Іншого роду художня освіта
Сільські околиці Бухареста стали в останні роки, надзвичайно привабливими для деяких молодих сімей, які прагнуть змінити забруднення і метушню столиці на спокійне життя...
Christine Leșcu, 19.08.2015, 03:39
Сільські околиці Бухареста стали в останні роки, надзвичайно привабливими для деяких молодих сімей, які прагнуть змінити забруднення і метушню столиці на спокійне життя, і чому ні, ближче до багатьох селянських традицій, серед яких і деякі старовинні ремесла. Наприклад, скульптор Вірджіл Скріпкаріу і його дружина, мистецтвознавець Адріана Скріпкаріу живуть з 2006 року в селі Піску, в 36 км від Бухареста, яке в минулому, славилось великою кількістю гончарів, які жили тут. Ця художня традиція зони, тиха навколишня рівнина, чисте повітря, як і недалеко розташований монастир Цігенешть були достатніми, щоб переконати цих людей з художніми турботами побудувати у селі Піску, хату для себе і своїх шістьох дітей.
Адріана Скріпкаріу розповідає чому вона залишила Бухарест: Для нас, залишити Бухарест було дуже необхідно. Коли ми прийняли це рішення, у нас уже було двоє дітей, і ми відчували, що у місті не можемо запропонувати їм те, що існує тут: менш забруднене навколишнє середовище, екологічні продукти та чисте повітря. Більше того, мій чоловік, скульптор, і йому була необхідна майстерня де б він працював. Отож ми шукали затишне місце недалеко від Бухареста, тому що ми хотіли осилитись недалеко від міста. І ми знайшли це село, і що в ньому було багато гончарів, нам дуже сподобалося. Ґрунтуючись на цих даних, ми створили все що ви тут побачили, через вісім років після нашого переїзду.
Після того, як оселились в Піску, в 2006 році, Адріана і Верджіл Скріпкаріу заснували асоціацію Гашпар, Мельхіор і Бальтазар, а потім почали впроваджувати освітні та культурні проекти, присвячені особливо дітям сільської громади. Дивно, але гончарні майстерні були серед основних проектів, що впроваджувались в Піску. Адріана Скріпкаріу: Для нас це було недоліком, що покоління дітей, яке ми знайшли тут нічого не знало про історію села. Вони нічого не знали про гончарство. Хоча їх бабусі й дідусі були всі гончарями, вони ніколи не поклали руку на гончарне колесо. Ми з цим ніяк не згодились, так що почали організовувати літні школи за темами ремесел, гончарство, головним чином, у яких діти села з ентузіазмом брали участь. Заняття у гончарних майстернях ми продовжували короткими уроками про історію мистецтва. Потім ми запровадились й інші ремесла. Між часом нам просили влаштувати гончарні майстерні для дітей з інших сіл та дорослих. Коло було розширене.
Улюблений студент видатного скульптора Васіле Гордуза, Вірджіл Скріпкаріу, якому 40 років, є визнаним скульптором в країні і за кордоном. Учасник Венеціанської архітектурної бієнале (2008), і фіналіст Гран прі Прометеус у 2009 році з Opera Prima, Скріпкаріу є автором роботи Материнство, що знаходиться перед англіканською церквою в Бухаресті. Крім того, материнство було темою його останньої виставки Супермен, яка нещодавно відкрилась в Лондоні. У селі Піску, Вірджіл Скріпкаріу знайшов спокій і стимули, для його творчості, оточений традицією ремесел подібного до його ремесла. Вірджіл Скріпкаріу: Відколи ми переїхали в Піску, я виявив особливі навички тутешніх людей, здатність розуміти і завершити роботу в різних техніках. Це відбувається через генетичну спадщину цього села, що вони займаються гончарством з покоління в покоління. Я вважаю, що це дуже цікаве явище, і думаю, що є такі громади в Румунії, чий творчий потенціал не оновлюється і не використовується достатньо.
Відсутність рентабельності ремесла, призвело до того, що упродовж часу більшість сімей гончарів з Піску відмовилися від цього ремесла. На жаль, навіть гончарні майстерні, організовані родиною Скріпкаріу, ані дитячий ентузіазм, не переконали жителів відновити цю традицію. Вірджіл Скріпкаріу розповідає: Я працював з гончарем, який не займався цим ремеслом більше 25 років. Працюючи з ним, я констатував, що це один з найбільш талановитих і досвідчених гончарів. Є багато тих, хто, знає це ремесло, але більше не займаються ним, тому що, не мають для кого це робити. Немає ринку, втрачений інтерес та їхні навички. Деякі старші люди зберегли колеса і печі і працюють іноді, за інерцією. Є ті, кому 50 років, які б могли продовжити займатись цим ремеслом, але взяти все з нуля без будь-якої перспективи складно для всіх. Немає підтримки і оцінки за ці речі, тому що люди не вважають ці види діяльності як можливості. Я переконаний, що через 20 років, люди, які знатимуть ткати та гончарювати за традиційними методами вважатимуться художниками.
У 2011 році нова можливість з’явилась для Адріани і Вірджіла Скріпкаріу. Сільська школа була закрита, і вони мали можливість відкрити нову початкову школу. Хоча це приватна установа, перші три роки працювала безкоштовно. У минулому році, проте, деякі податки були введені тільки для тих, хто міг платити. І теж в цьому році у Школі Агатонія перше покоління закінчило четвертий клас. Що навчилися діти у Піску дізнаємось від Адріани Скріпкаріу: Школа Агатонія звичайна з огляду на знання, що ми намагаємося передати дітям. Що робить її більш особливою є те, що ми знаходимося в селі гончарів, село з сильною специфічною спадщиною, і що ми координатори школи маємо художні турботи. Я мистецтвознавець, і мій чоловік скульптор. Школа знаходиться близько до скульптурної майстерні, і недалеко від монастиря Цігенешть і, таким чином, діти перебувають у безпосередньому контакті з багатьма формами художнього вираження. Я сподіваюся, що з часом це пробудить у них почуття розвивати художні смаки і зберігати спадщину. Адже контекст трохи допомагає нам мати цю невелику школу, де діти стають більш прив’язаними до мистецтва .
Адріана і Вірджіл Скріпкаріу планують продовжувати проекти, розпочаті в Піску, сподіваючись, що гончарське мистецтво буде залучати все більше і більше дітей і молодих людей.
