Що послідує після Криму?
Якщо говорити про епізод українського Криму, то попередні корекції застосовані пострадянською Росією своїм колишнім колоніям були більш жорстокими.
România Internațional, 04.04.2014, 10:37
Примітна, як ефективністю, так і цинізмом, анексія українського Криму Росією було, на думку експертів в геополітиці, “шедевром тактичного ходу”. Вся операція тривала менше трьох тижнів і пройшла майже без кровопролиття. Військове вторгнення супроводжувалося промовою, в якій Москва використала незліченні “розумні”, на перший погляд, аргументи. З історичної точки зору, Крим належав Радянському Союзу до 1954 року, коли тодішній лідер, українець Микита Хрущов “подарував” його Україні.
З етнічної точки зору, найбільшою громадою на півострові не є українці, ані татари, а громада етнічних росіянів, більшість з яких є власниками російських паспортів. Вони й проголосували квазі-одноголосно, в ході референдуму, за повернення до Росії, а Москва “змушена” захистити своїх громадян від загрози українського націоналізму. Нарешті, з точки зору міжнародного права, є прецедент сербської провінції Косово, яка під захистом Заходу, вийшла з-під контролю Белграда і стала незалежною державою.
Якщо говорити про епізод українського Криму, то попередні корекції застосовані пострадянською Росією своїм колишнім колоніям були більш жорстокими. Знадобились сутички, в результаті яких загинуло сотні людей, для того щоб, під захистом російських військ, у 1992 році, Придністровя відкололося, фактично, від Республіки Молдова, а у 2008 році, коли танки колишньої Червоної Армії були за два кроки від Тбілісі, Абхазія і Південна Осетія були відрізані із карти Грузії.
Оглядачі і західні канцелярії не приховують свого побоювання, що й для кремлівського лідера Володимира Путіна апетит приходить під час їжі, і оскільки цей апетит у нього тільки що розпочався, не малоймовірно що послідують згодом і інші територіальні бажання. Сам Путін ствердив, до речі, що для російського війська “події в Криму були іспитом”. Генеральний секретар НАТО Андерс Фог Расмуссен висловив побоювання, що майбутніми цілями можуть бути російськомовні області зі Сходу України. І президент Траян Бесеску висловив побоювання, які поділяє все європейське та євро-атлантичне співтовариство: “Ми не можемо вважати окремими інциденти з 2008 року, коли Російська Федерація окуповала Абхазію і Південну Осетію. Послідувала Україна і будь-який політик, як і будь-який військовий стратег повинні запитати себе, хто або що послідує згодом. Чи це буде Придністровя, чи це буде Молдова, – це запитання, які будь-хто може собі поставити. Непередбачуваність Російської Федерації змушує нас аналізувати альтернативи, і можливості реагувати“.
Премєр-міністр Республіки Молдова Юріє Лянке, у свою чергу, підтвердив занепокоєння щодо можливих наслідків прецеденту з Україною на Молдову. “Є сепаратистський придністровський режим, який, на жаль, може, на підставі односторонніх рішень, викликати такі ситуації”, – попередив глава прозахідного уряду у Кишиневі. Військовий аналітик Корнел Кодіце не переконаний, однак, схожістю між Україною та Республікою Молдова: “Це дві різні держави з політичної точки зору та проблем – історичних, правових, законодавчих. Звичайно багато людей подумали, що після Криму може послідувати Придністровя. На мій погляд, цей хід Росії створює достатньо проблем, щоб протягом тривалого періоду такі епізоди не виникали. З іншого боку, Україна є стратегічною метою для Росії, в той час як Придністровя та Республіка Молдова є тільки другорядними цілями політики, яка буде запроваджена Москвою“.
Чи може Кишинів знайти притулок під егідою ЄС і НАТО? З одного боку, угоди про асоціацію та вільну торгівлю з ЄС були парафовані восени і найімовірніше будуть підписані найближчим часом. З іншого боку, членство Республіки Молдова у військовому альянсі заборонено Конституцією, але, після Криму зявилися голоси, які кажуть, що це табу насправді застаріле. Корнел Кодіце: “Реакція з боку ЄС була прискорена процесом асоціювання. Дуже ймовірно, що можливий курс на вступ в НАТО залишається внутрішньополітичним питанням Республіки Молдова, і тільки після того як ми матимемо чіткої позиції Кишинева, зможемо сказати чи цей курс є достовірним, його можна буде зробити швидко, повільно, або зовсім відмовитися від нього”.
Зараз, однак, важливим завданням Путіна є Крим, через фінансові наслідки які припускає анексія — стверджують експерти бухаретсьского аналітичного центр “Early Warning”. Витрати цього вторгнення можуть досягти 9 мільярдів доларів. Пенсії і зарплати для населення Криму перевищують 15 мільярдів доларів, в той час як щорічні витрати федерального уряду в Москві складають близько 400 мільярдів доларів. Путін показав світові, що престиж переважає перед витратами, і він готовий взяти на себе цей ризик, – пише “Early Warning”. Тепер росіяни вітають рішення своїх лідерів щодо Криму, але інфляція, яка рано чи пізно з’явиться, докорінно змінить їх ставлення. Отже, підсумовують аналітики, анексія Криму досить дорого обійдеться Путіну.