою. Тож в принципі я можу сказати давно не маю читачів в Росії і до цього якось легко звик, тому що я не хотів би мати серед читачів тих, хто підтримує Путіна. Ну і може саме тому, якби я і не є письменником для Росії. Для мене ідентичність є тільки одна – українська. Ідентичність може не за мовою, а за політичними переконаннями, за ментальністю, тому що в мене, як і в українців індивідуалістична ментальність, а не колективна, я би ніколи не вступив в колгосп, як і українські фермери, яких депортували. І таким чином, в принципі я все одно дивився на ситуацію відносин з Росією очима українця, а не очима людини російського походження.
– Після початку війни Ви багато подорожували Європою. З огляду на нинішню ситуацію, чи думали Ви про те що робити далі, жити в Україні чи переїжджати до ЄС?
Ну насправді, на початку війни я запропонував моїй дружині і дітям виїхати до Англії, вони відмовились. У мене дружина і діти громадяни Великобританії, донька і так живе у Великобританії. Але сини в Києві живуть разом з нами. Тобто ми переїжджали кілька разів, зараз ми на Закарпатті, дружина і син опікуються біженцями. Син перевозить через кордон хронічно хворих, яких привозять цілими групами з різних українських лікарень і їх приймають волонтери і везуть в німецькі чи австрійські лікарні. Дружина викладає англійську мову біженцям та їх дітям. І планів у нас переїжджати в іншу країну немає, тому що ми дуже прив’язані і до свого городу, де вирощуємо власну картоплю в Житомирській області, і до нашого улюбленого Києва, де ми живемо в районі Золотих воріт біля Софіївського собору і в нас з балкону можна побачити дзвіницю Софійського монастиря. Так що в принципі такі місця і такі відчуття не можна поміняти і знайти якийсь еквівалент. Тобто це просто означає вирвати себе з корінням, а якщо ти вириваєш себе з корінням, ти себе практично караєш на все життя, тому що ти ніколи не станеш своїм в іншому місці. У Києві я свій, я виріс в Києві, мені 61 рік 59 з них я прожив в Києві і я хочу жити там до мого кінця.
– Письменник, майстер слова і пера, є своєрідним виразником боротьби за свободу свого народу. Ви також відомий журналіст і оглядач. Що б Ви сказали звертаючись до народу України, до народу Росії, а також до народів інших держав?
Ну це три доволі різні адресати, хоча до українців можуть звертатися як до європейців і до американців, тому що ми набагато ближче до західної цивілізації, до західного способу мислення, ніж до Росії. Так що в принципі, я тільки сказав словами Шевченка: «Борітеся – поборете! Вірте в себе! Але це можна не говорити, тому що ти як себе поводить українське суспільство і українська армія показує, що Україна в себе вірить, вірить свою незалежність і готова її захищати до кінця. Що сказати росіянам ну сказати, що мені соромно за Росію і за росіян – вони це не почують. Ті, хто не хоче бруднитися, не хоче бути разом з Путіним, вони зараз виїжджають і, таким чином, виникає парадоксальна ситуація, що збільшується відсоток тих, хто підтримує Путіна в Росії, тому що ті, хто не підтримують, їдуть через Дубай кудись там в Америку, або кудись ще через Фінляндію. І це означає, що в принципі світлого майбутнього в Росії не буде, тому що насправді, пробуючи знищити Україну, Росія знищує себе. Не тільки через санкції, а і через те, що вони взяли собі на зброю фальшиву мораль. І практично брехливий історичний наратив, який постійно повторює президент Путін. Так що я можу тільки сподіватися, що їх діти захочуть дізнатися альтернативну інформацію, іншу правду. Точніше справжню правду, так як я у 80-ті роки дізнався, що є офіційна історія Радянського Союзу, а є справжня, а я дізнався про це випадково. Після смерті мого діда я дізнався, що у нього були два брати, яких відправили в 30-их роках в ГУЛАГ. Він про це ніколи не казав. Я почав копатися в радянській історії і в мене змінилося розуміння Радянського Союзу, яке повністю перевернулося на 180 градусів. Я сподіваюся, що росіяни те ж саме зроблять, не знаю коли, і відкриють для себе страшну правду про те, що вони жили в брехні, що вони допомагали брехні і, що вони керувалися брехнею, у своєму ставленні до українців, до грузин, до інших сусідів.
– Ви маєте близько 20 романів, що користуються шаленим успіхом у читачів. Чи будете Ви й надалі писати з характерними для ваших творів чорним гумором?
З гумором у мене були трошки проблеми, я вже втрачав відчуття сенсу гумору в 2014 році після розстрілу Майдану і він повернувся до мене через два роки тільки, насправді. Зараз, на початку війни, я злякався, у мене знову зникло відчуття, що тепер можна якось користуватися гумором, чи там на щось дивитися з посмішкою? Але насправді, коли я поїхав перший раз виступати про війну в Україні в Англію, в Лондон і говорив там журналістами, саме коли говорив про Росію і про Путіна, у мене до мене повернувся чорний гумор. Так що я думаю, що коли я буду думати про Путіна гумор завжди буде появлятися і він завжди буде чорним.
– До речі, як би Ви охарактеризували Росію за рівнем демократії? Це автократія, це вразлива демократія, чи це диктатура?
Це добровільна диктатура, де люди обирають диктатуру, тому що вони вважають, що постійний цар – це ознака стабільності. І це мені нагадує як мільйони радянських людей плакали коли помер Сталін. Тобто вони злякалися, що тепер буде нестабільність, буде війна. Війни не було… Тобто, в принципі, я не знаю, що будуть робити росіяни, коли помре Путін і чи будуть вони обирати Путіна номер два, чи Путіна номер три після цього, але може вони прокинуться, проплачуться, вип’ють і подумають, що може, без Путіна краще. Може на них і на Росію загалом будуть по іншому дивитися? Може, тоді вони зможуть повернутися до нормальної демократичної системи і не будуть брехати собі, що у них вільні вибори і, що вони самі знають, чого вони хочуть?
– Дякую вам і сподіваюсь, що Ваше перебування в Румунії буде приємним і Ви ще повернетеся до Бухареста з новими романами, новими книжками.
Спасибі я теж сподіваюсь повернутися після війни і хочу, щоб ця війна якомога швидше закінчилася, щоб і мій приїзд відбувся раніше. Ви знаєте це війна минулого тобто це минуле воює з майбутнім, з українським майбутнім і не може бути іншого результату ніж перемога України тому що насправді це війна ХХ-го сторіччя, це продовження Другої світової з «ковровим» бомбардуванням міст, зі знищенням цивільного населення і ніхто не міг собі уявити це в Європі в ХХІ-му сторіччі. Тому в принципі, я думаю, вся Європа в шоці і не тільки Європа.
– Ще раз дякую!
