Соціальні та нерухомі вразливості у разі землетрусу
Розташований у сейсмічній зоні Вранча, Бухарест перебуває у районі ризику землетрусів. У минулому столітті столиця Румунії пережила два такі природні катаклізми: у 1940 та 1977 роках, коли магнітуда землетрусів склала 7,4 бали за шкалою Ріхтера.
Christine Leșcu, 18.12.2019, 07:18
Розташований у сейсмічній зоні Вранча, Бухарест перебуває
у районі ризику землетрусів. У минулому столітті столиця Румунії пережила два
такі природні катаклізми: у 1940 та 1977 роках, коли магнітуда землетрусів
склала 7,4 бали за шкалою Ріхтера.
Сьогодні, через 42 роки з для останнього
жахливого землетрусу, який забрав життя близько півтори тисячі осіб, постає
запитання: на якій стадії перебувають проєкти сейсмічного укріплення будинків та
підготовки населення до можливого землетрусу? Відповіді та рішення спробували
надати дві неурядові організації – Румунська асоціація з питань культури,
освіти та нормальності (ARCEN) та Re:Rise – у рамках проєкту Антисейсмічний
квартал, який зосереджується на старому Бухаресті. Проєкт має на меті підготувати 20 тис. мешканців Бухареста до можливого
землетрусу, враховуючи те, що, за прогнозами вчених на столицю очікує
землетрус, що може нанеси серйозної шкоди.
Відповідно до румунського законодавства, будівлі
класифікуються за рівнем сейсмічного ризику на чотири категорії, а за видом надзвичайних
ситуацій на три: від U1 до U3. Ці останні категорії фактично визначають
терміновість сейсмічного укріплення. Проте, множинне трактування законодавства,
маловідоме пересічним мешканцям Бухареста, не готових до сильного землетрусу, найімовірніше, застане місто більш непідготовленим, ніж коли-небудь,
ослабленим, оскільки багато будівель не були укріплені після попередніх
землетрусів, – каже Едмонд Нікулушке, генеральний директор ARCEN. «За даними
мерії, у Бухаресті є 300 будівель в першій категорії сейсмічної небезпеки. Але
водночас є трохи більше 1600 будівель, які не класифіковані у відповідні категорії
ризику, але внесені до 1, 2 та 3 категорій небезпеки, нормативно-правовими актами
1990 року. У них зазначено через скільки
років мають бути укріплені окремі будівлі, які у дійсності можуть впасти у разі
потужного землетрусу. Таким чином офіційно в Бухаресті є понад 2000 будівель, що
входять до першої категорії сейсмічної небезпеки, які можуть розвалитися під
час наступного великого землетрусу. У дійсності ця цифра невелика, оскільки
насправді ми не знаємо скільки будівель перебувають під загрозою руйнування.»
За оцінкою фахівців Технічного університету
будівництва у випадку землетрусу магнітудою 7,5 балів за шкалою Ріхтера на
глибині 90 кілометрів, понад 42% будівель у Бухаресті зазнають серйозної аварії.
Деякі повністю зруйнуються, особливо ті, що були побудовані до 1963 року, а
інші стануть непридатними для проживання. З огляду на усі ці невідомі, що можуть зробити люди,
індивідуально чи на рівні громади, щоб пом’якшити, наскільки це можливо,
наслідки землетрусу? Відповідає Едмонд Нікулушке. «Ми заохочуємо людей робити в
першу чергу те, що залежить від кожного з них, брати на себе таку
відповідальність, яка, власне, робить різницю між життям і смертю, між великою
фінансовою шкодою і помірною шкодою.»
Здавалося б – банальна річ, але дуже необхідна у
разі катастрофи – це підготовка землетрусного набору, що складається, серед іншого,
з аптечки, води, їжі, яка не псується швидко, свистка, портативного радіоприймача
на батарейках, запасного одягу. Водночас ті, хто проживає у багатоповерхівках, зведених
до 1977 року, мають поцікавитися про можливості їх сейсмічного укріплення.
Закон передбачає можливість здійснення безкоштовної технічної експертизи та
надання позики, схожої на іпотечну, для оплати будівельних робіт. Слід
підкреслити, однак, що цими положеннями можуть скористатися лише об’єднання
співвласників багатоквартирного будинку, а не окремо власники квартир. Якщо
такого об’єднання немає, воно має бути створене.
А громадянська ініціатива може вирішити багато
питань, – каже інженер-будівельник Матей Сумбасаку, член асоціації Re:Rise. «Ми
схильні думати, що укріплення будівель є єдиним варіантом зменшення сейсмічного
ризику, але в дійсності ні. Ми можемо готуватися інакше, а не лише укріплюючи
будівлю. Не треба використовувати відсутність прогресу в напрямку укріплення як
привід для того, щоб не робити нічого іншого. Перше – це діалог із сусідами по під’їзду
щодо можливості землетрусу. Так, як, наприклад, почав я з Re:Rise, що була офіційно
створена три роки тому. Але п’ять років тому, коли я сидів у вразливому багатоповерховому
будинку, я проводив свої літні суботи із сусідами, розмовляючи про землетруси
та про наш будинок. Так я багато чому навчився. Це було важливо, тому що, мало-помалу
усі почали втягуватися у землетрусну готовність.»
Активність громадян
допомагає як щодо підвищення рівня обізнаності населення, так і щодо створення
громад, які при необхідності можуть допомогти зменшити шкоду, заподіяну
землетрусом. Але об’єднання людей – це не завжди легке завдання, – каже Едмонд Нікулушке. «Насправді це дуже важко. На перші зустрічі нашого проєкту «Антисейсмічний
квартал» прийшли від 5 до 8 осіб. Дуже важливо, але і важко говорити про життя
в місті, яке ставить під загрозу ваше життя. Але в той же час неправильно не
робити цього і не намагатися зробити все правильно. Це ще одне наше завдання:
переконати людей провести експертизу своєї нерухомості. За останні 30 років
було укріплено дуже мало будівель і надалі укріплюється занадто мало. Навіть не знаю,
чи є можливість фінансово покрити потребу в укріпленні. На жаль, і на рівні міських громад
справи рухаються дуже повільно. Занадто велика бюрократія, справи стоять, люди
не довіряють місцевій владі. Але ми хочемо заохотити людей почати говорити про
ризики землетрусу та об’єднуватися в асоціації власників житлових будинків чи просто сусіди мають об’єднати свої зусилля аби щось зробити для зменшення
сейсмічного ризику їх будинку, провести технічну експертизу, навчитися як діяти
до, під час і після землетрусу.»
