Пандемічний шок та криза робочої сили

Серед побічних ефектів пандемії, а саме економічні проблеми та психологічні травми, з'явилося й так зване явище «знеохочених людей». Ці люди не працюють, не шукають роботу та не є зареєстровані в центрах зайнятості.

Christine Leșcu, 29.09.2021, 07:02

Серед побічних ефектів пандемії, а саме економічні проблеми та психологічні
травми, з’явилося й так зване явище «знеохочених людей». Ці люди не
працюють, не шукають роботу та не є зареєстровані в центрах зайнятості.

В офіційних
статистиках ця категорія людей відокремлена від категорії безробітних, -
пояснює економічний аналітик Кетелін Гінерару: «Безробітний не є знеохочений. У
нього немає роботи, але він все ще шукає місце праці, в той час як знеохочена
людина навіть не шукає роботу, тому що вважає, що, принаймні на даний момент, для неї немає місця праці або можливості працевлаштування, яким б вона була зацікавлена. Отож, такою є знеохочена людина. Разом з пандемією виникли
різні явища. Спочатку все було менш зрозумілим, оскільки вважалося, що це шок
обмеженої тривалості. Однак вже наближається кінець 2021 року, і справи йдуть
не дуже добре. Деякі робочі місця зникли і більше не з’являлися, є багато
підприємців, які закрили власний бізнес і більше не відкрили його, особливо в
галузях, де зазвичай зайнятість була значна, навіть якщо не йшла мова про дуже
висококваліфікованих людей, а саме: роздрібна торгівля, сектор ГоРеКа
(готелі, ресторани, кав’ярні) та навіть транспорт. Очевидно, що деякі робочі
місця, які зникли, не були знову відкриті, й тому є люди, які більше не шукають
роботу, оскільки знають, що відповідні місця праці зникли.»

За даними
Національного інституту статистики, цього року в Румунії кількість знеохочених
зросла втричі. Якщо у першому кварталі 2020 року приблизно 30.000 осіб були
знеохочені виходити на ринок праці, тепер їх понад 144.000. Ще гіршим є той
факт, що середній вік цих людей становить від 35 до 49 років, тобто йде мова
про людей, які мали бути в повній силі й активними. Однак, дані статистики можна інтерпретувати й по-іншому, а саме у залежності від
окремих ситуацій та причин. Якими є ці причини, ми дізнаємося від експерта з
людських ресурсів Петру Пекурару: «Наявні ряд причин. З одного боку,
роботодавці бажають певних працівників, тобто вони хочуть молодих
співробітників, які мають певні навички, а не обов’язково літніх працівників,
які повинні освоювати ці навички. Той факт, що роботодавці шукають
певних співробітників, – це знеохочує людей і так з’являється ця категорія
«знеохочених». З іншого боку, я думаю, що існує
досить багато ліберальних професій, які не вимагають працевлаштування
особи. Йде
мова про так звану сіру зону між працевлаштуванням і непрацевлаштуванням,
наприклад фріланс. Я також познайомився з працівниками або колишніми
працівниками, які більш не хочуть працювати, які знехочені або зневірені. Є
люди, які відчувають себе ізольованими, і ця категорія населення постійно
зростає.»

Крім того, є
люди, які багато часу працювали у певні компанії та вже не хочуть повертатися
на роботу, де велике навантаження на працівника. Вони навіть не хочуть
перекваліфікуватися. Насправді невизначена економічна та соціальна ситуація,
створена пандемією, не стимулює професійну переорієнтацію, – вважає Кетелін
Гінерару: «Якщо людина знеохочена, це означає, що вона більше нічого не шукає,
тому що знає, що більше не може працювати, більше не може знайти відповідну
роботу, вона навіть не може отримати кваліфікацію. А питання щодо
перепідготовки все ще має деякі обмеження. Наприклад, люди мають певне
сприйняття ринку праці, а іноді воно набагато відрізняється від сприйняття
економічних аналітиків. Вони вважають, що економіка – нестабільна, вони не
знають, які курси перепідготовки відвідувати, не визначилися із
професією або не знають,
в якому напрямку розвиватися. Речі досить невизначені. Програми
кваліфікації або перепідготовки повинні враховувати майбутнє, а не минуле. Але
тоді, коли майбутнє невизначене, дуже важко знати, куди прямувати.»

Але як влада
могла б підтримувати цих людей? Експерти з людських ресурсів посилаються на
досвід інших країн, які стикаються з тим самим явищем.
Петру Пекурару пояснює: «Чимало країн створили для цих людей різні центри
підтримки, були поставлені у розпорядження телефонні номера для підтримки. Наявні чимало соціальних послуг, які можна взяти за зразок і відтворити в Румунії.
Уявіть собі наявність місцевого центру підтримки де ці люди могли б
познайомитися з іншими подібними їм особам. Там вони могли б повернути до себе
довіру, щоб зробити маленькі кроки у бажаному напрямку. Але зараз їх немає. Ці люди, на жаль, нікому не належать.»

Крім цієї
емоційної чи соціальної підтримки, поки що складно розробити суто економічну
стратегію, – стверджує експерт Кетелін Гінерару: «Наразі досить важко зрозуміти,
що треба робити. Ми повинні знати, що певні види діяльності взагалі зникнуть.
Хай ніхто не думає, що ми повернемося саме до того, що було раніше. Світ
змінився і далі буде змінюватися. Пандемічний шок
приніс системні зміни. Якщо бажається підготовка та перепідготовка робочої сили,
ми повинні мати на увазі, що все зміниться і що багато видів діяльності, які
потенційно породжували зростання зайнятості, зазнали серйозних проблем через
карантинні обмеження. Як буде виглядати світ після пандемії? Важко сказати. Однак передбачається, що ця проблема знеохочених людей триватиме деякий
час. Тому у нас будуть досить великі проблеми.»