Реконфігурація безпеки та міжнародних відносин у XXI столітті

Типовим для XXI століття є те, що ми перейшли від біполярної стабільності до менш стабільної зони - зазначив в інтерв'ю Радіо Румунія університетський професор Юліан Кіфу, автор книги «Реконфігурація безпеки та міжнародних відносин у ХХ ст ...

Corina Cristea, 14.04.2023, 03:54

Після більш ніж року від коли Москва розпочала так звану спецоперацію, очільник Кремля стверджує, що
ставкою військової кампанії в Україні є саме існування Росії як держави.
Розмовляючи з працівниками заводу, який виробляє вертольоти для російської
армії, Володимир Путін продовжив свої аргументи про те, що метою Заходу є
розпад Росії. «Для нас це не геополітична місія, а місія виживання, створення
умов для майбутнього розвитку країни і наших дітей», – сказав Путін,
звинувативши Захід у використанні України як інструменту для ведення війни
проти Росії. Що стосується України, Путін наполягав на тому, що Москва
десятиліттями намагалася підтримувати добрі відносини з цією країною, але
все змінилося в 2014 році з переворотом, спровокованим
Заходом. Це не перший і, мабуть, не останній раз, коли риторика
російського лідера здається відірваною від паралельної реальності, Володимир
Путін ставить себе в позицію обвинувача, після того як він сам був в основі
дій, критикованих західним світом.

«Типовим для XXI століття є те, що ми перейшли від біполярної стабільності до менш стабільної
зони, і через покоління ми знову переживаємо цю нестабільність, пов’язану з нею
турбулентність, переселення, реконфігурацію глобальної безпеки та міжнародних
відносин», зазначив в інтерв’ю Радіо Румунія університетський професор Юліан Кіфу,
автор тетралогії «Реконфігурація безпеки та міжнародних відносин у ХХІ-му
столітті», в якій він також фіксує ситуацію, що склалася після вторгнення Росії
в Україну. Дуже добрий знавець простору колишнього Радянського Союзу, професор
Кіфу зробив аналіз розвитку, тенденцій та переходу до теперішньої зони турбулентності:
«Чого Горбачов не міг передбачити і не знав, як виправити, так це той факт, що
як тільки він дозволив дихати різним націям, які сиділи у знаменитій «в’язниці
народів», як називали Радянський Союз, то кожна з них спробувала відновити свою
ідентичність і самостійно знайти свій шлях. Звідси розпад Радянського Союзу був
природним явищем. Це була спроба комуністичного режиму вижити, і вона закінчилася лише
розпадом радянської держави, тому що вона була штучною державою, державою,
створеною з частин, державою, яка контролювалася лише силою, репресіями та цією
фантастичною єдністю тоталітарної ідеології. Те ж саме відбувається, якщо
хочете, mutatis mutandis, сьогодні або станеться в найближчому майбутньому. Класичне
питання: що станеться із Путіним, як виглядатиме постпутінська епоха, чи виживе
Путін, путінізм – його режим після поразки в Україні? І тут література дуже багата, книга
приходить і підкреслює це також через призму моїх власних оцінок, які йдуть в
тому ж напрямку: звісно, ​​Путін не зможе вижити. Але це питання треба
обговорювати і є вже дані на рівні різних спецслужб про те, що росіяни шукають
варіант наступника для Путіна. Зрозуміло, не в результаті заворушень, не в
результаті тиску громадськості, а зсередини режиму, з його оточення. Путінізм
намагається вижити, замінивши Путіна, як це сталося, наприклад, з Хрущовим, коли
він був замінений наступником з того ж кола».

У випадку з Путіним, каже Юліан Кіфу,
можливе «відправлення на пенсію» і виключення з першого плану приведе лише
когось із його оточення, людину, яка намагатиметься врятувати путінізм як
режим. Професор Кіфу також згадав про ситуацію російських військових – людей,
озброєних зброєю 80-річного виробництва, посланих на фронт воювати і вмирати,
бути гарматним м’ясом, і які ніколи не були переконані їх завданням в Україні.
Таке вже було в історії, і зараз, каже Юліан Кіфу, українцям не вистачає
боєприпасів для кількості російських солдатів, яких кидають у бій. Водночас,
якщо поглянути на іншу реальність, каже також університетський професор, то
Путін через рік після початку так званої спецоперації фактично не має наративу,
яким би в першу чергу переконав власну аудиторію, не кажучи вже про міжнародне
співтовариство, у його завданні в Україні. З іншого боку, у геополітичному
рівнянні роль і цілі Китаю не можна недооцінювати. Юліан Кіфу: «Проблема Путіна
полягає в тому, що світ різко змінився, що влада в абсолютному сенсі розсіялася
і що замість двох наддержав, ми маємо дві великі сили і багатьох регіональних держав,
і що жодна з цих двох великих сил не є Росією. Цими великими силами є Сполучені
Штати та Китай, і щоб дійти до цієї ситуації з рівнем амбіцій Путіна та
російського народу, який завжди живився цією винятковістю та абсолютною
перевагою і сферою впливу, яку вони мали, звичайно, звідти виникає проблема. Сі
Цзіньпін має іншу вагу. Китай це зростаюча сила, у нього є прагнення
глобального характеру, він хоче впливати на світ. Путін для нього – допоміжний
засіб, молодший партнер і, крім того, він шкодить багатьом його бізнесам. Коли
Китай підготував проєкт рішення – це насправді не рішення, а деякі принципи
вирішення для України – то він фактично мав два меседжі: один – вніякому разі не
використовуй ядерну зброю, а другий – припини війну якнайшвидше».

Чому? Тому що опосередковано ця війна
коштує Китаю, каже Юліан Кіфу. І пояснив: насправді є два різних процеси -
Путін має наробити багато шуму, щоб його запросили за стіл, де обговорюється
глобальне управління, Сі Цзіньпін базує свою силу, свою владу на економіці. Однак йому потрібна стабільність,
спокій, щоб збільшення потужності могло працювати під радаром, не бути
помітним. Якщо Путін створює турбулентність, то у нього є проблема. Отже, йдеться
про дві країни, яким потрібні протилежні речі.