Паліативне лікування
У Румунії в останні роки значно збільшилась кількість ракових захворювань. Останні статистичні дані показують, що в 2012 році було близько 78 тисяч нових випадків.
Christine Leșcu, 22.10.2014, 12:56
У Румунії в останні роки значно збільшилась кількість ракових захворювань. Останні статистичні дані показують, що в 2012 році було близько 78 тисяч нових випадків. В цих умовах, пацієнти потребують не лише ретельного медичного нагляду, але й психосоціальної і духовної підтримки. Які почуття відчуває людина, коли дізнається, що хвора на рак ? Як можна поліпшити якість життя пацієнтів та їхніх сімей, які зіткнулися з проблемами смертельного захворювання, зокрема з психологічної та духовної точок зору? Асоціація “Hospice Casa Speranţei” (“Будинок надії”) пропонує конкретні шляхи вирішення цих проблем. Асоціація з надання паліативної допомоги була заснована в 1992 році в Брашові британцем Грагамом Пєроллсом, який пригадує, що саме він бачив, коли прибув до Брашову на початку 90 років: “Було дуже ясно, що більшість пацієнтів з невиліковними захворюваннями були відправлені додому після госпіталізації, а потім, родина боролися самотужки із хворобою, без адекватної медичної допомоги, без духовної, психологічної або релігійної підтримки. Це був надзвичайно травматичний досвід. Ми пропонуємо голістичне лікування, а саме ліки, які допомагають забезпечення адекватного контролю болю. Це досить застосований вид медицини, який означає лікування й інших симптомів, повязаних з раком, такі як втрата апетиту, задишка. Метою такого лікування є створення для пацієнта можливостей кращої якості життя. Це не має зв’язку зі смертю, а із життям. Ми допомагаємо їм гарно жити до кінця. Також ми підтримуємо родину пацієнта під час його хвороби. “
Після того як, починаючи від 1992 року, Асоціація “Будинок надії” почала надавати пацієнтам з Брашова послуги паліативного догляду вдома, в 2002 році відкрила перший центр, присвячений цьому виду лікування теж у Брашові. У Бухаресті, асоціація відкрила першу філію в 2006 році, а потім у 2014 році, був відкритий й перший центр паліативної допомоги у столиці. Якщо на початку 90 років “Будиноу надії” був першою асоціацією, яка надавала послуги такого типу лікування, на даний час, є й інші неурядові організації, які працюють у цій галузі. Але їх число невелике. Вони покривають лише невелику частку тих, хто потребує такого типу лікування. Грагам Пєроллс: “Сьогодні, в Румунії, тільки 6% пацієнтів, які потребують паліативної допомоги отримують такого виду послуги. Тому є багато роботи. У наших центрах лікування проводимо й курси з підготовки лікарів, медсестер, фармацевтів, фізіотерапевтів у цьому сенсі.”
У 2008 році почався збір коштів для будівництва центру лікування у Бухаресті, який лише цього року міг бути відкритий. Про докладені зусилля, але зокрема про надані пільги всім пацієнтам, розповість лікар Руксандра Чокирлан, директор Бухарестського “Будинку надії”: “Працюємо на повну потужність, у цьому центрі будуть піклуватися щороку про 2000 пацієнтів. Більше того, ми надаємо домашні послуги для дорослих і дітей, спеціалізовані послуги для лікарів та поліклінік. У нас є 23 ліжка, 15 для дорослих і 8 для дітей.”
Зізнавшись, що діалог з пацієнтами та їх сімями має важливе значення під час паліативного лікування, Руксандра Чокирлан відмітила, яких послуг вони найбільше потребують: “Йде мова про надання відповідної інформації та рекомендації, тому що часто послуги наданні через державною системою охорони здоровя недостатньо скоординовані між ними, а пацієнти часто не знають до кого звертатися та що слідує. Іншою великою потребою хворого є звертатися до нього як до звичайної людини, а не лише як до хворого. Для того щоб забезпечити хворому підтримку, слід дати йому можливість висловити свої почуття, навіть якщо це будуть почуття гніву, горя.”
Послугами паліативної допомоги та повагою користувалася й Крістіна Стеніке та її хлопчик, який помер на восьмому році життя від раку мозку, повагу, яку вони не знайшли у державній системі охорони здоров’я, що стикається з численними проблемами. Крістіна Стеніке: “На жаль, моя особиста думка, що державна система охорони здоровя не має необхідного часу для тих послуг. Лікарі дуже зайняті, система така, що вони не можуть робити більше, ніж роблять. Крім того, я не знаю, чи всі вони готові щось зробити. Я зустріла лікарів, які зробили все можливе, я зустріла лікарів, які бездоганно виконали свій службовий обовязок без залучення емоційї, але зустріла й лікарів, які, навіть якщо у них було часу, не були зацікавленими, але щоправда їх було мало.”
Крім лікарської терапії в лікарнях треба надавати духовної підтримки, шляхом паліативної допомоги, яка, допомагає пацієнтам гідно перейти через цей непростий період. Крістіна Стеніке: “Як він, так й я отримали ми лікування для душі. Моя дитина говорила про медичну команду “Будинку надії”, які приходили до нас вдома, що вони “наші усмішки.” Він запитував мене: “Коли наші усмішки прийдуть?” У нас була відмінна медична команда, яка сприймала нас нормально, хоча у нас були і моменти гніву та горя. Вони так добре відчували, що відбувається з нами й дуже допомогли нам.”
Добре було б, щоб паліативне лікування проходило вдома, але й в лікарнях, тоді коли родичі пацієнта ходять на роботу або пацієнт живе самим. Аби як, цей вид лікування є корисним для всіх: пацієнтів, родичів та друзів.
