Домашня сторінка » Панорамний огляд Румунії » Суспільство сьогодні » Скелелазіння: від терапії до спортивних досягнень

Скелелазіння: від терапії до спортивних досягнень

Roxana Vasile, 09.08.2023, 06:22

Бухарестська асоціація спортивних клубів Climb Again, яку
заснував і якою керує Клаудіу Міу, екс-чемпіон Балкан зі скелелазіння організовує
з 2014 року безоплатні сеанси скелелазної терапії для дітей і молодих людей із
різноманітними порушеннями: зору, слуху, з аутизмом або ж із нейромоторними дисфункціями.
У громадянській діяльності Climb Again беруть участь звичайні люди. Точніше,
оплата курсів та абонементів працездатних людей, по суті, означає, що
діяльність клубу є безкоштовною для дітей та молоді з обмеженими можливостями.

Резван
Неду, інструктор у Climb Again, розповів про терапевтичні ефекти скелелазіння: «Це спорт, який примушує вас жити сьогоднішнім днем, бути там, точно розуміти,
що відбувається з тілом. Він змушує
усвідомлювати певні обмежувальні страхи, свідомі або підсвідомі, та зрозуміти як легко
зробити щось, якщо цьогоне
боятися. Він змушує вас довіряти людям і навчитися
спілкуватися, бо скелелазіння – спорт, в
якому одна людина лізе, а інша її страхує, підтримує, тобто це командний вид спорту, а для людей з
обмеженими можливостями, як і для звичайних людей, скелелазіння – вид спорту, що має стандартний маршрут, але можливості кожної людини відрізняються. Хтось вищий, хтось сильніший, хтось гнучкіший, одні бачать, інші незрачі, або мають парез,
не мають
однієї
руки чи ноги… Але в кожному з цих випадків людина вчиться долати складнощі, пристосовуватися до
того, що може зробити її тіло,
щоб пройти цей маршрут. Так само,
як у
житті! Потрібно навчитися справлятися зі складнощами.»

Всупереч
широко поширеній думці, скелелазіння – не
екстремальний вид спорту. Воно
включає в себе сходження на кам’яну стіну або штучну панель власними силами,
щоб досягти вершини або пройти заздалегідь визначений маршрут і не зірватися.
Поки альпініст і його партнер дотримуються всіх запобіжних заходів, ризик
дорівнює нулю. Для людей з обмеженими можливостями фізичні або розумові
переваги скелелазіння можуть бути величезними, каже Резван Неду: У центрі уваги не те,
що ви не можете зробити.
Не бачите точки фіксації, хтось підкаже,
де вони розташовані! Ви не можете підняти ногу так високо -будемо
працювати на мобільність, або знайдемо інший спосіб поставити руки, щоби було легше! Цей спорт – про пошук рішень. Люди з інвалідністю
бачать ці проблеми і не шукають рішень. Вони зупиняються на тому, що занадто
багато бар’єрів, занадто багато недоліків. У скелелазінні завжди багато проблем, потрібно пройти багато
маршрутів, які змушують
знаходити рішення. І це теж переноситься в повсякденне життя. Якщо ви починаєте
знаходити рішення на маршруті скелелазіння, це не може бути тільки година або
дві на тиждень, поки ви в скелелазному залі. Ви не зможете просто знайти
рішення тільки там і не знайти рішення для себе в решті свого життя!»

У
скелелазінні діти або молоді люди з обмеженими можливостями набираються
сміливості та вириваються зі скляної кулі, в якій їх часто тримають, через
побоювання, що вони не зможуть адаптуватися до часом ворожого природного або
соціального середовища. Так
само,
лазячи поруч із звичайними
дітьми, вони розуміють, що вони теж здатні робити
більше.
Резван – живий приклад того, що все так і є: «Майже 7 років тому хлопці з Climb Again
здійснили тур із мобільною панеллю по школах для незрячих по всій країні;
приїхали і в ліцей, де я навчався. На той час я хотів почати займатися спортом
і робив вправи, вже близько двох місяців. Мені
подобалося скелелазіння, це приваблювало мене більше, ніж фітнес або зайняття у спортзалі. Я розмірковував про це, але скелелазіння
здавалося набагато крутішим. А коли я вперше опинився на скелі, це повністю
захопило мене. Не можу сказати, що мої здібності були надзвичайними, або що
мене помітили. Клаудіу, засновник Climb Again і тренер групи, сказав:
Давай, поїдемо на змагання, подивишся, що це таке. І я поїхав! У
мене не було особливих досягнень на початку, але я сказав, що хочу рости.»

І
так, він виріс! Резван Неду – ви, звісно, зрозуміли – незрячий. Лікарі кажуть,
що він бачить близько 1%. Удень усе зводиться до абстрактного мистецтва, як він
каже, тобто він розрізняє світло й тінь і тільки завдяки логіці усвідомлює, що
його оточує. Вночі все стає чорним із білими крапками. Йому дуже подобається
ходити до шкіл для незрячих, щоб навчати таких, як він, користуватися білою
тростиною. Але відколи відкрив
для себе скелелазіння, він не уявляє життя без нього. Скелелазіння стало його
способом життя. Він спортивний інструктор у Climb Again – як для людей з
обмеженими можливостями, так і для звичайних людей. Він є членом збірної Румунії з параклаймбінгу, неодноразовий призер Кубків світу та
чемпіонатів світу зі скелелазіння серед інвалідів. А ще він піднявся на
Монблан, Ельбрус, Аконкагуа та Матергорн.

«Обмеження – вони більше в нашій голові, ніж
фізичні. Ми вважаємо, що
не можемо робити певні речі і тоді не робимо їх. Коли ми перестаємо думати про
це і просто шукаємо рішення, тоді починаємо щось робити», – каже Резван Неду, який також має, що
сказати всім тим, кого може надихнути його приклад: «Природа, світ загалом прекрасні. Так здорово
відкривати її, прагнути відкрити її, не боятися, давайте робити це з розумом, а
не стрибати вперед головою… Я не вмію плавати і стрибаю в річку… давайте
поплаваємо, навчимося, заспокоїмося, відкриємо й порадіємо кожному відчуттю, бо
воно особливе, унікальне. І коли я роблю це
не поспішаючи, коли я розумію, що це займе багато часу, я можу не поспішати,
робити це маленькими кроками і доходити
набагато
далі, ніж міг собі уявити.
Потрібна просто наполегливість…»