Роми, Румунія, Європа
Шведський міністр з європейських справ Біргітта Олссон, висловила гнів з приводу незацікавленості Румунії щодо інтеграції циган. Очевидно, безпідставні, її висловлювання є симптоматичними з огляду на помилкове сприйняття...
România Internațional, 01.08.2014, 02:20
Шведський міністр з європейських справ Біргітта Олссон, висловила “гнів” з приводу незацікавленості Румунії щодо інтеграції циган. Очевидно, безпідставні, її висловлювання є симптоматичними з огляду на помилкове сприйняття західних канцелярій реальної ситуації. До висловлювання міністра у Стокгольмі, було багато в Римі чи Парижі, Брюсселі чи Лондоні, голосів, які критикували Бухарест за пасивність або байдужість щодо цього питання, яке частина засобів масової інформації або політичного класу Європи намагаються переконати, що воно виключно румунське питання.
Однак цифри є очевидними. З 12 мільйонів циган на континенті, в Румунії живуть тільки 620 000, що дорівнює 3,3 % від загальної кількості румунських громадян. Проблема цієї меншини, найчисленніша на континенті, але без держави, яка б захищала її, е протягом тривалого часу, загальноєвропейською. Будучи скрізь мішенню упередження, роми є жертвами надмірного завзяття французьких жандармів або мішенями ксенофобської риторики, яку утверджують угорські ультранаціоналісти. Роми відверто асоційовані з лінню, маргінальністю, злочинністю, бідністю і безладом, вони залишаються чужорідним тілом в багатьох суспільствах на континенті, хоча, вирушивши з північно-західної Індії, прибули в Європу майже тисячоліття тому .
Голова Єврокомісії Жозе Мануель Баррозу визнав, що: “Багато циган, як і раніше, живуть в бідності та соціально виключені в деяких місцях в Європі. Це неприпустимо, що в деяких містах діти ромів навчаються в школах для розумово відсталих і, таким чином, втрачають шанс отримати освіту за допомогою якої можуть реалізувати свій потенціал, а потім бути оплачувані гідно. Неприпустимо, щоб цигани надалі піддавалися дискримінації в лікарнях, на ринку працевлаштування, в школі і не мали помешкання і, таким чином, не мали майбутнього. Також абсолютно неприйнятно, щоб антиромська расистська риторика здобувала популярності серед громадян.”
Хоча, в свою чергу, не задоволена румунськими реаліями з цього приводу, організація із захисту прав людини Amnesty International визнає, що на всій території Європейського Союзу, здійснюється насильство, включно місцевими органами влади. Від імені організації Ніколя Бегер стверджує, що: “Пора перейти від слів до діла. Необхідні чіткі зобовязання місцевих органів влади, відповідальних у багатьох випадках за примусове виселення і сегрегацію ромів. Насильство на расовому грунті, в тому числі з боку поліції мають припинити. Ми як і раніше очікуємо, що Європейська комісія вжиє заходів проти держав, які порушують права етнічних меншин».
Не будучи унікальним випадком в Європі, Румунія має свої історичні зобовязання по відношенню до цієї громади. Від середньовіччя і до ХІХ століття, будучи рабами, роми були дуже дешевою робочою силою на маєтках князів, дворян і монастирів того часу. Сучасна румунська держава звільняє їх від рабства, але також ігнорує їх. Під час останньої світової війни, деякі з них були депортовані режимом маршала Іона Антонеску, союзника нацистської Німеччини. За допомогою поліцейських способів післявоєнна комуністична диктатура зобов’язала їх припинити кочовий спосіб життя. У суспільстві забобони живі й сьогодні. З усіх меншин в Румунії, більшість найгірше ставиться до ромів.
Сам президент Бесеску визнає, що понад 50 % ромів, які працюють мають низький рівень освіти, а котрі закінчили школу стикаються з труднощами знайти роботу відповідну до підготовки. Президент підкреслює, що оцінки Брюсселя є точними, але як румунській владі, так і громаді ромів залишається багато чого зробити. Траян Бесеску: “Висновки Комісії не є негативними, і відмічають певний прогрес. Наприклад, вказують на те, що ми надали місця на факультетах для молодих циган, вказують, що відбулися деякі поліпшення щодо відвідуваності в початковій школі, але цього недостатньо. Звичайно, доповіді Комісії завжди повні надії, але реальність, не тільки в Румунії, є неприпустимою для ромів. З іншого боку, щоб не робили уряди та місцеві органи влади, якщо циганська меншина не докладе зусиль спрямованих на позитивний розвиток, ми нічого не можемо робити.”
Президент Бесеску шкодує і тому, що в Румунії, велика кількість циган, які інтегрувались не визнають свою меншину. Дійсно, є багато ромів, які проявили себе в мистецтві, політиці, бізнесі, спорті чи політиці, котрі заперечують свій родовід. У свою чергу, соціологи відзначають, в тому числі, що під час переписів, є православні роми, котрі внаслідок комплексів неповноцінності, визнають себе румунами. Цигани католики з Трансільванії визнають себе угорцями, або мусульманами в Добруджі (південний схід ), яких записують як турків. Стільки часу скільки не лише румунська більшість, але й ромська меншина не усунуть упередження, інтеграція залишиться повільним процесом з сумнівними результатами.
