Шлях від міста до села
У типовому ранку протягом тижня, головні вулиці, що зв'язують центр Бухареста з його околицями, перенасичені легковими автомобілями і мікроавтобусами, що входять до столиці.
Christine Leșcu, 12.10.2016, 04:57
У типовому ранку протягом тижня, головні вулиці, що зв’язують центр Бухареста з його околицями, перенасичені легковими автомобілями і мікроавтобусами, що входять до столиці. Це зростаюче явище в останні роки, тому що все більше людей перемістилися жити в сусідні населені пункти, але продовжують щодня приходити на роботу в столицю.
Це тільки одна частина тенденції, яка, в Румунії, спостерігається з 1997 року: з кожним роком все більше людей переїжджають з міста, ніж навпаки. Ця внутрішня міграція є природним явищем і відбувалася безперервно, важливою однак є інтенсивність цього явища, вважає Владімір Александреску, представник Національного інституту статистики. Ось, якою була ситуація в 2015 році: З сільських місцевостей до міста мігрували близько 78.000 чоловік, а в зворотному напрямку, з міста в село, 107.000 чоловік. Починаючи з 2000 року, отже протягом 16 років, деякі висновки починають окреслюватися щодо напрямку та інтенсивності цього явища. Наприклад, у 2000 році, з села у місто мігрували 47.000 людей, а з міста у село – 82.000. Різниця очевидна. Ця тенденція збереглася і з однаковою інтенсивністю протягом усього періоду з тих пір до сьогоднішнього дня. З 2000 року спостерігається це явище. Якщо до 1989 року тенденція була зворотньою: люди покидали села, щоб оселитися в містах і знайти там місце праці. Після 1989 року і з більшою інтенсивністю після 2000 року, виявлено зворотну тенденцію.
Якщо дивитися на кількість автомобілів, що їздять до центру і навпаки, або на елегантний аспект деяких нових будинків, побудованих в сільських місцевостях неподалік Бухареста, можна легко зробити висновок про те, хто саме переселяється в село. Але все ускладнюється, коли з’являється додаткова інформація. Владімір Александреску: Явище набуло максимальної інтенсивності протягом 2008-2010 років, коли почала проявлятися відома економічна криза. У цьому сенсі, пік був досягнутий в 2010 році, коли, з міста в село мігрувало 133.000 людей. Починаючи з 2000 року, різниця становила близько 30.000-40.000 людей на рік, з максимальною різницею в 2010 році, коли покинули місто 133.000 осіб, і прибули жити у міста 96.000 людей.
Багатьох з тих, хто переїжджає з міста і оселяється в село, супроводжують діти, міграція є більш інтенсивною серед населення у віковій групі від 20 до 30 років, зазначив прес-секретар Національного інституту Статистики. Міграція пенсіонерів або осіб, які знаходяться на порозі пенсійного віку, є також майже такою ж інтенсивною, як і молодих осіб. Особи, які мали у власності будинки у сільських місцевостях, повернулися після виходу на пенсію жити там, бо життя на селі має й інші витрати, ніж життя в міських районах, зазначив Владімір Алескандреску. Той факт, що біля свого будинку на селі люди мають клаптик землі, що, на додаток до менш забрудненого повітря, може забезпечити їм харчування, є в деяких випадках, фундаментальною причиною для переїзду.
Журналістка і перекладачка Андра Мацал зробила цей величезний крок і переселилася в село, розташоване на близько 30 кілометрів від Бухареста: Я зробила цей вибір після того, як багато років прожила в Бухаресті, місті, яке мене абияк втомило. Крім того, я подумала, що могла б навчитися займатися простими речами, які велике місто змусило мене про них забути. Це такі речі як вирощувати сама собі їжу, займатися свого роду фізичною працею, яка може мати більше переваг, ніж займатися фітнесом мимоволі. Сплачувати щомісяця орендну плату за квартиру в центрі Бухареста або в околичних районах не є легкою справою. Загалом все коштує – від транспортних витрат, до зустрічей з друзями. Наприклад, у місті кава коштує дуже дорого. Я від коли я виявила, що тут можна випити каву за три, а не за вісім леїв, не хочу витрачати більше. І це нормально, тому що реальна ціна продуктів трохи відрізняється від того, що вивішується на полицях.
Незважаючи на це, Андра Мацал не живе як справжній фермер, але живе якимось гібридним існуванням, страусо-верблюдним, як сама вона характеризує ситуацію. Досить часто їздить в Бухарест – втомляюча ситуація, але цікава для журналіста – і повертається в заміський будиночок, де вона може знайти рівновагу. Андра Мацал: По-перше, я думаю, що змінилося досить речей багато за ці чотири роки. Я навчилася дуже багато практичних речей, від сільськогосподарської праці, до переробки продуктів, які вирощую в полі. Є також менш відчутні наслідки такої роботи. Наприклад, відносини з природою є більш прямими. З іншого боку, я стала більш селективною в моїй громадській діяльності. Як журналіст, завжди існує спокуса бути там, де відбуваються різні події. У той же час, я зустріла чимало людей, яких в іншому випадку не мала б ніякої можливості зустрінути. Як правило, тебе оточують подібні на тебе люди. Однак, коли прибуваєш з міста у такі місця, не зустрічаєшся з подібними на тебе людьми, але виявляєш людей з іншими історіями життя, з іншим способом буття, і маєш чому навчитися від них. І, нарешті, я думаю, що стала більш організованою і прагматичною, так чи інакше, і, можливо, більш сміливою.
З-поміж людей, з якими познайомилася, останнім часом, Андра Мацал, є й інші колишні столичні мешканці, які покинули, так само, місто і переїхали жити в сільську місцевість. Деякі випробовують, як і вона, те саме гібридне існування, інші вважали за краще оселитися далі, ближче до гір, і по-справжньому жити сільським життям. Для всіх, цей крок означає адаптацію на індивідуальному рівні, адаптацію, яка, з часом, сильно вплине на суспільство в цілому.
