Румунський досвід в таборах біженців

По мірі збільшення потоку біженців з Сирії в Європу і в румунському суспільстві виникли дебати й суперечки довкола цього питання. На соціальному рівні, ситуація біженців викликає суперечки та інтерес, а також емпатією, особливо до жінок і дітей.

Christine Leșcu, 24.08.2016, 08:22

По
мірі збільшення потоку біженців з Сирії в Європу, і в румунському суспільстві виникли дебати й суперечки довкола цього питання. На політично-інституційному рівні Румунія зобов’язалася прийняти понад 6200 біженців через механізм розподілу усередині ЄС. На соціальному рівні, ситуація біженців викликає суперечки та інтерес, а також емпатією,
особливо до жінок і дітей. Співчуття, а також професійне покликання спричинили фотографа Йоану Молдован відвідати в 2013 році табір сирійських
біженців Заатарі в Йорданії.

Тоді
люди, які жили там ще не думали про те, що будуть змушені йти далі і навіть побудували
невеличке поселення, – розповідає Йоана Молдован. «Табір Заатарі став своєрідним
невеликим містечком, мав вулицю з невеликими магазинами і забігайлівками, яку жартома
назвали «Єлисейські поля». Було досить дивно побачити, як розвивається громада
з приблизно 120.000 людей, які тікаючи від війни, спробували в тій чи іншій
формі почати нове життя. Одні жили у наметах, інші в контейнерах, як ті, що
використовуються працівниками на будмайданчиках, які були облаштовані так, щоб хоча б якось вони нагадували про колишнє затишне помешкання. Водночас я помітила одне: якщо в
Заатарі, у людей все ще була надія, що вони повернуться додому найближчим
часом, на шляху до Європи, біженці вже не мали надію повернутися назад.»

Йоана Молдован супроводжувала
біженців в їх дорозі до Європи, зокрема, через Грецію, Македонію, Сербію,
Хорватію. Більшість мріяла дістатися «Ельдорадо», тобто Німеччини, не усвідомлюючи,
що чекає їх там насправді. Вони хотіли, проте, кращого життя, і це давало їм
силу йти далі, – зазначила Йоана Молдован. «Найбільше мене вразила їх рішучість
і мужність, а також сила духу, тому що все це потрібно, коли відважуєшся на
такий шлях, щоб пережити весь цей жах, витримати безсонні ночі, перепливти море
на надувному човні. Протягом всього мого досвіду, я не зустріла жодного песиміста.
Зустріла втому, розчарування, але не побачила песимізму.»

Якщо перша хвиля мігрантів, що дісталися берегів Європи складалася
переважно з чоловіків, в даний час прибувають здебільшого жінки і діти, додаючи ще
більше драматизму і без того трагічній картині. Трагічні миттєвості цих реалій
зафіксовані на фотографіях Йоани Молдован. «Якщо в таборах біженців, жінки, й особливо
матері, зуміли створити таку обстановку, в якій вони відчували б себе як вдома,
зуміли облаштувати своєрідне домашнє господарство, на шляху до Європи це практично
неможливо. Багато часу вони не мали доступу до туалетів, не було мінімальних
санітарно-гігієнічних умов проживання. Я бачила матерів з маленькими дітьми,
які були змушені міняти пелюшки на залізничній платформі або просто на землі в полі.»

Під впливом інформації, що поширювалася в соціальних
мережах, минулого року інша румунка Аліна Петку подала у відставку з державної
компанії, де працювала економістом і полетіла на Лесбос, щоб побачити як острів,
де вона проводила свої відпустки перетворився на табір біженців. «У перші дні,
я побувала в таборі для вразливих груп, тобто людей, які втратили родичів під
час перетину моря на човні. Вони втратили своїх чоловіків, дружин, братів,
сестер або дітей. Там же були діти-сироти, які втратили батьків при тих же
обставинах. Пізніше я переїхала на північ острова, в район Молівос, де приєдналася
до асоціації добровольців. Там я багато працювала в порту і в транзитному таборі.
Туди біженців спрямовували спочатку, а звідти їх направляли в столицю острова
для реєстрації. У Молівосі вони зупинялися на кілька годин, або ночували, якщо прибували
вночі. Добровольці надавали допомогу цілодобово в кілька змін.»

Найбільше у цьому таборі Аліну вразили жінки, які в цих анормальних
умовах намагалися вести себе природно, як робили це щодня в мирний час. Аліна Петку
розповідає. «Коли я прибула туди побачила, що ці жінки такі самі, як ми. Походили
з усіх прошарків суспільства, мали різноманітну підготовку, від жінок, які не
мали ніякої освіти, до вчителів, лікарів або фармацевтів. За кілька днів до
мого від’їзду, жінка, яка мала чоловіка і дитину, народила щойно після висадки на
грецькому узбережжі. Їй допомогла волонтерка, яка робила це уперше. Дитина
народилася там серед скель, в оточенні багатьох людей і лише потім туди прибув лікар.
Я зустріла й багато одиноких жінок, які рушили в дорогу самі. Вони були студентками
і вирішили піти з дому у пошуках кращого життя. Вони не носили хіджабу і здавалися
мені дуже космополітичними.»

Згідно з механізмом розподілу біженців серед
країн-членів ЄС за квотами, до тепер Румунія висловила готовність прийняти 190
біженців з Італії та 125 – з Греції,
тобто всього 315 осіб. Із них на початку березня до Бухареста вже прибули 15
біженців у віці від семи місяців до 50 років, які були розміщені в спеціальному
центрі в місті Галац. Проте, зусилля Румунії щодо інтеграції прохачів притулку не
зупиняються на цьому, каже експерт Генерального інспекторату у справах
імміграції Ана Нямцу. «Паралельно з цим механізмом, Румунія готується до
ймовірного міграційного потоку на своїх кордонах, а це означає створення
спеціальних таборів, які ми назвали «інтегрованими центрами», які підпорядковуються
Прикордонній поліції. Румунія продовжує стикатися з постійним припливом
іммігрантів. Цей потік має злегка висхідний тренд, і таким чином, в принципі, має
постійний характер. У 2015 році ми отримали близько 1200 заяв про надання
притулку, приблизно стільки ж було і в 2013-2014 роках. У 2015 році близько 500
осіб отримали певну форму захисту від румунської держави. Протягом останніх
двох років, переважна більшість прохачів притулку, які отримали певну форму
захисту походить із Сирії. Румунія має 6 спеціальних центрів розміщення прохачів
притулку та біженців загальною місткістю 1.700 місць. Водночас ми готуємося до
відкриття, в разі необхідності, й інших центрів.»

Становище біженців привернуло увагу й Європарламенту,
який прийняв звіт про важливість гендерних питань в розробці політики та процедур
надання притулку.