Перенаселеність домогосподарств
З 27 держав Європейського Союзу, Румунія посідає перше місце за перенаселеністю домогосподарств. 45,8% населення Румунії мешкає у перенаселених житлах...
Luiza Moldovan, 01.09.2021, 03:40
З 27 держав Європейського Союзу, Румунія посідає перше місце за
перенаселеністю домогосподарств. 45,8% населення Румунії мешкає у перенаселених житлах. Рекордні відсотки також зафіксували Болгарія
(41,1%), Хорватія (38,5%), Латвія (42,2%) та Польща (37,6%). За даними Євростату, державами-членами з найнижчими показниками переповненості є Кіпр
(2,2%), Ірландія (3,2%), Мальта (3,7%) та Нідерланди (4,8%).
Житлами, які вважаються переповненими, є також ті, у яких діти граються в одній кімнаті з батьками,
які намагаються працювати в режимі роботи на відстані під час карантину, викликаного пандемією
COVID-19. Більше того, будь-яке скупчення людей підвищує ризик зараження
інфекційними захворюваннями, пише Євростат. Перенаселеність має
особливий психологічний вплив. У людини вже немає особистого простору, а про інтимність вже не
можна й думати? Психолог Даніела Йонеску
розповідає нам, який саме психологічний вплив має
перенаселеність: Людина має для себе простір, де
вона почуває себе добре, коли вона на одинці. Вона сприймає це як продовження
свого тіла. Мій будинок, мій автомобіль, моя ручка, з якою я пишу, або навіть мій
стілець, за яким я сиджу в офісі, сприймаються як наша частина. Тож чужим особам
заборонено наближатися. Допускаються лише люди, з якими у нас хороші стосунки
(батьки, партнер, близькі друзі). Чітке розмежування частини атмосфери, в якій
ми відчуваємо себе власниками, пов’язане з необхідністю бути в контакті із самим
собою, зі своєю суттю. Тут ми аналізуємо наш душевний стан, задаємо собі
питання, складаємо плани, проєкти. У випадку спільного житла, позбавленого
простору, якого ми можемо повністю контролювати, відчувати комфорт та безпеку, ми
схильні знеособитися. Стаємо вразливими. Якось наше життя починає належати не
нам. Починаємо ототожюватися з іншими, живемо через інших. Більше для інших,
ніж для нас самих. Румуни навіть мають такий вираз: не лізь мені в душу! Якщо ми
розуміємо принцип особистого простору, можемо уникнути непорозумінь. Ми вчимося
усвідомлювати себе та інших. Ми вчимося встановлювати обмеження, відмовляти.
Таким чином ми здобуваємо довіру та повагу у відносинах із собою та іншими. Не
кажучи вже про те, що у нас буде краще здоров’я, ми уникатимемо передачі
вірусів та бактерій, дотримуючись цієї дистанції.
І дітям потрібен особистий простір.
Дорослі повинні це розуміти, щоб виростити врівноважену дитину, каже Даніела
Йонеску: Порушення особистого простору відчувається так, ніби незнайомець
заходить до вашого будинку незапрошеним. Спрацьовує механізм реагування на
небезпеку, – борись або тікай. Частка адреналіну збільшується, і у вас виникає
стан дискомфорту, ви нервуєте і хвилюєтесь. Якщо порушення особистих меж
триває, як це трапляється, наприклад, у переповненому житлі, і ви нічого не
можете зробити, щоб усунути небезпеку або відійти від неї, ви придушуєте негативні
емоції. Виникають напади гніву, конфлікти, стрес. Це своєрідний початок
самознищення, оскільки внутрішня безпорадність впливає на психіку. Тож,
врешті-решт, ви, можливо, захворієте. Найгірше коли це стається у випадку з
дітьми. Дорослі не розуміють, що після 3-4 років дітям також потрібен інтимний
та особистий простір: вони заходять у їх кімнату не постукуючи у двері,
обіймають їх без дозволу, змушують їх щось робити. Навіть якщо батьки мають
добрі наміри, така поведінка перетворить дитину на жертву жорстокого
поводження: фізичного, емоційного, а також сексуального. Отже, якою б не була
житлова площа, дорослі повинні улаштувати площу 1, 2 квадратних метри лише для дитини та його
всесвіту. Поважайте дитину, і таким чином ви виростите врівноваженого дорослого.
Особистий простір відчувається по-різному,
залежно від культури, цивілізації, статі. Якщо чоловіки більш агресивно
розмежовують територію, жінки легше переносять порушення особистих бар’єрів.
Даніела Йонеску пояснює: Особистий простір слід розглядати крізь призму
культури, цивілізації, статі та звичок індивідуума. Так, демографічний вибух та
перенаселеність зменшили наш особистий простір та підвищили терпимість до
вторгнень. Наприклад, якщо ви народилися і виросли у невеликому житловому
будинку, повному меблів, оточеному братами та сестрами, батьками, бабусею,
дідусем та, можливо, якимись домашніми тваринами, ви напевно полюбите стояти в чергах
та їздити у переповнених автобусах. Для вас скупченість є ознакою безпеки та
комфорту. Але вас не повинно здивувати те, що я, яка народилася і виросла в
селі, і звикла до великих просторів, негайно і навіть агресивно відреагую на
вимушене наближення. Чоловіки швидко розмежують свою територію, розширюючи її.
Реагують на будь-яку спробу порушення їх території. Жінки, однак, потребують
близькості та прихильності. Так що вони легше переносять вторгнення в особистий
простір. В Америці, але особливо в англосаксонських країнах, особиста дистанція
дуже велика (якщо ви простягнете руку, ви ледве торкнетесь пальців іншого). У
Європі ця дистанція є меншою, а в Азії ті 40-50 сантиметрів, що для нас означають
близькість, для них є соціальною відстанню. Вчені кажуть, що, порушуючи
особистий простір, ми перетворюємо оточуючих, перетворюємо їх на предмети,
уникаючи фізичного та візуального контакту з ними.
Також минулого року 70-75% населення проживало в житлі, що вважалося занадто великим для їх потреб, на Мальті, Кіпрі та Ірландії. Іншими
державами-членами ЄС, де більше половини населення проживає в занадто великих житлах, є
Іспанія, Люксембург, Бельгія та Нідерланди. На відміну від цього, менше 15%
населення проживало в занадто великих будинках в Румунії (7,7%), Латвії (9,6%), Греції (10,7%), Болгарії
(11,5%), Хорватії (12 %), Словаччині (14%) та Італії (14,2%).
