Домашня сторінка » Панорамний огляд Румунії » Суспільство сьогодні » Румунська підтримка українським біженцям

Румунська підтримка українським біженцям

Christine Leșcu, 23.03.2022, 02:46

Понад півмільйона українців
знайшли притулок у Румунії з початку
війни розпочатої Росією
проти України. На кількох
переходах спільного кордону протяжністю
майже 650 кілометрів,
з 24 лютого почали з’являтися біженці,
особливо на півночі, в’їжджаючи через
Марамуреш і Сучаву і
менше на сході,
у гирлах
Дунаю. У цих прикордонних районах цих
людей одразу ж прийняли
місцеві жителі, які, миттєво й інстинктивно
мобілізувалися,
кинулися їм на допомогу та запропонували
харчування
та місце прихистку.
Слідом йшли представники громадянського
суспільства, а потім державні
установи, які розмістили
намети, зібрали продукти
першої допомоги, забезпечили інформування
і транспорт тим, хто хотів
лише транзитом перебувати
в Румунії.

Румунська
національна рада у справах біженців
була там з
24 лютого, щоб запропонувати свій досвід,
каже Ана Кожокару, представник цієї
організації: Мої колеги
зараз на місцях, тому що ми присутні на
кількох прикордонних переходах. Ми
громадська організація, яка спеціалізується
на юридичній експертизі. Тому все, що
ми можемо зробити, це надати інформацію
та консультації, а також, за потребами
консультації щодо процедури надання
притулку у випадку тих людей, які хочуть
захисту румунської держави. При цьому
у нас є дві відкриті телефонні лінії,
на які нам можна зателефонувати в
будь-який момент дня і ночі. Ми отримуємо
десятки чи сотні дзвінків на день на ці
лінії. Ми також присутні в усіх центрах
для біженців у країні, які підпорядковані
Міністерству внутрішніх справ, точніше
– Генеральній інспекції з питань
імміграції.

Багато
бюрократичних неясностей щодо розміщення
та перетину румунської території були
централізовані кількома іноземними
мовами на веб-сайті dopomoha.ro, проєкту
за підтримки державних установ у
співпраці з неурядовими асоціаціями.
Крім того, через серйозність ситуації
багато формальностей при в’їзді до
Румунії було спрощено. Але
не все було так з самого початку,
розповідає Ана Кожокару: Питання,
які ми отримуємо, в основному стосуються
в’їзду до Румунії та транзиту через
Румунію. Справді, у
новітній історії Румунія не мала такого
великого потоку біженців.
Якось природно було потребувати
невеликого процесу коригування, але я
вважаю, що зараз ми на правильному шляху
і маємо все більше чіткості та координації
між державою і
громадянським суспільством і
між державними інституціями загалом.

Однак
найбільше вражає швидка реакція та
співчуття звичайних румунів до біженців.
Ана Кожокару з Румунської національної
ради у справах біженців:
Я
вважаю, що навіть у найкращих наших
мріях ми не могли передбачити таку
надзвичайну реакцію громадянського
суспільства, фізичних осіб загалом та
громад у прикордонних районах. Існує
багато НУО та державних ініціатив, які
покликані підтримати переміщених осіб
з України, а реакція є абсолютно
надзвичайною. Наведу приклад: у суботу
ввечері об 11:30 ми шукали рішення для
групи складеної з 14 осіб, серед яких
були діти, і за 10 хвилин ми знайшли
рішення для них. Звичайно, були й труднощі,
особливо на початку, тому що кількість
людей, які хотіли допомогти, була
настільки велика, що в основних пунктах
пропуску утворився невеликий хаос. Між
часом на центральному рівні збирається
інформація про всі ці ініціативи. На
рівні повітів створено осередки з
пунктами пропуску на кордоні з Україною
та Республікою Молдова.

Одним
із румунів, які з першого дня війни в
Україні допомагали
біженцям, був сучавський підприємець Штефан Мандакі.
Вражений натовпом людей, які «зібрали
все, що могли, у невеликий
чемодан і втекли зі своїми
дітьми та тваринами, не знаючи, чи
повернуться колись
додому», Штефан Мандакі
запропонував їм безкоштовне
проживання та харчування у своїх готелях
і ресторанах. Штефан Мандакі
не знає якому числу людей
він допоміг: Я не можу вказати вам
цифру зараз. Знаю, що кожного дня є понад
200 людей. Наприклад, одного дня ми відкрили
інший салон. Думаю, тоді була рекордна
кількість: близько 300 людей. В принципі,
щодня у нас ночують більше 200 людей.
Врешт-решти ми створили кол-центр,
сформували команду за посередництвом
якої до нас приходять люди з пропозиціями
влаштування, транспорту, короткострокового,
середнього та довгострокового проживання.
Зараз одна з наших пріоритетних цілей
– мати можливість доставити цих людей
до місць проживання або перевозити їх
до Європи, куди вони хочуть доїхати.

Як
очікувалося,
настрій біженців не
такий гарний. Штефан
Мандакі: Кожен,
хто приходить до нас, за
звичай у дуже поганому
стані. Їх настрій змінюється,
коли діти починають гратися.
Ми намагалися організувати якісь ігри,
намагалися вирвати їх із депресивної
зони, і коли батьки, власне матері,бо чоловіків у нас дуже
мало, бачать
радість в очах дітей,
розслабляються. Але, очевидно, відчувається
напруженість в усій
українській громаді. До
нас не прибули лише українці,
а й нігерійці, індійці, марокканці,
які проходили навчання у Києві.

Ані
Штефан Мандакі,ані інші
неурядові організації не впоралися б
без допомоги з боку
волонтерів, пересічних
румунів, які кинулися
на допомогу, кожен по мірі
можливостей. Штефан
Мандакі: Ми створили феноменальну команду
волонтерів. Багато з них – молдовські
та українські студенти, які навчаються
в Сучавському університеті.
Їх було надзвичайно багато, тому ми
щомиті користувалися
допомогою волонтерів.
Вони виконують свою роботу
дужестаранно
та пристрасно.
90% з них я
ніколи не бачив.
Вони прибули з сусідніх комун Салчія
таБігорень.
Я їх знав, але вони були
дуже щасливі і поводилися так, ніби вони
були у себе в дома.
Усі вони прийшли туди бути
добровольцями.